Література

1. Аристотель. Метафизика : [соч. в 4-х т.]. / Аристотель. – М. : Новое литературное обозрение, 2007. – 272 с.

2. Бердяев Н. А. Человек и машина / Н. А. Бердяев. – М. : Директ-Медиа, 2008. – 67 c.

3. Винер Н. Творец и робот / Н. Винер. – М. : Прогресс, 1966. – 146 с.

4. Гудінг Д. Людина та її світогляд : [у 3-х т.]. / Д. Гудінг, Д. Леннокс. – К. : УБТ, 2007. – Т. 1. – 416 с.

5. Кликс Ф. Пробуждающееся мышление / Ф. Кликс. – М. : Прогресс, 1983. – 302 с.

6. Кон И. С. В поисках себя / И. С. Кон. – М. : Политиздат, 1984. – 415 c.

7. Леви-Стросс К. Первобитное мышление / К. Леви-Стросс. – М. : Республика, 1994. – 384 с.

8. Людина – це… [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://emir-znger.livejournal.com/5368.html.

9. Мамардашвили М. К. Обязательность формы / М. К. Мамардашвили // Вопросы философии. – М., 1992. – № 12. – 158 с.

10. Мэмфорд Л. Техника и природа человека / Л. Мэмфорд // Новая технократическая волна на Западе. – М., 1986. – 370 с.

11. Новосельцев В. Н. Организм в мире техники. Кибернетический аспект / В. Н. Новосельцев. – М. : Наука, 1989. – 240 с.

12. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории / Б. Ф. Поршнев. – М. : Мысль, 1974. – 207 с.

13. Пригожин И. Перспективы исследования сложности / И. Пригожин //Системные исследования : Методологические проблемы : [ежегодник]. – М. : Наука, 1987. – 74 с.

14. Пушкин В. Г. Информатика, кібернетика, интеллект / В. Г. Пушкин, А. Д. Урсул. – М. : Штиинца, 1989. – 341 с.

15. Роботи наступають [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://proba71.blogspot.com/2009/03/blog-post_8936.html.

16. Саймон Г. Науки об искусственном / Г. Саймон. – М. : Мир, 1972. – 147 с.

17. Семенов Ю. И. Как возникло человечество / Ю. И. Семенов. – М. : Наука, 1966. – 576 с.

18. Специфіка людського буття (філософська антропологія) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://polkaknig.narod.ru/econom/filosofy/04.htm.

19. Уайт Э. Первые люди / Э. Уайт, Д. Браун. – М. : Мир, 1978. – 156 с.

20. Філософський словник. – К. : 1986. – 637 с.

21. Фром Э. Здоровое общество / Э. Фром. – М. : Мидгард, 2004. – 176 с.

22. Штучні нейронні мережі еволюційні обчислення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.technospot.net/blogs/artfical-neural-network-and-evolutionary-computation-ai-vs-humans/uk/.

Дяк Ольга

Науковий керівник – Маключенко В. І., кандидат історичних наук, доцент

Улас Самчук як редактор газети „Волинь” 1941–1943 рр.

Стаття спрямована на висвітлення редакторської діяльності Уласа Самчука у газеті „Волинь”, яка видавалася у тяжкі для України часи: розрухи освіти, культури і господарства, німецької окупації. Газета „Волинь” спрямована на заповнення інформаційного простору всіх громадян України, адже, у період 1941–1943 рр. був брак друкованого, інформаційного слова.

Ключові слова: редакторська діяльність, німецька окупація, газета „Волинь”, Улас Самчук.

This article is devoted to the depiction of Ulas Samchuk editorial work in the newspaper „Volyn’” which is published in hard times for Ukraine, in the time of education, culture and economy devastation, German invasion. The newspaper „Volyn’” is aimed at providing all citizens of Ukraine with necessary information, filling in information gap. It was caused by the fact that during 1941 and 1943 there was a lack of printed press.

Key words: editorial work, German invasion, newspaper „Volyn’”, Ulas Samchuk.

1 вересня 1941 року газета „Волинь” побачила світ. Видавцем і головним керманичем часопису став Степан Скрипник, а редактором – Улас Самчук.

У першому номері „Волині” у зверненні до читачів зазначалося: „Приступаємо до видання часопису „Волинь”. Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного слова, брак зв’язку, брак відомостей, як з рідного краю, так із чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки і ненормальності усунути…” [8, с. 21].

Редакція газети ставила перед собою в умовах німецької окупації, розрухи господарства, комунікації, освіти і культури нелегкі завдання: заповнити інформаційний вакуум не лише на теренах Волині, а й усієї України: „Будемо інформувати наше громадянство про все, що діється в широкому світі. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи Православної Церкви, статті з різних ділянок життя – усе те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наше громадянство наділити нас своїм довір’ям, а також усебічно, чинно й практично нам допомагати. Думаємо, що громадянство зрозуміє наші наміри, і ми взаємною співпрацею розвинемо наш пресовий орган до такої міри, яка б вповні відповідала поставі й гідності нашого великого народу”, – ось так сміливо й емоційно, патетично й патріотично накреслила редакція своїм читачам концепцію часопису „Волинь” у зверненні „Від редакції” 1 вересня 1941 року.

Часопис „Волинь” виходив у Рівному з 1 вересня 1941року по січень 1944 року. На чолі редакції стояли: вересень 1941 року – березень 1942 року – Улас Самчук, березень – травень 1942 р. – Степан Скрипник, травень 1942 р. – липень 1943 р. – Андрій Мисечко, липень 1943 р. – січень 1944 р. – Петро Зінченко. Перше число „Волині” вийшло накладом 12 тисяч примірників і вмить газета розійшлася серед населення. Попит на газету зростав із кожним числом. Максимальний тираж газети був 60 тисяч примірників (січень 1942 року), середній – близько 40 тисяч, тобто за 29 місяців існування вийшло 10 мільйонів примірників. Періодичність виходу – 1 раз, а з кінця жовтня 1941 року – 2 рази на місяць. Ціна – 50 коп., а згодом – 1 окупаційний карбованець. Із квітня 1942 року часопис мав статус загальноукраїнського. Видавництво „Волинь” випускало, крім однойменної газети, також часописи „Орленя” (для дітей, редактор П. Зінченко), „Український хлібороб” (редактор П. Колесник) та „Бібліотеку антикомуніста”.

Популярність і успіх видання – заслуга професійного колективу: Уласа Самчука, Степана Скрипника, Івана Тиктора, Олександра Петлюри (молодший брат Симона), Олега та Василя Штулів, Євгена Лазора, проф. Романа Бжеського, Анатоля Демо-Довгопільського, Андрія Мисечка, Антона Кучерука, Петра Зінченка та ін. Проте, найперше, високий авторитет газети зумовлювався співпрацею з нею відомих українських письменників та журналістів.

І. Павлюк називає „Волинь” „однозначно найпотужнішім часописом цього часопростору” [1, с. 54]. Ю. Шаповал уважає, що „Волинь” „в один з найкритичніших періодів історії України кращими публікаціями виступав з державотворчих позицій, пробуджуючи національну свідомість, громадянську позицію людей, послуговуючись пером визначних українських письменників, поетів, публіцистів” [3, с. 106].

Окремо, як щодо „Волині”, так і інших легальних українських видань періоду Другої світової війни, потрібно розглядати редакторську і журналістську працю Уласа Самчука. Тільки за півроку (1 вересня 1941 року – 22 березня 1942 року) він опублікував 35 газетних передовиць: „За мужню дійсність”, „Європа і Ми”, „Наше село”, „Героїзм наших днів”, „22 січня”, „Крути”, „Шевченко”, „Свідомо жити”, „Київ – серце України”, „Господарство і праця”, „Вимоги твердого часу”, „Нарід чи чернь?”, „Ясно й виразно”, „Рівновага”, „З Новим роком!”, „Перед найбільшим вирішенням”, „Піднятий меч”, „Більше ініціативи”, „Сталінові Pre memoria”, „Війна”, „Слово письменника”, „Настрої і завдання”, „Європа”, „Єпоха і люди”, „Видержати”, „Адольф Гітлер”, „Київ”, „Молодь”, „Наша школа”, „Завойовуймо міста”, „Ніпон”, „Від Ісландії до Гаїті”, „Слово і чин”, „Надії Черчіля”, „Країна Сходячого Сонця”, „Так було – так буде”.

Дослідниця життя і творчості Уласа Самчука Анна Власенко-Бойцун називає цифру 28 [2, с. 132]. Припустимо, що серед неврахованих могли виявитись публікації, підписані криптонімом „П. Б.”, що ним тоді користувався Улас Самчук – „Наша школа”, „Настрої і завдання”, „Країна Сходячого Сонця”, як також не підписана стаття „Київ – серце України”, автограф якої знаходиться серед щоденникових записів письменника [9], та передовиця „Нарід чи чернь?”, опублікована в київському „Українському слові”. Це видання здійснило, окрім того, першодрук статті „Свідомо жити”, і лише згодом її опублікувала „Волинь”. Цей факт цікавий тим, що, як правило, усе відбувалося навпаки: першодрук у „Волині” і поширення потім в Україні через інші видання (приклад – передовиці „Господарство і праця”, „Київ – серце України”, „Вимоги твердого часу” та ін.). Додамо, що за своїм змістом і громадським резонансом до передовиць можуть бути віднесені статті Уласа Самчука „Завойовуймо міста”, „Видержати” та „Слово письменника”, хоча формальної ознаки газетних матеріалів такого роду – уміщення на першій сторінці – вони не мають.

Директор українського музею в Самборі проф. Іван Филипчак 20 березня 1942 року писав до редакції „Волині”: „Ваша газета... нам дуже подобається, далеко більше як львівська, бо стоїть на висоті наших завдань” [4, с. 37]. „Газета „Волинь” розповсюджується не тільки на Волині, а і по всій Україні, – повідомляв адміністратора газети О. Петлюру начальник управління зв’язку в Кіровограді Каймакан, – і на своїх сторінках відбиває життя всієї України і дає напрямок українському життю... А тому рахуємо про необхідність зміни назви газети „Волинь” на „Українське слово” [4, с. 55]. На цю пропозицію директор видавництва І. Тиктор відповів: „Відносно зміни назви „Волинь” на іншу, більш репрезентативну, ми подбали. Правдоподібно в найближчому часі буде називатися „Голос України” і буде виходити 3 рази в тиждень, а згодом щоденно”.

Читали „Волинь” не тільки по всій Україні – у Головині, Крем’янці, Здолбунові, Кіровограді, Кам’янці-Подільському, Острозі, Сарнах, Костополі, Козятині, Києві, Дубні, Гайвороні, Миргороді, Переяславі, Дермані, Мізочі, Бабині, Гощі, Городищі, Клевані, Корці, Межирічах, Мельчині, Радивилові, Варковичах, Тучині, Ковелі, Луцьку, Володимирі-Волинському [4, с. 8] (із квітня 1942 року часопис отримав статус загальноукраїнського), а й за межами України – у Німеччині, Галичині, Протектораті, Карпатській Україні, Білорусії. У життя проект реорганізації „Волині” переведений не був через нестачу паперу та труднощі із транспортуванням газети.

Невідомими залишаються джерела фінансування „Волині”, хоча можна припустити, що здійснювалося воно з партійної каси ОУН(м) та через Головну Управу Українського національного об’єднання (УНО) в Німеччині [2, с. 123]. Є дані про те, що газета „Волинь” виходила на кошти, зібрані „допомоговим комітетом” у Рівному, контрольованим ОУН [5, с. 4]. „Рух Мельника, – ішлося в донесенні начальнику поліції і служби безпеки і розвідки Німеччини (СД) від 4 лютого 1942 року, – поступово зайняв керівні позиції у пресі (офіційній). Навіть якщо енергійні заходи і страти винних редакторів допомогли очистити на деякий час київську газету від шкідливих елементів, то в редакціях провінційних газет ще знаходяться переважно націоналістичні елементи, які не тільки надають газетам бажану рухові Мельника тенденцію, але, мабуть, забезпечують ОУН нелегальними матеріалами” [5, с. 13]. Зверталась за допомогою редакція і до міської управи в Рівному. Частина прибутків від розповсюдження газети регулярно надходила на потреби рівненської „Просвіти” [5, с. 7].

Феномен „Волині” 1941–1942 років можна означити поняттям, відомим у науковій літературі як „преса керуюча” [6, с. 83]. Видавництво „Волинь” у Рівному займалось де-факто організацією української господарки, підприємництва, шкільництва, культурних справ, судівництва, вирішенням проблем Української автокефальної православної церкви. Це, зокрема, знайшло відображення у поєднанні Уласом Самчуком обов’язків головного редактора „Волині” з головуванням і членством у низці інших політичних, культурних, громадських комітетів та організацій (товариство „Сільський господар”, „Просвіта”, комітет для святкування 20-ї річниці смерті 359 вояків армії УНР під Базаром та ін.). Публікації у „Волині” часто розглядались як інструкції чи директиви у їх діяльності.

Так, уже з вересня 1941 року на Волині розпочалась організація районових і сільських товариств „Сільський господар”. Першим практичним заходом у цьому напрямку стала пропозиція новоствореного Рівненського обласного земельного відділу про скликання в кожному районі господарських нарад. Порядок денний передбачав обрання районових рад товариства „Сільський господар”, а серед біжучих справ – „довести до відома господарської наради: 1) статтю нашого земляка Уласа Самчука „Завойовуймо міста”.

Із січня 1942 року у видавництві „Волинь” виходив щомісячний сільськогосподарський журнал „Український хлібороб”, який узяв собі за мету, за словами його редактора П. Колесника, „змагати до того, щоб український народ став просвіченішим, розумнішим, а через те сильнішим. Бо хліборобських шкіл у нас дуже мало, щоб через них можна було перепустити таку велику кількість хліборобської маси. А, безумовно, всі хотіли б добути господарського знання, яке дало б усім спроможність станути до праці на рідній ріллі з такими відомостями, які допомагали б краще вести своє господарство” [10, с. 63].

Сприяв „Український хлібороб” також організації селян в товариства „Сільський господар”. Упродовж січня – жовтня 1942 року побачили світ 10 чисел журналу. Пізніше видання „Українського хлібороба” було перенесено до Києва, де стала виходити щотижнева ілюстрована сільськогосподарська газета з однойменною назвою за редакцією П. Лорценка.

Отже, часопис „Волинь”, редагований Уласом Самчуком, і його громадсько-політична діяльність у роки Другої світової війни, залишили тривкий слід в історичній пам’яті краю, і особлива роль Уласа Самчука – політика і журналіста – у подіях 1941–1943 років, інспірованих ОУН(м), самоочевидна. Для дослідження життя і творчості письменника вона, певною мірою, навіть самодостатня.