Семінар 1

1.

Під структурою соціологічних знань розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, підходів, теорій про соціальну дійсність на різних рівнях, щаблях, виходячи із ступеня узагальнення або конкретизації пояснення соціальної дійсності. Особливістю структури соціологічних знань є те, що вона є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм. Структура соціологічних уявлень, припущень та наукових знань формується залежно від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються на базі аналізу даних про ті або інші соціальні явища та процеси.

Структурними елементами соціологічної теорії є знання про суспільство, що включає в себе розуміння законів його розвитку, основні його сфери життя. Важливим елементом є знання про функціонування та розвиток окремих сфер суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна та ін.), а також умови та можливості життєдіяльності та самоутвердження в кожній із цих сфер особистості чи групи. Складовими структури соціологічних знань є і наукові погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціального складу населення, діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів (держава, право, економіка, релігія, культура, сім'я та ін.).

Необхідно виділити ряд спеціалізованих розділів, які займаються дослідженням певних сфер суспільного життя, і деяку галузь загальних теорій. Так, у сучасній соціології виділяються такі розділи, які інколи називаються конкретною соціологією, або соціологією середнього рівня:

а) розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія політики, соціологія права, пізнання, ідеології, науки, релігії, мистецтва, армії, війни, промисловості, праці;

б) розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спільностей, так, наприклад, дослідження малих груп, територіальних спільностей, міста, села, дослідження соціальних прошарків населення, професійних категорій, каст;

в) спеціалізовані дослідження соціальних процесів та явищ (процеси переміщення, дезорганізації, злочинності, алкоголізму, проституції, процеси становлення ринкових відносин і підприємництва, явища та процеси масової комунікації – преса, радіо, телебачення, кіно - і їх вплив на формування так званої масової культури; процес міграції населення, переміщення осіб в географічному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від однієї верстви чи класу в інший.

Система наукового пізнання соціології володіє складною структурою, яка відображає різні типи та рівні дослідження соціальної дійсності. Соціологія - це складна структура наукового знання. Елементами цієї структури (або ж три рівні соціологічного знання) є:

■ загальна соціологічна теорія;

■ спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

■ конкретно-соціологічні дослідження.

Крім того, існують теоретичний та практичний (прикладний) рівні вивчення суспільного життя.

Теоретичний рівень у структурі соціологічних знань займає загальна соціологічна теорія, яка опирається на соціальну філософію. Будучи соціально-філософською теорією суспільства, вона здійснює зв'язок філософії з усіма соціальними та гуманітарними науками. Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство в цілому як цілісну систему, організм, систему соціальних механізмів, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні вимоги системного аналізу, принципи історизму, аналізу явищ у взаємозв'язку з іншими. В такому контексті соціологія може розглядатися як теоретико-методологічна база інших суспільних наук. Саме з цих позицій теоретична соціологія може розглядатися як наука про закони розвитку людського суспільства. Існує кілька концепцій та підходів до пояснення природи механізмів суспільного розвитку.

Формаційний - де чинником у тенденціях розвитку суспільних відносин визнається зміна суспільно-економічних формацій, які визначаються способом виробництва, за якого "буття визначає свідомість", в якому класова боротьба та економічний домінант є рушійними силами всіх перетворень (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін).

Соціокультурний - коли основним фактором розвитку суспільства визнається існування різних культур, які своєрідно проходять різні етапи свого розвитку, за якого "свідомість визначає буття", а духовний, культурний домінант є основним чинником суспільних змін (М. Вебер, В. Зомбарт, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі).

Цивілізаційний підхід визначає важливим чинником розвитку суспільних відносин тип цивілізації, в якому перебуває суспільство в даний історичний період розвитку (О. Конт, П. Сорокін, У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Р. Арон).

Слід зауважити, що запропоновані підходи певною мірою обмежені і мають свої недоліки, однак у сукупності вони все-таки відображають ряд загальних закономірностей суспільного розвитку, "виявлених" в різних конкретно-історичних умовах, і досить об'єктивно відображають різноманітні сторони життя суспільства.

Спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальної соціологічної теорії щодо розуміння, трактування механізмів соціальної взаємодії, але і для них загальна соціологічна теорія слугує методологічною основою.

Розрізняють кілька видів цих теорій:

■ які вивчають розвиток спільностей;

■ галузеві, які розглядають механізми життєдіяльності спільностей у певних сферах (соціологія праці, економічна соціологія);

■ теорії, які аналізують окремі елементи соціального механізму (соціальний контроль, організації).

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних понять до конкретних (за допомогою яких можна вивчити, виміряти процес). Вони мають набагато вужчий пізнавальний спектр, ніж загальносоціологічні, і торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів і поєднують у собі теоретичний та емпіричний (практичний) рівні дослідження. Вони займають проміжне місце між фундаментальними соціологічними теоріями та емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язки, каталізатором їх взаємообумовленості. Серед теорій середнього рівня найбільший інтерес для майбутніх фахівців економічного, управлінського, правового профілю, на наш погляд, можуть мати такі: економічна соціологія, соціологія управління, соціологія підприємництва, правова соціологія та ін.

Третій рівень соціологічних знань представлений у вигляді конкретних соціологічних досліджень та аналізу. Це - збір фактів, даних, їх систематизація та аналіз. Це вимірювання конкретних соціальних явищ та процесів на основі певних підходів, принципів, понять. На цьому рівні здійснюється вимір конкретних соціальних процесів та явищ, на основі загальносоціологічних та конкретно-соціологічних підходів та принципів. Предметом дослідження тут виступають дії, вчинки, характеристика поведінки соціальних груп та індивідів, а також відображення фактів соціальної дійсності у свідомості людей. Цей рівень можна назвати засобом реалізації критерію чіткості наукових знань про реальну соціальну дійсність. Слід зауважити, що виділення рівнів соціології має цілком умовний характер і перебуває у тісному взаємозв'язку (рис. 3).

Рис. 3

Соціологічний аналіз конкретної соціальної ситуації (різних елементів соціальної структури) дозволяє суворо науково визначити характер теоретичних та практичних завдань, які вирішують у процесі соціологічного дослідження. По-перше, соціолог, опираючись на загальну соціологічну теорію, повинен виявити всю сукупність об'єктивних соціальних факторів (економічних, політичних, ідеологічних), які певною мірою діють на хід конкретної ситуації і визначають структуру суспільних відносин у різних соціальних групах. Виконання цього завдання вимагає від соціолога комплексного підходу до явищ, які вивчаються. Далі, важливим завданням соціолога є встановлення залежностей між дією об'єктивних соціальних факторів і суб'єктивними уявленнями людей, свідомістю соціальних груп. Це, у свою чергу, дозволяє розкрити конкретний механізм вияву суспільних закономірностей, виявити можливі відхилення в розвитку соціальних процесів. Здійснення цих послідовних завдань дає можливість сформулювати нові теоретичні висновки і виробити практичні рекомендації щодо вирішення даної проблеми.

2.

Періодизація історії соціології

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ (за Юрієм Давидовим)
0 ЕТАП ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ o Стародавній світ (до V ст.); o Епоха Середньовіччя (V ст. - сер. XVІІ ст.); o Новий час (сер. XVII - поч. ХІХ ст.).	Протосоціологія - це прасоціологія, ретроспективна соціологія - передісторія соціологічного знання. ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ вивчає факти, здогадки, гіпотези, ідеї, концепції, емпіричні соціальні обстеження минулого, пов'язані з аналізом чи описом соціальних явищ, процесів, тенденцій, які безпосередньо належать до предметної сфери сучасної соціології.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ (за Юрієм Давидовим)
І ЕТАП ПОЧАТКОВИЙ (поч. ХІХ ст. - до кінця ХІХ ст.)	v Поява кантівської програми перебудови наук про суспільство на "позитивних", емпірично обґрунтованих засадах. v Інтенсивно розвиваються емпіричні соціологічні дослідження, однак між ними і соціологічними теоріями суспільства ще відсутній будь-який систематичний зв'язок. v Домінуючим методологічним напрямом виступає позитивізм, натуралізм (еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм, географічна, расово-антропологічна школи). v Набуває поширення марксистська соціальна теорія та теорії соціологічного психологізму.

Продовження табл.

ІІ ЕТАП КЛАСИЧНА СОЦІОЛОГІЯ (кінець ХІХ ст. - до кінця 20-х рр. XX ст.)	v Криза натуралістичної соціології. v Інтерес до проблем соціальної дії і взаємодії. v Розробка методів "розуміючої соціології" та концепції соціології особистості. v Поєднуються проблематика загальносоціо- v логічної теорії та емпіричної соціології (Е. Дюркгейм, М. Вебер). v Інституціоналізація соціології як академічної дисципліни.
ІІІ ЕТАП СУЧАСНА СОЦІОЛОГІЯ (кінець 20-х - 70 рр. XX ст.)	v Формування основних сучасних теоретичних напрямків. v Інтенсивна галузева диференціація соціології. v Вдосконалення методів дослідження. v Лідер-соціологія США. v З кінця 50-х рр. соціологічна думка європейських країн відновлює свої позиції. v Інтенсивне поширення соціології в Латинській Америці та в країнах Сходу.
IV ЕТАП НОВІТНІЙ ПЕРІОД (з 70 р. XX ст. до нашого часу)	v Інтерналізація. v Академізація. v Експертизація. v Фактографізація. v Соціологізація інших наук. v Диференціація.

Протосоціологія

1. Стародавній світ (до V ст.);

2. Середньовіччя (V ст. - сер. XVII ст.);

3. Новий час (XVII - поч. XIX ст.).

Стародавній світ (до V ст.)

v Міф та епос - найдавніші форми відображення дійсності родового та ранньокласового суспільства.

Міфологія та епос - позанаукові форми відображення дійсності, які не задовольняли вимоги нової системи організації суспільного життя - держави.

Виникають елементи наукового знання: філософія, математика, емпіричні соціальні обслідування (згадка про перший перепис населення у стародавніх євреїв пов'язана з іменем Мойсея (ХІІ ст. до н.е.).

Соціально-філософські проблеми суспільства і соціального пізнання (Демокріт, Платон, Аристотель).

v не розглядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами (суспільство - об'єкт, а не суб'єкт);

v розглядали суспільство у контексті загального цілого відповідно до моделей космічного цілого;

v протиставлення чуттєвого досвіду раціональному, "розумному".

Значення історичної науки

o Саме в ній виникають і усвідомлюються важливіші принципи соціального пізнання (об'єкт - людина, суспільство).

o На відміну від філософії, що розглядала буття в контексті всесвіту, логосу, історіографи мали конкретний об'єкт - суспільство, що сприяло розробці принципів і засобів пізнання соціальних явищ.

o Уперше географічні, природні, економічні, психологічні факти розглядалися як фактори, детермінанти історичних подій.

o Порівняно з міфом та епосом, вводяться нові елементи відтворення явищ та подій: їх хронологічна послідовність, простір, час, спроби розкриття причин, фіксація поодинокого й особливого без аналізу загального, оскільки останнє мислилось як аналог одиничного.

Слабкість - у споглядально-констатуючому характері.

Соціальне значення епохи Середньовіччя

Раннє середньовіччя (У-ХІ ст.)

Період розвинутого феодалізму (ХІ-XV ст.)

Пізнє середньовіччя (кінець XV ст. - сер. ХУІІ ст.)

Якщо соціальні парадигми рабовласницького суспільства відбивали залежність людини від природи і держави-поліса, що в світогляді виступало як фатум, доля, жорстокий детермінізм, то соціальна парадигма середньовіччя поєднувала кілька нових принципів:

o у світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється християнським провіденціалізмом;

o у соціально-історичному та політичному аспектах відбувається переорієнтація із демосу, поліса як суб'єкта на особистість як творчу силу в системі соціальних відносин;

o поєднання християнського провіденціалізму із земним суб 'єктивізмом втілилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за нього перед неземним суддею.

	ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ суспільної думки епохи нової історії
1	Інтенсивний розвиток наукової думки. Розкріпачення від теології (вчення про Бога).
2	Соціальне пізнання стає на пошук природничих факторів розвитку суспільства.
3	Поступово розпадається середньовічна система цінностей світосприйняття.
4	Ідея рівності людей перед Богом в ідеології молодої буржуазії трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і пошук причин їх фактичної нерівності в суспільстві.
5	Буржуазія стає домінуючим, провідним суб'єктом у системі суспільних відносин, вона вже реально править державою, вірить у своє майбутнє і намагається якомога більше знати про суспільство і людину, про їх зв'язок з природою.
6	Виникає нова соціальна парадигма, пов'язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науки про людину. Його панування в усіх галузях знання було пов'язане з виключенням надприродного і чудесного.

3.

Методи соціології

Метод взагалі визначається в науковій літературі як систематизований засіб досягнення теоретичного і практичного результату, вирішення проблеми або отримання нової інформації. Соціологічне дослідження — це система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур} зв'язаних між собою єдиною метою— отримати достовірні дані про явище чи процес, про тенденції і протиріччя їх розвитку, щоб ці дані могли бути використані в процесі управління різними сферами суспільного життя.

В соціології використовують, по-перше, загальнонаукові методи (аналіз, синтез і т. ін.), по-друге, власне методи соціологічного дослідження.

Методи соціологічного дослідження діляться на методи збору інформації (метод аналізу документів, метод спостереження, метод опитування, метод експерименту) і методи аналізу матеріалу (використання статистичних групувань, шкалування, виявлення кількісних залежностей і т. д.).

Метод аналізу документів

Зазначений метод дозволяє отримувати дані про події, що відбулися, спостереження за якими вже неможливо. Вивчення документів нерідко дозволяє виявити тенденції і динаміку їх змін та розвитку.

Документом в соціології називають створений людиною предмет, призначений для фіксації, передачі і зберігання інформації.

В залежності від автора документи поділяють на офіційні (створені юридичною або посадовою особою) та документи приватного походження.

За змістом документи поділяються на нормативні, розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні. Джерелом соціологічної інформації зазвичай, є текстові повідомлення, що наявні в доповідях, протоколах, резолюціях, рішення, публікаціях. Особливу роль відіграє соціальна статистична інформація.

Існує два види методів аналізу документів — традиційний і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху.

Метод спостереження

Соціологічне спостереження являє собою цілеспрямоване і систематизоване сприйняття будь-якого явища, риси, якості та особливості якого фіксуються спостерігачем. Форми і засоби фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото-, теле- або кіноапарат та інші технічні приладдя.

Характерними рисами наукового спостереження, на відміну від буденного, є систематичність, планомірність, цілеспрямованість.

Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим).

Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв'язок з об'єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження.

В практику соціологічних і особливо соціально-психологічних досліджень ввійшли такі методи, як соціометричне опитування, тестування та інші. Найбільш прості тести складаються з "батареї" висловлювань, з якими респондент може погодитись чи не погодитись. Застосування тестів в соціологічних дослідженнях стає все більш актуальним в зв'язку зі зростанням ролі людського фактора в управлінні.