Тема 5. Золота доба живопису

Зазнавши потужного впливу попередньої епохи Від­родження, мистецтво XVII ст. переживало бурхливий розквіт. Рубенс та Рембрандт, Веласкес та Караваджо, Пуссен та Вернер — ці геніальні майстри представляли школи живопису в різних країнах. Однак героїчні ідеали Відродження у XVII ст. дещо померкли. Майстри мис­тецтва стали показувати трагічність життя, крах надій, страждання та загибель героїв. Два стилі — бароко та кла­сицизм — панують у мистецтві XVII ст. Стиль бароко зародився в Італії. Італійське слово «бароко» означає «ви­гадливий», «дивний». Художники, що працювали у стилі бароко, намагались створити чарівну ілюзію, вразити розум та почуття глядача пишністю та грандіозністю. Перші ознаки класицизму проявились у другій половині XVI ст. в Італії, але батьківщиною класицизму по праву вважається Франція. Головна риса класицизму — звер­нення до античного мистецтва, ствердження високих громадянських та моральних ідеалів.

Мікеланжело караваджио(1573—1610)

Одним з представників стиля барокко був Мікеланжело Караваджио. Його картини вражали своєю незвич­ністю і тому викликали гарячі суперечки. Таким самим був і характер цього художника — сміливий, глузливий, високомірний.

У молоді роки, коли йому ще не виповнилось і вісім­надцяти, Караваджо виконував випадкові замовлення: писав невеликі натюрморти, портрети юних музикантів, вуличних торговців.

Мікеланжело Караваджо

«Лютняр» 1595р

К артина «Лютняр» є типовою для того часу. На темному фоні — фігура юнака у білій одежі, що грає на лютні та співає мадригал. Обличчя музиканта освітлене невидимим джерелом світла, що створює своєрідну світлотінь. Цю світлотінь на картинах Ка­раваджо сучасники називали «підвальною», але у мистецтві майстра саме вона є одним із найпотужніших засобів впливу на глядача.

Покладення у гроб

1600 – 1601рр.

Розп'яття святого Петра

1600 – 1601рр.

С еред картин Караваджо нема святкових сюжетів, таких як Благовіщення, Обручення, Введення у храм, що так любили майстри Відродження. Він тяжіє до трагічних тем. На його полотнах люди страждають, терп­лять жорстокі муки. Караваджо спостерігав тяготи життя. На кар­тині «Розп'яття святого Петра» ми бачимо страту апостола, якого розіп'яли на хресті униз головою. Як народну драму Караваджо показує сцену «Покладення у гроб». Мертве тіло Христа обережно підтримують учні. Завмерла рука Спасителя звисає до гробової плити над чорним проваллям могили. У картинах Караваджо на євангельські сю­жети вражає буденний вигляд персонажів. У них він показує життя простого люду. Су­часники Караваджо свідчать: він зневажав усе, що не було скопійовано з життя. Худож ник називав такі картини дрібничками, ди­тячими й іграшковими речами. Караваджо глибоко відчував страждання знедоленого народу. Його життя та мисте­цтво були відзначені сміливістю, невичерп­ною енергією й мали величезний вплив на інших художників. Вірність натурі — цей принцип реалістичного мистецтва Кара­ваджо успадкували й розвинули такі генії XVII ст., як Рембрандт, Веласкес, Хальс.