Травлення у товстій кишці

З тонкої кишки хімус через ілеоцекальний сфінктер (баугінієву заслінку) переходить у товсту кишку. Роль товстої кишки у процесі перетравлювання їжі невелика, оскільки їжа майже повністю перетравлюється і всмоктується у тонкій кишці, за винятком рослинної клітковини. У товстій кишці відбуваються концентрація хімусу шляхом всмоктування води, формування калових мас і видалення їх з кишківника. Тут також можуть всмоктуватися електроліти, водорозчинні вітаміни, жирні кислоти, вуглеводи.

Секреторна функція товстої кишки

Залози слизової товстої кишки виділяють невелику кількість соку (pH 8,5 - 9,0), який містить в основному слиз, відторгнуті епітеліальні клітини і невелику кількість ферментів (пептидаза, ліпаза, амілаза, лужна фосфатаза, катепсин, нуклеаза) із значно меншою активністю, ніж у тонкій кишці. Проте при порушенні травлення у вищерозташованих відділах травного каналу товста кишка здатна їх компенсувати шляхом значного підвищення секреторної активності. Регуляція соковиділення у товстій кишці забезпечується місцевими механізмами. Механічне подразнення слизової оболонки кишківника підсилює секрецію у 8- 10 разів.

Мікрофлора товстої кишки

Істотну роль у процесі травлення у товстій кишці відіграє нормальна мікрофло-ра. Анаеробна мікрофлора (90% - біфідобактерії) переважає над аеробною (10% - молочнокислі бактерії, кишкова паличка тощо). Мікрофлора товстої кишки здійс-нює кінцеве розщеплення рештків неперетравлених харчових речовин, клітковини; пригнічує розмноження патогенних мікробів; бере участь у метаболізмі ліпідів, жо-вчних і жирних кислот, білірубіну, холестерину; інактивує ферменти, що поступа-ють з тонкої кишки у складі хімусу; зброджує вуглеводи до кислих продуктів (моло-чної і оцтової кислот); синтезує вітаміни К і групи В у товстій кишці; приймає участь у створенні загального імунітету. Під впливом мікробів білки, що збереглися, піддаються гнильному розкладанню з утворенням токсичних сполук: індолу, скато-лу, фенолу. Кислі продукти, що утворюються при бродінні, перешкоджають гниттю, тому збалансоване харчування врівноважує процеси гниття та бродіння. При деяких захворюваннях, а також у результаті тривалого лікування антибіотиками відбува-ється порушення нормальної мікрофлори і розмноження патогенної (дисбактеріоз).

Печінка

Печінка - це залоза зовнішньої секреції, яка виділяє свій секрет у дванадцятипалу кишку. Свою назву вона одержала від слова «піч», оскільки в печінці найвища температура у порівнянні з іншими органами. Печінка є складною «хімічною лабораторією», в якій відбуваються процеси, пов'язані з утворенням тепла. Печінка приймає найактивнішу участь у травленні. Окрім травної печінка виконує цілий ряд інших важливих функцій, які будуть розглянуті нижче. Через неї проходять майже всі речовини, у тому числі і лікарські, які так само, як і токсичні продукти, знешкоджуються.

Травна функція печінки

Цю функцію можна розділити на секреторну, або жовчоутворення, й екскреторну, або жовчовиділення. Жовчоутворення відбувається безперервно (жовч накопичується у жовчному міхурі), а жовчовиділення - тільки під час травлення (через 3-12 хв після початку прийому їжі). При цьому жовч спочатку виділяється з жовчного міхура, а потім з печінки у дванадцятипалу кишку. Тому прийнято говорити про печінкову та міхурову жовч.

За добу виділяється 500 - 1500 мл жовчі. Вона утворюється у печінкових клітинах - гепатоцитах, які контактують з кровоносними капілярами. Із плазми крові в гепатоцити надходить ряд речовин: вода, глюкоза, креатинін, електроліти і ін. У гепатоцитах утворюються жовчні кислоти та жовчні пігменти, потім всі речовини з гепатоцитів виділяються у жовчні капіляри. Далі жовч поступає у жовчні печінкові протоки. Останні впадають у загальну жовчну протоку, до якої впадає і міхурова протока. Із загальної жовчної протоки жовч потрапляє у дванадцятипалу кишку.

Склад жовчі

Печінкова жовч має золотисто-жовтий колір, міхурова - темно-коричневий; pH печінкової жовчі - 7,3 - 8,0, відносна густина - 1,008-1,015; pH міхурної жовчі - 6,0 - 7,0 за рахунок всмоктування гідрокарбонатів, а відносна густина - 1,026-1,048.

Жовч складається з 98% води і 2% сухого залишку, куди входять органічні речовини: солі жовчних кислот, жовчні пігменти - білірубін і білівердин, холестерин, жирні кислоти, лецитин, муцин, сечовина, сечова кислота, вітаміни А, В, С; незначна кількість ферментів: амілаза, фосфатаза, протеаза, каталаза, оксидаза, а також амінокислоти та глюкокортикоїди; неорганічні речовини: Na⁺, К⁺, Са²⁺, Fe²⁺, Сl^-, НСО₃^2-, SO₄^2-, РО₄^3-. У жовчному міхурі концентрація всіх цих речовин у 6 разів більша, ніж у печінковій жовчі.

Холестерин - 80% його утворюється в печінці, 10% - у тонкому кишківнику, решта - у шкірі. За добу синтезується близько 1 г холестерину. Він бере участь в утворенні хіломікронів і лише 30% всмоктується з кишківника у кров. Якщо порушується виведення холестерину (при захворюванні печінки або неправильній дієті), то виникає гіперхолестеринемія, яка проявляється атеросклерозом або жовчнокам'яною хворобою.

Жовчні кислоти синтезуються з холестерину. Вони сприяють емульгуванню та кращому всмоктуванню у кров жирних кислот і жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К).

Жовчні пігменти - білірубін і білівердин надають жовчі специфічного жовто-коричневого забарвлення. У печінці, селезінці та кістковому мозку відбувається руйнування еритроцитів і гемоглобіну. Спочатку з гему утворюється білівердин, а потім непрямий білірубін, який транспортується у печінку. Там, з'єднавшись з глюкуроновою кислотою, він утворює прямий білірубін, який виділяється печінковими клітинами у жовчну протоку і у дванадцятипалу кишку, де з нього утворюється стеркобілін, що надає калу відповідне забарвлення, а після всмоктування в гемораїдальних венах у кров забарвлює сечу; частина прямого білірубіну ще в жовчних ходах починає перетворюватися на уробілін, який всмоктується у кров, проходить через печінку та знешкоджується там (99%). При пошкодженні клітин печінки, наприклад, при інфекційному гепатиті або закупорці жовчних протоків каменями чи пухлиною, у крові накопичуються жовчні пігменти, з'являється жовте забарвлення склер і шкіри.

У нормі вміст загального білірубіну в крові складає 4 - 20,6 мкмоль/л.

Функції жовчі

1. Емульгує жири, роблячи водорозчинними жирні кислоти. 2. Сприяє всмоктуванню тригліцеридів і утворенню міцел і хіломікронов. 3. Активує ліпазу. 4. Стимулює моторику тонкого кишківника. 5. Інактивує пепсин у дванадцятипалій кишці. 6. Має бактерицидну та бактеріостатичну дію щодо кишкової флори. 7. Стимулює проліферацію та злущування ентероцитів. 8. Посилює гідроліз і всмоктування білків і вуглеводів. 9. Стимулює жовчоутворення і жовчовиділення.

Регуляція жовчоутворення та жовчовиділення

Жовчоутворення і жовчовиділення посилюються при стимуляції парасимпатичної нервової системи та знижуються при подразненні симпатичної. Стимуляція парасимпатичних нервових волокон викликає скорочення тіла жовчного міхура та розслаблення сфінктера, в результаті жовч виділяється у дванадцятипалу кишку. Подразнення симпатичних нервів скорочує сфінктер і розслабляє тіло жовчного міхура - жовчний міхур не спорожнюється.

До гуморальних жовчогінних чинників відноситься сама жовч. Тому до складу таких добре відомих препаратів, як аллохол, холензим, входить жовч. Підсилюють секрецію жовчі гастрин, ХЦК-ПЗ, секретин, простагландини. Деякі харчові продукти, такі як жовтки, молоко, жирна їжа, хліб, м'ясо, стимулюють жовчоутворення і жовчовиділення.

Вигляд, запах їжі, розмови про їжу, підготовка до її приготування викликають відповідні зміни у діяльності всього жовчовидільного апарату. У перші 7-10 хвилин жовчний міхур спочатку розслаблюється, а потім скорочується та невелика порція жовчі через сфінктер Одді виходить у 12-палу кишку. Після цього настає основний період спорожнення жовчного міхура. У результаті його періодичних скорочень, які чергуються з розслабленнями, у 12-палу кишку виходить жовч спочатку із загальної жовчної протоки, потім міхурова і в останню чергу - печінкова.

Жовчовиділення стимулюється ХЦК-ПЗ, гастрином, секретином, бомбезином, ацетилхоліном, гістаміном, а гальмується глюкагоном, кальцитоніном, ВІП, ГІП.

Нетравні функції печінки.

1. Участь у вуглеводному обміні

Печінка є органом, який підтримує нормальний рівень цукру в крові за рахунок процесів глікогенезу (утворення глікогену з глюкози за допомогою інсуліну). Якщо кількість глюкози у крові зменшується, то депонований у печінці глікоген знову перетворюється на глюкозу - це глікогеноліз. При зменшенні запасів вуглеводів у крові глікоген може синтезуватися з амінокислот і жирів.

2. Участь у білковому обміні

У печінці відбувається метаболізм і анаболізм протеїнів, знешкодження аміаку і перетворення його у сечовину, яка потім виводиться нирками. Печінка продукує цілий ряд плазмових білків: γ-глобуліни, альбуміни, β-глобуліни.

3. Участь у жировому обміні

Печінка синтезує жирні кислоти, тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин, кетонові тіла, приймає участь у їх метаболізмі. У печінці синтезуються ліпопротеїди (транспортні форми жирів) високої та низької щільності.

4. Печінка - депо вітамінів

Печінка приймає безпосередню участь в обміні та всмоктуванні у кишківнику жиророзчинних вітамінів A, D, Е. К. Каротин перетворюється на вітамін А, який зберігається у печінці впродовж 10 місяців і вивільняється у кров при потребі. Вітамін D зберігається упечінці від 3 до 4 міс., вітамін В₁₂ - від 1 до декількох років. Печінка депонує також вітаміни В₆, В₂, С, К, фолієвую та пантотенову кислоти.

Окрім вітамінів печінка депонує мікроелементи: залізо у вигляді ферритину, мідь, марганець, кобальт, цинк, молібден тощо.