Протестантизм і капіталізм
вивчаючи соціальне становище батраків, які наймалися на сезонну роботу у прусських латифундіях (значну частину їх становили вихідці з Польщі), М. Вебер звернув увагу на те, що при формуванні мотивацій трудової діяльності великий вплив має традиційна селянська психологія і релігійна віра. Пізніше соціолог ознайомився із опрацьованим його учнем М. Оффенбахером статистичним матеріалом, який свідчив про перевагу числа протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованого робітництва. Показники освітньої статистики Бадена, Баварії, Вюртемберга, Рейнських земель і Угорщини також говорили про те, що число осібпротестантського віросповідання серед тих, хто одержує вищу і середню технічну освіту, значно більше, ніж число католиків і представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Пояснюючи їх, він висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус в цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої спорідненості між догматичними засадами протестантизму (особливо його аскетичних різновидів) і тим, що Веберів колега й опонент, відомий економіст В. Зомбарт називав «духом капіталізму», тобто прагненням до збагачення шляхом раціональної організації виробництва. Саме таким духом пройняті, як вважав Вебер, ті капіталістичні відносини, які утвердилися в господарському житті розвинених країн Заходу.
Західний капіталізм — це економічна система, в рамках якої господарська поведінка власників засобів виробництва орієнтована не на задоволення їх традиційних потреб, а на одержання прибутку, на збагачення — однак на збагачення шляхом раціональної організації виробництва й мінімізації непродуктивних затрат. Сучасне капіталістичне підприємство грунтується на засадах рентабельності, уявлення про яку відсутнє як у традиційному селянському господарстві, так і в «капіталізмові» колонізаторів, авантюристів, завойовників і т. п.
Отже, «дух» західного капіталізму — це певна, як сказали б сьогодні, ціннісна орієнтація, коли люди цілеспрямовано прагнуть до збагачення в рамках своєї професійної діяльності, водночас свідомо обмежуючи себе у витратах на споживання й надаючи, знову ж таки цілком свідомо, своєму способові життя аскетичних рис. З одного боку, люди з такою ментальністю здатні без особливих внутрішніх труднощів адаптуватися до вимог капіталізму як раціонально діючої економічної системи; з іншого — сама ця система швидко впроваджується і ефективно функціонує там, де така психологія набуває масового поширення. У противному ж випадку розвиток «раціонального капіталізму» наштовхується на серйозні психологічні перепони, пов’язані з невмінням чи небажанням людей «раціонально» перебудовувати свою економічну поведінку і до деякої міри весь життєвий уклад.
Таким чином, «протестантська етика», «дух» капіталізму і сам капіталізм як економічна система виступають, згідно з М. Вебером, явищами «вибірково спорідненими». Це означає, що між ними можна віднайти певну змістову адекватність (що не дає водночас підстав розглядати їх як ланки Причиново-наслідкових зв’язків і вважати протестантизм за причину капіталізму чи навпаки). Кожне з цих явищ має власний сенс і власну логіку розвитку.
Протестантська етика, засади якої розробили ідеологи Реформації, не була причиною появи капіталізму як раціонально орієнтованої економічної системи, вона її не творила і не могла створити; однак вироблені ідеологами Реформації нові цінності сприяли «прориву» системи традиціоналістських уявлень про сенс людського життя і роль у ньому економічних чинників. А це сприяло утвердженню в масовій свідомості нових (відмінних від традиційних) понять про професію, працю, дисципліну та ін., без яких неможливе нормальне функціонування сучасних економічних інститутів.