3.3. Організація нотаріальної справи в Радянській Україні.

На східноукраїнських землях після Жовтневої революції на Східній Україні про нотаріат вперше згадали 23.03.1918 p., коли РНК Москви та Моск. губернії прийняла постанову, якою скасовувалося Положення про нотаріальну частину і вводилося нове - „Положення про муніципалізацію нот. контор”. У період Громадянської війни виникла тенденція ліквідації нотаріату, зобов’язальні відносини зводилися до аліментного права, сімейно-майнових справ, побутового підряду, купівлі-продажу. Але вже в період переходу до НЕП увага радянської влади до нотаріату поновлюється. Декретом Ради Народних Комісарів від 02.08.1921 р. встановлено, що посвідчення угод та договорів проводиться нотаріальними столами губернських відділів юстиції та повітовими бюро юстиції. В січні 1922 р. були надруковані “Тези про нотаріат”, де підкреслювалося, що в радянській державі нотаріат є державною установою, «а все злементы гражданско-правовых отношений между нотариусами и клиентами, свойственные капиталистическим странам, по вознаграждению за услуги не должны иметь места». Четвертого жовтня1922 року було прийнято “Положення про державний нотаріат”, яке стало основою радянського нотаріату, а вже 14.05.1926 р. ЦІК та СНК СРСР ухвалили постанову “Про основні принципи організації державного нотаріату”, на основі якої в союзних республіках були розроблені та прийняті аналогічні положення щодо державного нотаріату. В постанові Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР від 14 травня 1926 г. “Про основні принципи організації державного нотаріату” про компетенцію органів нотаріату говорить пункт 8. Його зміст дуже об’ємний і включає в себе практично всі можливі сфери застосування нотаріальних дій. Приведемо цей пункт повністю: “На державні нотаріальні контори покладається:

а) нотаріальне посвідчення угод;

б) вчинення передбачених законом протестів;

в) засвідчення достовірності копій документів та виписів з книг і документів;

г) засвідчення достовірності підписів;

д) засвідчення обставин та фактів, що можуть мати юридичне значення, в яких нотаріус особисто може безпосередньо пересвідчитися, та для пересвідчення яких законом не передбачено іншого порядку;

е) реєстрація арештів, що накладаються на будівлі та право забудови, а також зміна та зняття їх;

ж) зберігання документів;

з) інші дії, передбачені законодавством союзних республік.”

Законодавчі акти союзних республік трохи розширювали сферу компетенції нотаріату. Положення про державний нотаріат у нових редакціях затверджувалися 30.07.1930 p., 31.12.1947 p., 30.09.1965 року.

Дещо було розширено компетенцію нотаріату в так звані “роки застою”, коли Шоста сесія Верховної Ради СРСР VIII скликання 19.07.1973 р. ухвалила Закон СРСР “Про державний нотаріат”.

Компетенція нотаріату шестидесятих років розкривається більш повно у порівнянню з післяреволюційни-ми часами. Було, наприклад передбачено, що “державні нотаріальні контори здійснюють такі нотаріальні дії:

1) засвідчення угод;

2) приймають міри по збереженню спадкового майна

3) видають свідоцтва про право на спадок;

4) видають свідоцтва про право власності на долю в загальному майні подружжя;

5) накладають заборону відчуження житлового дому;

6) засвідчення вірності копій документів и виписок з них;

7) засвідчують вірність підпису на документах;

8) засвідчують вірність переводу документів з одної мови на іншу;

9) засвідчують факт знаходження громадянина в живих;

10) засвідчують факт знаходження громадянина в певному місці;

11) засвідчують тотожності громадянина з особою, що зображена на фотографії;

12) засвідчують час пред’явлення документів;

13) проводять забезпечення доказів;

14) вчиняють морські протести;

15) передають заяви громадян і організацій іншим громадян і організаціям;

16) приймають на депозит грошові суми та цінні папери;

17) вчиняють виконавчі написи;

18) вчиняють протести векселів;

19) пред’являють чеки до платежу та засвідчують неоплату чеків;

20) приймають на зберігання документи.”

У порівнянні з 20 –40 роками це вже був крок вперед. Але про приватний нотаріат знову ж таки не йдеться.

Нотаріат у СРСР являв собою систему державних органів, завданням яких відповідно до Закону СРСР „Про державний нотаріат” від 19.07.1973р. були охорона соціалістичної власності, прав і законних інтересів громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, укріплення соціалістичної законності і правопорядку, попередження правопорушень шляхом правильного і своєчасного посвідчення договорів та інших угод, оформлення спадкових прав, вчинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій.

Для здійснення нотаріальних дій у СРСР було створено мережу державних нотаріальних контор. Нотаріальні дії у державних нотаріальних конторах вчиняли державні нотаріуси (старші державні нотаріуси, заступники старших державних нотаріусів, державні нотаріуси).

Для вчинення найбільш складних нотаріальних дій і виконання інших функцій у столиці союзної, автономної республіки, крайовому, обласному центрі одна з державних нотаріальних контор встановлювалась як Перша нотаріальна контора. Нотаріат Радянської України відходив від принципу римського вільного нотаріату.

На жаль, за роки радянської влади нотаріат втратив своє значення – і не дивно, оскільки було скасовано приватну власність на землю та засоби виробництва. Тому в системі правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо діяльність його в основному стосувалось людини, її прав та інтересів, її власності.