Тема : Вчення про інфекцію.

План.

1.визначення поняття « інфекція», « інфекційний процес», « інфекційна хвороба».

2. . Механізми передачі збудників інфекції

3. Види і форми прояву інфекції.

4. Особливості розвитку інфекційного процесу. Періоди інфекційної хвороби.

5. Характеристика мікроорганізмів – збудників інфекційних хвороб.

6. Характеристика бактеріальних токсинів.

7. Боротьба з інфекційними захворюваннями на сучасному етапі.

Під словом інфекція (від слова infectio - заражаю) - це сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних мікроорганізмів незалежно від того, чи спричинить це проникнення до розвитку явного або прихованого патологічного процесу або обмежиться лише тимчасовим носійством або довготривалою персистенцією збудника.

Інфекційний процес - це взаємодія патогенних мікробів з макроорганізмом у визначених умовах навколишнього середовища, в результаті якого може виникнути патологічний процес - інфекційна хвороба.

Було встановлено, що інфекційні захворювання викликаються визначеним видом мікроорганізмів. Мікроорганізми, які здатні викликати заразні захворювання, одержали назву хвороботворних або патогенних на відміну від інших існуючих в природі мікроорганізмів - сапрофітів.

Інфекційні захворювання можуть і не давати видимих клінічних проявів захворювання, тоді говорять про скриті форми інфекції. Коли збудник проникає в організм людини, не викликаючи клінічних проявів захворювання, це приводить до стану людини, яку називають переносником захворювання (бактеріоносії при дифтерії і менінгіті, вібріоносії при холері і т.д.).

Аналогічні процеси, які викликані простійшими, називають інвазіями.

Умови розвитку захворювання:

1. сприйнятливість організму до даного захворювання,

2. вік людини,

3. нервові і психічні травми,

4. стан ендокринної системи,

5. хронічне недоїдання,

6. зменшення синтезу імуноглобулінів,

7. зниження активності фагоцитів.

8. Війни, соціальні фактори, природні катастрофи, зміни пори року, природно-кліматичні умови можуть сприяти розповсюдженню інфекційних хвороб.

"Нормальна мікрофлора" є антагоністами патогенних мікробів, відіграє велику роль в здійсненні захисних функцій організму.

Виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань серед людей називається епідемічним процесом.

Структурною ланкою епідемічного процесу є епідемічне вогнище - місце знаходження джерела інфекцій з оточуючою його територією в тих межах, в яких він здатний в даних конкретних обставинах при певному захворюванню передавати заразний початок. В епідемічному вогнищі повинен здійснюватись комплекс заходів, спрямованих на обмеження розповсюдження епідемічного процесу.

Для виникнення і розвитку інфекційного процесу необхідні наступні чотири ланки: збудник (джерело), механізм і шлях передачі, сприйнятливий організм та умови середовища.

Джерело інфекції (інвазії) - заражена людина (або тварина), організм якого є природним середовищем життя патогенних мікроорганізмів (збудників інвазії) звідки вони виділяються і можуть заражати сприйнятливу людину (або тварину).

Залежно від того, хто є джерелом інфекції (люди або тварини), інфекційні хвороби поділяють на:

• антропонози - джерелом інфекції є хвора людина або носій;

• зоонози - джерелом інфекції є хворі тварини; людина не є джерелом інфекції для інших людей.

• антропозоонози - джерелом інфекції можуть бути і люди і тварини.

Професійний фактор має велике значення в розповсюдженні зоонозів (перенощики - сільськогосподарські тварини), а при антропонозах виражений менше.

Крім цього, інфекційні хвороби поділяють:

за етіологічним принципом

кокові бактеріальні бацилярні вірусні грибкові паразитарні

за клініко-анатомічним принципом

на інфекції загального синдрому інфекції місцевого синдрому

за епідемічним принципом

кишкові інфекції інфекції дихальних шляхів кров'яні інфекції

інфекції шкіри і слизових інфекції з різним механізмом передачі

Механізм передавання інфекції - це сукупність трьох фаз переміщення збудників інфекційних захворювань від джерела інфекції у сприятливий організм людини (або тварини).

фазами :

1.виведення збудника з організму джерела інфекції

2.перебування його у навколишньому середовищі (або в організмі живого перенощика)

3. проникнення збудника у сприйнятливий організм.

Механізми передачі збудників інфекції класифікують

Контактний - збудники, які локалізуються на шкірі, слизовій оболонці очей, порожнини рота, статевих органів, поверхні ран, попадають на різні предмети і при контакті з ними сприйнятливої людини, проникають в організм (контактно-побутовий шлях), а при безпосередньому контакті ураженої тканини з непошкодженою (прямий контакт - статевий)).

Повітряно-краплинний. Збудники, які локалізуються в слизовій оболонці дихальних шляхів, поступають у повітря (при кашлі, чханні і т.д.), зберігаються в ньому в формі аерозолю і проникають в організм людини

при вдиханні зараженого повітря (краплинний і пильовий аерогенний шлях передачі).

Фекально-оральний. Збудники, які локалізуються в кишківнику, поступають з випорожненнями в навколишнє середовище і за допомогою різних факторів (харчові продукти, вода і т.п.) попадають в травний канал сприйнятливих людей (аліментарний шлях передавання).

Трансмісивний. Збудники, які локалізуються в крові і лімфі, поступають в організм кровосисних членистоногих і пізніше до людини. Потрапивши в організм людини, патогенний мікроорганізм може поширюватись такими основними шляхами:

• гематогенним

• лімфогенним

• висхідним сечовим нисхідним сечовим

• через тканини

Можливе розповсюдження інфекційних захворювань при деяких медичних парентеральних маніпуляціях - через кров і нестерильний медичних інструментарій (вірусний гепатит, малярія, сифіліс, токсоплазмоз, ВІЛ-інфекція).

Форми прояву інфекції

Деякі бактерії після проникнення в організм локалізуються в певниї тканинах та органах. Така інфекція називається місцевою (вогнищевою). Якщо ж збудник проникає в кров і поширюється по всьому організму, інфекція називається загальною.

Форми загальної інфекції:

1. Стан, коли збудники інфекції циркулюють впродовж певного часу в крові, але не розмножуються в ній (наприклад, черевний тиф) називають бактеріемією.

2. В тому випадку, коли збудник довго знаходиться в крові, нагромаджується там і навіть розмножується, виникає сепсис або септицемія (при чумі, сибірській виразці, гноєрідних коках).

3.Утворення в результаті сепсису гнійних вогнищ в різних органах називається септікопіємією.

4. Циркуляція в крові токсину називається токсинемією, циркуляція вірусів - вірусемією.

Якщо захворювання викликане одним збудником – моно інфекція, якщо двома і більше – змішана або поліінфекція.

Рецидив – повторення хвороби після припинення симтомів , властивих для даної хвороби.

Реінфекція - повторне зараження тим самим збудником після повного видужання ( при гонореї, сифілісі).

Суперінфекція - повторне зараження тим же збудником ще до ліквідації первинної інфекції.

Особливості розвитку інфекційного процесу. Періоди інфекційної хвороби.

І - Інкубаційний період - час від моменту проникнення патогенного

мікроорганізму через вхідні ворота (шкіру, слизові оболонки і т.д.) до появи перших ознак захворювання. В цьому періоді проходить розмноження і нагромадження збудників і їх токсинів до появи перших клінічних ознак захворювання.

ІІ - Продромальний період - характеризується появою перших симптомів

захворювання. На основі клінічних ознак ставиться клінічний діагноз захворювання. Крім цього ставлять лабораторні (мікробіологічні) методи дослідження. Це дозволяє поставити ранній діагноз та ізолювати хворого від здорових людей і своєчасно почати лікування.

ІІІ- Період основних проявів хвороби - клінічний період є самим заразним,

оскільки хворий виділяє велику кількість мікробів в навколишнє середовище. Симтоми поступово або швидко наростаючи, переходять у характерну, типову для даної хвороби, клінічну картину. Триває від декількох днів до декількох місяців.

ІV- Період згасання клінічних проявів поступове або швидке згасання інтенсивності патологічних процесів.

V - Період реконвалесценсії (виздоровлення) наступає після розпалу

захворювання, В період виздоровлення організм звільняється від мікробів - виділяється з сечею, випорожненням, харкотинням. Може також закінчуватись смертю.

Форми прояву інфекції класифікують:

За походженням класифікують:

• екзогенні інфекції, які виникають в результаті проникнення збудників з навколишнього середовища

• ендогенні коли збудники знаходяться в організмі в складі облігатної або транзиторної флори і при ослабленні захисних сил організму можуть бути причиною виникнення захворювання або шляхом переносу збудника з одного біотопу до іншого (автоінфекція).

За тривалістю перебігу розрізняють:

- Гостра - характеризуються швидким зненацьким початком (від 1 тижня до 1 міс). Наприклад - грип, кір, холера, черевний тиф.

- Хронічна - затяжним перебігом (місяці, роки). Наприклад - малярія, сифіліс, туберкульоз, бруцельоз, лепра.

- Латентна - характерний прихований перебіг без клінічних проявів.

- Персистуюча — характеризується тривалим збереженням збудника в організмі людини.

Використовують визначення "бактеріоносій", "вібріоносій", "вірусоносій" або просто "носій". Носій - людина або тварина, в організмі якої паразитують патогенні мікроорганізми, але вони не викликають клінічних проявів хвороби. Патогенний збудник розмножується і виділяється з організму носія. Розрізняють гостре, підгостре і хронічне носійство, а також контактних і неконтактних носіїв.

Розрізняють три категорії носійства:

• носії в інкубаційному періоді;

• носійство в осіб, що перехворіли, в тому числі рекоявалесценти;

• здорове (транзиторне) носійство.

• За числом інфікуючих агентів: якщо інфекція викликана одним видом збудника, таку інфекцію називають моноінфекцією. При зараженні організму одночасно 2-3 різними збудниками (наприклад, дифтерійною паличкою і стрептококом) говорить про змішану інфекцію. Параінфекція зумовлена сапрофітними бактеріями, які запозичили властивості патогенних, з якими вони були у симбіозі (парадизентерія).

Повторні прояви хвороби. Від змішаних відрізняють вторинну інфекцію, коли до основного захворювання (наприклад, грип) приєднується інфекція, викликана іншими збудниками (наприклад, стафілококом або стрептококом). Реінфекцією називають такий стан, коли виникло повторне захворювання в результаті нового зараження цим же видом збудника. Якщо захворювання відновилось до виздоровлення в результаті інфікування цим же збудником, говорить про суперінфекцію. Такі інфекції спостерігаються при сифілісі, гонореї. Рецидив - повернення симптомів захворювання (поворотній тиф, малярія), які виникають без повторного зараження за рахунок збудників, які залишилися в організми.

• Залежно від локалізації збудника в організмі хворого розрізняють вогнищеву інфекцію, при якій мікроби знаходяться в місцевому вогнищі, не розпов-сюджуються за його межі (наприклад, ангіна, фурункульоз), і генералізовану, коли сили агресії мікроорганізмів перевищують силу захисних механізмів організму господаря і збудники з місцевого вогнища розповсюджуються по організму.

Інтенсивність розповсюдження інфекції може бути різною, що і характеризується відповідними термінами:

- Спорадичним захворюванням (спорадія) - прийнято називати звичайний для даної території рівень захворюваності відповідним захворюванням, причому чіткого зв'язку між окремими захворюваннями встановити не

вдається.

- Терміном "епідемічний спалах" називають одночасно утворені групові захворювання, які охоплюють який-небудь колектив або невеликий населений пункт. Захворювання об'єднані загальним джерелом інфекції, загальним шляхом передачі інфекції (вітряна віспа в дитячому колективі, водний спалах кишкової інфекції).

Епідемією називають такий рівень захворюваності, який в декілька разів більший рівня спорадичного захворювання - масові захворювання, охоплюють місто, область, район, державу.

Пандемія - масові захворювання, які охоплюють країни і континенти (грип, холера, чума і ін.).

Захворювання, яке розповсюджується у певній місцевості, називається ендемією (від грецького слова "endemos" - місцевий), вони не мають тенденції

до розповсюдження за її межі.

Екзотичними називаються інфекційні захворювання не властиві

населенню даної території. Це поодинокі випадки, як правило, завозяться з

інших країн, частіше з жарким кліматом.

Необхідно відмітити і про так звані шпитальні, або як їх ще називають

внутрішньолікарняні інфекції, які викликають умовнопатогенні

мікроорганізми, їх зараз більше 200 родів (ешерихії, протей, клебсіели,

ентеробактерії, гемофільні бактерії, псевдомонади і інші). Це може виникнути після оперативних втручань (використання наркозу - підвищується проникливість слизової оболонки, можна виявити бактеріемію, після екстрації зуба - якщо посіяти, то 70 % може бути мікроорганізмів і т.д.).

Більшість з них носить хронічний характер, порушуються захисні сили

організму і виникають шпитальні ековари.

Збудники інфекцій та їх властивості (патогенність, вірулентність, специфічність, органотропність, токсигенність).

Патогенність - (від грецького "pathos" - страдания, "genos" -

народження) властивість мікроорганізмів викликати захворювання, є

видовою ознакою збудників інфекційних захворювань, передається по

спадковості. Патогенність характеризується взаємовідношенням тільки

визначеного мікроорганізму і господаря. За цією властивістю мікроорганізми поділяються на патогенні, умовно патогенні та непатогенні.

Вірулентність - це різна ступінь патогенності певного штаму мікро-організму. Визначають її за найменшою кількістю мікробних клітин або отруйних продуктів їх життєдіяльності, які можуть викликати смерть чутливих тварин.

Специфічність - властивість кожного патогенного мікроба при проникненні в організм і розмноженні в ньому викликати певне інфекційне захворювання(холерний вібріон-холеру,шигели – дизентерію).

Органотропність - властивість мікроорганізмів пошкоджувати певні органи або тканини.

Фактори вірулентності.

• Адгезія - властивість адсорбуватися на визначених, чутливих до даного мікробу клітинах організму господаря, що обумовлено поверхневими структурами мікробної клітини (пілі і ін.), наявність рецепторів в клітині.

• Колонізація - може бути на поверхні клітин до якої прилипли мікроби (холерні вібріони розмножуються на ентероцитах), або всередині клітин, в які проникають мікроби, які прилипли (наприклад, дизентерійні палички розмножуються в клітинах товстого відділу кишківника).

• Пенетрація - здатність збудника проникати всередину епітеліальних клітин, лейкоцитів.

• Інвазія - здатністю збудника проникати через слизові оболонки в тканину, розмножуватись і розповсюджуватись. А сприяє цьому вироблення мікробами ферментів патогенності, які підвищують проникливість сполучної тканини і інших тканин: коагулаза стафілококів сприяє згортанню плазми, що приводить до утворення захисної "оболонки" навколо мікробної клітини; фібрінолізин - розчиняє фібрин, цим сприяє розповсюдженню мікробів; гіалуронідаза - фактор розповсюдження, руйнує гіалуронову кислоту сполучної тканини і цим самим сприяє розповсюдженню і проникненню мікробів в тканини; негірамінідаза -відщеплює нейрамінову кислоту від глікопротеїдів, гліколіпідів, полісахаридів, які входять до складу різних тканин, і таким чином підвищують їх проникливість.

• Агресія - агресини (фактори вірулентності), які пригнічують неспецифічний та імунний захист організму господаря. Пригнічення фагоцитозу здійснюють капсули бактерій. Так поліпептид капсул збудника сибірської виразки застерігає його від захоплення фагоцитами, полісахарид синьогнійної палички пригнічує захоплення і внутрішньоклітинне перетравлення бактерій, різні ферменти мікроорганізмів пригнічують захисні функції організму.

• Токсиноутворення - властивість мікроорганізмів продукувати токсичні речовини.