2.3. Принцип наявності в адвоката професійної підготовки

Поряд зі всезагальністю права здійснювати захист у кримінальних справах робиться наголос на певному рівні професійної підготовки захисника.

У пункті 1 "Стандартів" сказано, що кожній людині, яка має необхідну юридичну кваліфікацію, повинно бути надане право стати юристом і здійснювати юридичну практику без обмежень.

Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні інститути мають забезпечити адвокатам здобуття відповідної освіти, підготовку і знання як їх ідеалів та етичних обов'язків, так і прав людини та основних свобод, визна­них національним і міжнародним правом (п. 9 "Основних положень"). Юридична освіта покликана забезпечити знання, майстерність і володіння мовою, які є необхідними для юриста, що практикує. Навчальні курси в рамках юридичної освіти повинні включати до своєї програми, зокрема, питання про соціальну відповідальність юриста у забезпеченні активної та якісної правової допомоги при захисті економічних, соціальних, культурних і політичних прав і особливо тих із них, які перебувають у процесі ста­новлення та розвитку (п. З, 4 "Стандартів").

Так, для заняття адвокатською діяльністю в США необхідно пройти досить тривалий шлях. Після здобуття середньої освіти потрібно закінчити чотирирічне навчання в уні­верситетському коледжі і одержати ступінь бакалавра. Потім треба протягом трьох років одержати юридичні знання в правничій школі (їх, до речі, в країні налічується близько 200). Потім потрібно пройти ґрунтовний курс і скласти іспит, який проводиться під контролем найвищого суду штату. Цей іспит досить складний, і витримує його незначна кількість студентів. Крім того, претенденти мають бути громадянами США та відповідати цензу осілості — прожити в цьому штаті не менше шести місяців.

Слід також зазначити, що в США, як, до речі, і в Англії, існує загальне поняття юридичної професії. Американець, який отримує дозвіл займатися юри­дичними професіями, іменується юристом у широкому розумін-ні цього слова. А маючи ліцензію юриста, він може бути і адвокатом, і прокурором, і суддею, і юрисконсультом. Вимоги до юриста в кожному штаті різні. Маючи ліцензію, юрист може працювати лише в штаті, який її видав. Сплативши певну суму, юрист може бути внесений до списку юристів, яким дозволено виступати у Верховному суді США.

В Англії порядок прийняття до адвокатури є різним для соліситорів і баристерів. Кандидати у соліситори, якщо во­ни не закінчили університет або юридичний коледж, про­ходять п'ятирічне стажування в юридичному товаристві (так називається професійне об'єднання соліситорів). Піс­ля закінчення стажування необхідно скласти іспит. Для осіб, які мають вищу юридичну освіту, термін стажування становить три роки. Крім того, кандидат у соліситори повинен оплатити свою підготовку.

У "судові Інни" (так називаються об'єднання бари­стерів) приймаються, як правило, особи, які закінчили Оксфордський або Кембриджський університети. До отримання практики баристер повинен мати учнівський стаж не менше ніж 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умови прийняття учня в її члени такі: вік не молодший від 21 року, сплата вступного внеску, заняття протягом восьми семестрів та складання іспиту за фахом. Протягом року (у зимову, весняну, літню та осінню сесії) влаштовуються обіди в трапезній "судового Інна", де за окремим столом сидять судді без мантій та париків, а за другим — студенти й учні. Така своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам придивитися, увійти в роль обраної професії і взагалі просто "поваритися в казані" "судового Інна". Після закінчення стажування кандидат у баристери повинен скласти іспит і обрати "судовий Інн", в якому він буде працювати⁸.

У Франції, щоб стати адвокатом, необхідно мати її громадянство або громадянство однієї з країн Євросоюзу (за умови взаємного визнання дипломів про вищу освіту). Для іноземців висувається низка окремих вимог. Претендент на звання адвоката не повинен мати судимості за діяння, не сумісні з гідністю та порядністю, чи бути покараним у зв'язку з банкрутством. Він не повинен займатися діяльністю, не сумісною з професією адвоката (наприклад, підприємництвом). Претендент в адвокати повинен мати вищу юридичну освіту, скласти вступні іспити до одного з регіональних центрів підготовки адвокатів, які працюють під егідою вищої школи та адвокатури, провчитися там рік, пройти теоретичний курс і практичне стажування, скласти іспити. Потім молодий юрист складає присягу та­кого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої фун­кції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Відтак він протягом двох років проходить стажування зі спеціальності, одержує посвідчення про проходження стажування, і лише після цього його ім'я вноситься до списків ордену колегії адвокатів як повноправного члена⁹.

У Німеччині до адвокатської діяльності допускаються лише особи, які згідно із законом про суддів визнаються придатними для виконання суддівських обов'язків. Таким чином, кандидат в адвокати повинен прослухати на юри­дичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук, скласти іспити, потім практикувати протягом двох-трьох років в усіх установах правозастосовної системи (в суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець, отримуючи зарплату. Після закінчення практики необхідно скласти другий державний іспит, і лише після цього вирішуватиметься питання про подальшу роботу: чи буде претендент суддею, прокурором, адвокатом або консультантом з юридичних питань. Від проходження цього шляху звільняються лише ординарні професори права університетів країни.

Якщо особа має бажання стати адвокатом, вона звертається до управління юстиції землі, в якій проживає. Управління юстиції бере до уваги думку правління місцевої палати адвокатів і приймає рішення. Про допуск до адвокатури претендент одержує свідоцтво і з цього часу набуває права зватися адвокатом за професією.

Такою є підготовка адвокатів у найбільш класичних сучасних системах адвокатури.

Звичайно, кожна національна система адвокатури має особливості і традиції, притаманні лише їй. Але спільним для всіх систем адвокатури є побудова їх таким чином, щоб особа, яка виявила бажання займатися адвокатською діяльністю, набула максимального рівня юридичних знань і практичних навичок їх застосування. Такий результат досягається за умови ґрунтовного теоретичного навчання, суворої процедури складання іспитів, обов'язкового проходження практики з максимальним її наближенням до рівня роботи професійних адвокатів. Головна мета такої системи — забезпечення ефективного функціонування адвокатури як основної інституції, покликаної захищати основні права та свободи людини.

Світова практика підготовки сучасного адвоката вклю­чає три етапи. По-перше, це теоретичний курс, який охоплює глибоке вивчення правових наук і складання відповідних іспитів. По-друге, це практична підготовка, яка здійснюється для набуття майбутнім адвокатом досвіду застосування юридичних норм на практиці. По-третє, це система поглиблення адвокатом професійних знань у відповідній галузі права, в якій він здійснює свою діяльність. Наявність цих складових викликана тим, що останнім часом ринок юридичних послуг значно розширився, і для найбільш професійного надання правової допомоги необхідна вузька спеціалізація. Ще І.Я. Фойницький зазначав, що юридична освіта не поширюється в народній масі. Сторони, віддані у розпорядження самі собі, часто навіть не усвідомлюють свого становища в процесі. Наближеність їх до справи ускладнює холоднокровний захист ними своїх інтересів.