КАтегорія соціальної дії

висновки «Протестантської етики» мали важливе значення для формування загально-соціологічної концепції Вебера, для його бачення предмета й методу соціологічної науки. Предметом соціології у найбільш загальному його розумінні виступає вивчення соціальної поведінки людей, тобто таких їх дій, які свідомо співвідносяться з поведінкою інших людей. Неймовірно велика кількість різновидів соціальної діяльності. Найпростіший із них — це так звана елементарна спільна дія. «Випадкове зіткнення двох велосипедистів, — пише М. Вебер, — ми не можемо назвати їх спільно орієнтованими діями, однак їх попередні спроби запобігти цьому інцидентові, так само як і можливу «сутичку» їх або спробу дійти мирної «згоди» ми вже відносимо до дій вищезгаданого типу»[1]. Соціальними діями у точнішому значенні цього слова вчений називав такі дії, котрі свідомо орієнтовані на певні «сподівання» й грунтуються на певних наперед обумовлених засадах, які «раціонально визначені». Це дії відповідні до встановленого порядку, або ж дії, що спрямовані проти нього, однак зважають на його наявність. Типовий приклад такого роду дій — добровільне свідоме об’єднання людей у спілки, організації, корпорації з певними правилами, що їх мусять визнавати ті, хто об’єднується, а також із своїми керівними органами. Так постають «цільові спілки» — тривкі соціальні утворення, котрі групуються на взаємній згоді людей.

Щоб зрозуміти зміст соціальної взаємодії, соціолог його раціоналізує, тобто зводить до певних умовних, спрощених схем типу «мета дії — засоби її досягнення». Це дає змогу дати каузальне пояснення дії. «Раціоналізація» дії можлива насамперед тому, що люди на практиці мислять саме таким чином, коли пробують зрозуміти одне одного. Водночас слід мати на увазі, що раціональна соціальна дія не вичерпує собою всієї багатоманітності форм людського спілкування, оскільки тут велику роль відіграють і традиція, і емоції, і інші нераціональні моменти. Вона скоріше є свого роду «ідеальним типом», за допомогою якого досягається людське порозуміння загалом і здійснюється наукове пізнання зокрема. Мислитель прагнув провести чітку межу між пізнанням соціальних явищ і ціннісним підходом до них, доводячи, що каузальний аналіз і вибір між цінностями є речами хоча й взаємопов’язаними, однак принципово різними.

Особливої ваги надавав М. Вебер питанню взаємозв’язку релігійних та секулярних різновидів соціальної поведінки. На Заході розпочався процес «розчаклування світу», і релігійний раціоналізм виступив тут могутнім прискорювачем процесів економічної та політичної раціоналізації, внаслідок чого з погляду раціональності — і лише у цьому розумінні — система капіталістичного господарювання, так само як і західна політична та правова системи, найбільш досконалі. Проте в сучасному західному суспільстві, як вважав соціолог, первісне релігійно-духовне підґрунтя такої раціональності вже давно втрачено, і вона стає тут чимось самоцільним і безглуздим (виробництво виключно заради прибутку, бюрократичне регламентування життя як самоціль і т. ін.).

М. Вебер детально вивчав також соціально-економічні аспекти віровчень основних світових релігій, їх «господарську етику». В результаті він дійшов висновку про принципову відмінність між господарською етикою християнства як релігії раціонального «оволодіння світом» і господарською етикою конфуціанства, індуїзму, буддизму як релігій, де раціонально обґрунтовується потреба «пристосування до вже пануючих у світі порядків» або навіть цілковитої «втечі від світу». Такого роду настанови мали важливі історичні наслідки, оскільки, як вважав соціолог, саме з ними пов’язані суттєві відмінності між соціокультурним розвитком на Заході і на Сході.