Травлення у шлунку

Їжа з ротової порожнини поступає у шлунок, де вона піддається подальшій хімічній та механічній обробці. Крім того, шлунок є харчовим депо. Механічна обробка їжі забезпечується моторною діяльністю шлунку, хімічна здійснюється за рахунок ферментів шлункового соку. Подрібнені та хімічно оброблені харчові маси у суміші з шлунковим соком утворюють рідкий або напіврідкий хімус.

Шлунок виконує наступні функції: секреторну, моторну, всмоктувальну (ці функції будуть описані нижче), екскреторну (виділення сечовини, сечової кислоти, креатиніну, солей важких металів, йоду, ліків), інкреторну (утворення гормонів гастрину та гістаміну), гомеостатичну (регуляція pH), участь у кровотворенні (вироблення внутрішнього фактора Касла).

Секреторна функція шлунку

Секреторна функція шлунку забезпечується залозами, що знаходяться в його слизовій оболонці. В залежності від місця розташування розрізняють три види залоз: кардіальні, фундальні (власні залози шлунку) та пілоричні (залози воротаря). Залози складаються з головних, парієтальних (обкладових), додаткових клітин і мукоцитів.

Головні клітини виробляють пепсиногени, парієтальні - соляну кислоту, додаткові і мукоцити - муцин. Фундальні залози містять всі три типи клітин. Тому до складу соку фундального відділу шлунку входять ферменти і багато НСІ.

Склад і властивості шлункового соку

У дорослої людини протягом доби утворюється і виділяється близько 2 -2,5 л шлункового соку. Шлунковий сік має кислу реакцію (pH 1,5-1,8). У його склад входять вода - 99% і сухий залишок - 1%. Сухий залишок представлений органічними та неорганічними речовинами.

Головний неорганічний компонент шлункового соку – НСІ, яка знаходиться у вільному та зв'язаному з білками стані. Соляна кислота виробляється обкладовими клітинами та виконує ряд функцій: 1) сприяє денатурації і набуханню білків у шлунку, що полегшує їх подальше розщеплювання пепсинами; 2) активує ферменти пепсиногени і перетворює їх на пепсини; 3) забезпечує антибактеріальну дію шлункового соку; 4) сприяє нормальній евакуації їжі з шлунку (відкриттю пілоричного сфінктера з боку шлунку і закриттю з боку 12-палої кишки); 5) збуджує секрецію підшлункової залози.

Крім того, у шлунковому соці містяться наступні неорганічні речовини: хлориди, бікарбонати, сульфати, фосфати, Na, K, Ca, Mg і ін.

До складу органічних речовин входять протеолітичні ферменти, головну роль серед яких відіграють пепсини. Пепсини виділяються в неактивній формі у вигляді пепсиногенів з головних залоз. Під впливом соляної кислоти вони активуються. Найкраще ферментативна активність проявляється при pH 1,5 - 2,0. Ферменти розщеплюють білки до альбумоз і пептонів. Гастриксин гідролізує білки при pH 3,2 - 3,5. Реннін (хімозин) викликає звурджування молока у присутності іонів кальцію, оскільки переводить розчинний білок казеїноген у нерозчинну форму - казеїн.

У шлунковому соці є також інші ферменти. Шлункова ліпаза мало активна і розщеплює тільки емульговані жири. У шлунку продовжується гідроліз вуглеводів під впливом ферментів слини. Це стає можливим тому, що харчова грудка, що потрапила у шлунок, просочується кислим шлунковим соком поступово. І в цей час у внутрішніх шарах харчової грудки в лужному середовищі продовжується дія ферментів слини.

До складу органічних речовин входить лізоцим, що забезпечує бактерицидні вла-стивості шлункового соку. Шлунковий слиз, що містить муцин (синтезується у мукоцитах, додаткових клітинах), захищає слизову оболонку шлунку від механічних і хімічних подразнень і від самоперетравлювання. У шлунку виробляється гастромукопротеїд, або внутрішній фактор Касла. Він утворює комплекс з вітаміном В₁₂ (необхідний для утворення еритроцитів), захищає його, транспортує з кишки у кров. У шлунковому соці містяться також амінокислоти, сечовина, сечова кислота.

Регуляція шлункової секреції

Залози шлунка поза процесом травлення виділяють тільки слиз і пілоричний сік. Виділення шлункового соку починається при вигляді, запаху їжі, надходженні її у ротову порожнину. Процес шлункового соковиділення можна розділити на декілька фаз: рефлекторну (мозкову), шлункову та кишкову.

Мозкова фаза включає умовно- і безумовно-рефлекторний механізми. Умовно-рефлекторне виділення шлункового соку відбувається при подразненні нюхових, зо-рових, слухових рецепторів (запах, вигляд їжі, звукові подразники, пов'язані з при-готуванням їжі, розмовами про їжу). В результаті цього у таламусі, гіпоталамусі, лі-мбічній системі та корі головного мозку підвищується збудливість нейронів травно-го центру і створюються умови для запуску секреторної активності шлункових за-лоз. Сік, що виділяється при цьому, І.П. Павлов назвав запальним, або апетитним.

Безумовно-рефлекторне шлункове соковиділення починається з моменту попадання їжі у ротову порожнину та пов'язане зі збудженням рецепторів ротової порожнини, глотки, стравоходу.

Імпульси по аферентних волокнах поступають у центр шлункового соковиділення у довгастому мозку. Від центру імпульси по еферентних волокнах блукаючого нерва передаються до залоз шлунку, що приводить до посилення секреції. Сік, що виділяється у першу фазу шлункової секреції, володіє великою протеолітичною активністю і має велике значення для травлення, оскільки шлунок виявляється наперед підготовленим до прийому їжі.

Гальмування секреції шлункового соку відбувається за рахунок подразнення еферентних симпатичних волокон.

Шлункова фаза секреції настає з моменту попадання їжі у шлунок. Ця фаза реалізується за рахунок блукаючого нерва(парасимпатична н.с.) і гуморальних чинників. Шлункова секреція у цю фазу зумовлена подразненням рецепторів слизової шлунку, звідки імпульси передаються у довгастий мозок, а потім поступають до секреторних клітин. Блукаючий нерв безпосередньо впливає на клітини шлункових залоз і стимулює вироблення гастрину та гістаміну. Гастрин підвищує активність головних, але більшою мірою обкладових клітин. Гістамін підвищує секрецію шлункового соку високої кислотності з низьким вмістом пепсинів. Стимулюють секрецію у шлунку екстрактивні речовини з м'яса, овочів, спирти, продукти розщеплення білків (альбумози та пептони).

Кишкова фаза секреції починається під час переходу хімуса із шлунку в кишківник. Хімус впливає на хемо-, осмо-, механорецептори кишківника та рефлекторно змінює інтенсивність шлункової секреції. Залежно від ступеня гідролізу (розщеплення) харчових речовин, у шлунок поступають сигнали, що підвищують або гальмують шлункову секрецію. Стимуляція здійснюється за рахунок місцевих і центральних рефлексів та реалізується через блукаючий нерв, кишкові нервові сплетіння та гуморальні фактори (гастрин). Ця фаза характеризується великою тривалістю, низькою кислотністю шлункового соку. Гальмування шлункової секреції відбувається за рахунок виділення секретину, ХЦК-ПЗ, які пригнічують секрецію соляної кислоти, але підсилюють секрецію пепсиногенів. Зменшують продукцію соляної кислоти також глюкагон, ГІП, ВІП, нейротензин, соматостатин, серотонін, бульбогастрон, продукти гідролізу жиру.

Тривалість секреторного процесу, кількість шлункового соку, його кислотність знаходяться у строгій залежності від характеру їжі.