7. Особливості реґіонарного кровообігу та лімфатичної системи

Гемодинаміка малого кола кровообігу

До легень підходять як судини малого кола кровообігу, так і великого. Судини ВКК забезпечують трофіку тканини, а судини МКК служать для газообміну.

Легенева артерія, з якої починається МКК, належить до артерій еластичного типу, тобто є компенсаційною судиною. В стінці артеріол дуже мало гладких м’язів, тому вони не виконують ефективно резистивну функцію. Цю функцію здійснюють відносно великі артерії МКК. Відносно короткі і широкі капіляри створюють густу сітку навколо альвеол. Таким чином кров суцільним потоком омиває альвеоли.

Особливістю вен легенів є відсутність клапанів. В ділянці впадіння вен у передсердя є м’язове потовщення, яке може скорочуватися і перешкоджати зворотному поверненню крові з передсердя у судини.

На величину тиску у легеневих судинах впливає дихання: при вдиху він збільшується, а під час видиху – зменшується, а також гідростатичний тиск: в положенні стоячи тиск у судинах верхівки легень менший, ніж біля основи.

Завдяки високій еластичності судин при відносно малому трансмуральному тиску в них міститься 400- 600 мл крові, тобто вони є одним з депо крові. У положенні лежачи кровонаповнення легень підвищується на 20 –25 %. Під час виконання фізичних вправ об’єм крові в легенях також може збільшуватися, бо при цьому розправляються всі відділи легень.

У нижніх відділах легень достатнє кровопостачання і насичення крові киснем (аерація) є 100 %. Але у верхніх частинах легень насичується киснем не вся кров, тому у змішаній крові вен МКК насичення киснем становить 96 –98 %.

Симпатична регуляція, яка спричинює звуження судин легень, здійснюється нервовими центрами у ІІІ – VІ грудних сегментах спинного мозку. Такий же ефект спричинює гормон надниркових залоз – адреналін.

Якщо тиск крові підвищується у судинах ВКК, то разом з рефлекторним ослабленням роботи серця і розширенням судин ВКК, збільшується кровонаповнення легеневих судин, що сприяє вирівнюванню АТ у ВКК. Існує також зворотній рефлекс: якщо підвищується тиск і розширюються судини ВКК. Це запобігає застою крові у МКК і набряку легень.

Кровообіг у серці.

Скорочення серця впливають на його кровообіг: під час систоли він зменшується, під час діастоли – збільшується. Утилізація кисню з крові у вінцевих судинах надзвичайно висока. У венозній крові залишається мінімум О₂, а, отже, його резерви мінімальні. Тому при збільшенні роботи серця необхідне пропорційне зростання кровоплину через коронарні судини.

Вінцеві (коронарні) артерії є першими гілками аорти. Вони ззовні охоплюють серцевий м’яз і коли їх діаметер досягає 1 – 2 мм, віддають під прямим кутом гілки углиб серцевої стінки.. Але міокард, який прилягає до ендокарду, майже не має судин. Він отримує О₂ переважно з шлуночків за допомогою судин В’єссена – Тебезія.. Відтік крові здійснюється переважно в коронарний синус.

У коронарні артерії надходить близько 5 % ХОК, що в стані спокою складає приблизно 250 мл/хв. Вони мають β-адренорецептори (їх більшість), α- адренорецептори і хеморецептори. При дії катехоламінів на β-адренорецептори спостерігається розширення судин, на α-адренорецептори – їх звуження. Велику роль у регуляції кровообігу відіграють метаболіти (молочна кислота, К⁺, аденозин тощо), які розширюють вінцеві артерії та збільшують кровоплин у них. Аналогічний ефект спостерігається при гіпоксії, підвищенні рівня СО₂, зниженні рН крові.

Кровообіг у головному мозку.

Через судини мозку за 1хв проходить 13% ХОК (750мл). До головного мозку кров притікає по чотирьох магістральних судинах (двох внутрішніх сонних і двох хребетних), а відтікає по двох яремних венах.

Мікроциркулярне русло судин головного мозку складається з радіальних судин, які відходять від піальних артерій.У сірій речовині мозку капілярів більше, ніж у білій. 25% капілярів є короткими і центральними, забезпечують постійний кровотік, 75% - бокові, довші, з мінливим кровоплином.

Між капілярами й нейронами є астроцити, які створюють гематоецефалічний бар’єр, що обмежує проникнення багатьох речовин з крові у мозок.

Найхарактернішою особливістю мозкового кровообігу є його відносна автономність, т.т. він не залежить від перепадів тиску в організмі і є майже завжди постійним. Він порушується лише при різко вираженій зміні центральної гемодинаміки. Це зумовлено тим, що у мозку немає запасів глюкози – джерела утворення енергії. Тому потрібно, щоб вона постійно надходила разом з кров’ю. А забезпечення достатнього відтоку крові запобігає захисту від розвитку набряку мозку, який лежить у замкнутій черепній коробці.

Автономність мозкового кровоплину забезпечується структурно-функціональними особливостями мозкових судин та регулюється нервовим, м’язовим та метаболічним компонентами. Всі судини регулюються симпатичною нервовою системою.

Нейрогенні механізми регуляції судин мозку є досить активними, так як у багатьох судинах містяться чутливі до розтягування та хімічних подразників рецептори. Але, на загал, внутрішньомозкові судини меншою мірою чутливі до системних нейрогенних впливів. Тому вони майже не приймають участь у процесах, коли необхідно перебудувати загальний кровоплин, щоб адаптувати організм до якихось захворювань чи дії екстримальних факторів.

“Перший рубіж” нейрогенної регуляції розташований у каротидному синусі, де є хемо – і барорецептори, що сприймають інформацію про кров, яка поступає в мозок. Завдяки реакції судин на цю інформацію мозковий кровоплин зберігається на постійному рівні при зміні системного тиску від 70 до 160 мм рт. ст.

“Другий рубіж” міститься безпосередньо у судинах мозку і складається з двох компонентів. Перший - м’язовий – полягає у зміні тонусу гладких м’язів судин у відповідь на зміну судинного тиску. Другий – метаболічний – полягає у дії на гладкі м’язи судин вазоактивних речовин і гормонів, що приносяться кров’ю. При цьому судини мало реагують на зміну рівня О₂, проте швидко розширюються при незначному зростанні парціального тиску СО₂ в крові , та звужуються при його незначному зниженні.

“Третій рубіж” регуляції мозкового кровоплину забезпечує внутрішньомозковий перерозподіл крові в залежності від функціональної потреби окремих нейронів. На цей перерозподіл впливають такі метаболіти як Н⁺, зовнішньоклітинний К⁺, аденозин, простагландини, ГАМК, гістамін, серотонін. Через хеморецептори запускаються місцеві судинорозширюючі рефлекси.

Кровоплин у органах черевної порожнини.

Кишки постачають кров’ю з брижових артерій, що відходять від аорти. Венозна кров від них і від усіх непарних органів черевної порожнини, перш ніж повернутися до серця, проходить через печінку для знешкодження тих речовин, що з шлунково-кишкового тракту всмокталися у кров. Діаметр капілярів вікончатого типу у слизовій оболонці кишки досить великий (30-60 мкм), щоб туди проникли крупні молекули. У стані спокою функціонує лише 30-40% капілярів кишок. Кровоплин тонкої кишки інтенсивніший, ніж товстої. Під час травлення кровоплин у кишках збільшується у 3 рази протягом 3-6 год. Цьому сприяють гормони травлення: секретин, холецистокінін, а також такі біологічно активні речовини, як серотонін, кінін тощо.

Нервову регуляцію кишок забезпечує парасимпатична нервова система, яка розширює судини шлунку та нижніх відділів товстої кишки, посилює процеси утворення травних соків і рухову функцію кишок, та симпатична система, що забезпечує протилежний ефект при інтенсивній фізичній праці, емоціях, втраті крові.

Кров до печінки надходить артеріями та ворітною веною. Ворітною веною кров надходить з непарних органів черевної порожнини (кишок, підшлункової залози, селезінки). Кров у печінці виконує трофічну, секреторну (утворюючи жовч), ексреторну, видільну, а також депонуючу функції. Депонуюча роль печінки полягає у перерозподілі крові (у ній може затриматися ~ 500 мл крові). У стані спокою через печінку проходить ~ 25 % ХОК, із яких печінковою артерією ¼. З артеріальною кров’ю печінка отримує 40 % кисню, з венозною ворітною - 60%.

Нейрогенний механізм регуляції кровоплину в печінці здійснюється симпатичними нервами, які звужують судини, та рефлексами з сонної пазухи, легеневих вен, що знижують печінковий кровоплин.

Селезінка, як орган лімфатичної системи, вилучає з крові старі еритроцити, шкідливі речовини та розкладає їх, знешкоджує. На відміну від тваринної, людська селезінка мало депонує кров. У нормі в ній міститься 60-100 мл крові. Але при захворюваннях цей орган може збільшуватися (спленомегалія) і виконувати значну депонуючу функцію. Регуляція кровоплину селезінки здійснюється симпатчними нервами, які звужують судини (ангіотензин ІІ, вазопресин, адреналін, брадикінін).

Лімфатична система.

Лімфатична система забезпечує гомеостаз внутрішнього середовища завдяки тому, що транспортує рідину з різними речовинами. Вона є в усіх органах, за винятком мозку, кришталика, рогівки, скловидного тіла й плаценти.

Лімфоутворення.

Лімфа утворюється з крові, компоненти якої всмоктуються в інтерстицільний простір, т.т. у безпосереднє оточення судин і прилеглих до них клітин. Він складається з еластичних та колагенових волокон, які утворюють комірки, заповнені гелеподібною речовиною, що складається з білків, полісахаридів, неорганічних солей і води.

Інтерстиціальний простір має фільтраційну (комплекс кровоносних капілярів) і реабсорбційну (лімфатичні капіляри та венулярні мікросудини) системи. Інтерстиціальна рідина рухається від кровоносних до лімфатичних капілярів.

Лімфатичні капіляри мають вигляд або трубочки зі сліпим кінцем, або петлі чи сіточки. Стінки капілярів складаються з ендотеліальних клітин, між якими є отвори для проникнення інтерстиціальної рідини.

Склад лімфи.

У лімфі міститься 60-70 % білків (100г) Крім того, у ній багато ліпідів - тригліцириди, ліпопротеїди з дуже низькою та високою щільністю, хіломікрони, холестерин, фосфоліпіди та жирні кислоти, зустрічаються поодинокі еритроцити, багато лімфоцитів, ніколи не буває тромбоцитів.

Лімфатичні капіляри впадають у лімфатичні судини, які транспортують всю лімфу до вен шиї та депонують рідину. В середині цих судин є клапани, які запобігають зворотному руху лімфи. Частина лімфатичної судини між клапанами називається лімфангіоном. Лімфангіони мають м’язові волокна..

Лімфатичні судини, що йдуть від органів, прямують до регіонарних лімфатичних вузлів. Лімфатичні вузли – це утвори різноманітної форми (округлої, овальної, бобоподібної тощо), які беруть участь у захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи. Лімфатичні вузли належать до лімфоїдних органів, у яких утворюються та дозрівають лімфоцити – важливі клітини імунної системи, яка захищає організм від генетично чужорідної інформації. Лімфоїдні органи поділяються на центральні та периферійні. До центральних належать кістковий мозок і вилочкова залоза. У кістковому мозку розміщені стовбурові клітини, які шляхом поділу та диференціювання перетворюються на клітини-попередники еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів. З лейкоцитів у кістковому мозку утворюється В-лімфоцити, що здітні продуктувати антитіла. Т- лімфоцити, які відповідають за клітинний імунітет, утворюються у тимусі. До периферійних лімфоїдних органів належать лімфатичні вузли, селезінка та поодинокі вузли травної чи дихальної системи.

Регуляція лімфообігу.

Лімфатичні судини регулюються як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою. Збудження симпатичних волокон супроводжується звуженням лімфатичних судин, підвищенням їх тонусу, збільшенням лімфотоку. Стимуляція парасимпатичної нервової системи сприяє як розширенню, так і звуженню лімфатичних судин.

Скорочення лімфангіонів та посилення лімфотоку спричинюється також катехоламінами (адреналін), серотоніном, вазопресином. Протилежний ефект зумовлюють ацетилхолін та окситоцин.Лімфотік також значною мірою залежить від рівня електролітів у рідких середовищах організму. Так, Са ²⁺ у малих концентраціях знижує швидкість лімфотоку, у великих – збільшує.ь К⁺ у малих концентраціях підвищує частоту скорочень лінфангіонів, у великих – викликає розвиток тривалого тонічного скорочення та зменшення швидкості лімфотоку. При зміні концентрації Na⁺ лімфотік дещо зменшується.

Функції лімфи.

1.Резорбційна.Резорбція полягає у всмоктуванні з тканин білків, продуктів їх обміну, ліпідів, клітин та їх фрагментів, сторонніх часток тощо. Висока проникність лімфатичних капілярів забезпечує звільнення тканин від великих метаболітів, мікроорганізмів, чужорідних часток. Наприклад, частки пороху, що потрапляють у дихальні шляхи, резорбуючись лімфатичними капілярами, надходять у регіонарні лімфатичні вузли легень.

2. Бар’єрна. Бар’єрна функція стосується лімфатичних вузлів, а також лімфатичних елементів, розташованих у великій кількості у слизовій оболонці кишок. Завдяки ретикулярним та ендотеліальним макрофагоцитам у цих органах затримуються, поглинаються і перетравлюються колоїдні мікроорганізми та перероджені клітини.

3. Адсорбційна.Адсорбція стосується води, яка надходить до лімфатичних судин завдяки високому онкотичному тиску в них. Таким чином регулюється водно-електролітний обмін.

Частина жирів, а також інших перетравлених речовин, через ворсинки ниток надходить до лімфантичних капілярів. Таким чином лімфатична система бере участь у процесі всмоктування. Після прийнятя їжі, особливо жирної, лімфа, що відтікає, набуває молочного кольору.

15

Фізіологія серця і судин