Література

1. Гофман А. Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения / А. Б. Гофман. – М., 1999. – 160 с.

2. Карпенко С. Г. Інформаційні системи і технології / С. Г. Карпенко, В. В. Попов, Ю. А. Тарнавський, Г. А. Шпортюк. – К., 2004. – 255 с.

3. Комиссаржевский Ф. Ф. История костюма / Ф. Ф. Комиссаржевский. – Минск, 2000. – 300 с.

4. Ситник В. А. Основи інформаційних систем / В. А. Ситник. – К. : КНЕУ, 1997. – 163 с.

5. http://globalconsulting.com.ua.

Вавриш Інна

Науковий керівник – Петрушкевич М. С., кандидат філософських наук, старший викладач

Шляхи розвитку культури в умовах техногенної цивілізації

У статті розглядається проблема впливу техногенної цивілізації на суспільство та досліджуються можливі шляхи розвитку культури в умовах техногенної цивілізації. Розглядається проблема традиційної та універсальної культури.

Ключові слова: культура, суспільство, техногенна цивілізація.

This article is about problem of technological civilization influence on society. There is a research of possible way of development culture. Also there is detailed analysis of universal and traditional culture problem.

Key words: culture, society, technological civilization.

Історія європейської цивілізації нерозривно пов’язана із розвитком та вдосконаленням техніко-технологічної основи суспільства. Трансформуюча природа техногенної цивілізації виявляється у відношенні до індивідуального, етнічного та глобального вимірів буття людини. Зокрема, техногенна культура, одним зі структурних елементів якої є швидкісні телекомунікаційні системи та інформаційно-комп’ютерні мережі, викликає появу нових соціальних форм відчуження і призводить до нівелювання традиційних цінностей. Існує необхідність аналізу впливу техногенної цивілізації на розвиток культури; передбачення її конструктивних та деструктивних наслідків, у запобіганні можливого заміщення культури віртуальною, модельованою реальністю.

Для нашого сьогодення вже звичними стали такі визначення сучасності, як „кінець історії”, ера науково-технічної революції, загибель культури, універсальна та глобальна культура. Кожна з цих характеристик беззастережно накладається на нинішній стан цивілізації, що переживає техногенний етап свого розвитку. Множинність визначень епохи виражає не лише особливий динамізм і драматизм цивілізаційних процесів, але і усвідомлення світовим співтовариством того, що культура перебуває на роздоріжжі.

Урахування факту суттєвого впливу сучасних технологій на всі сфери життя людини дозволяє дослідникам кваліфікувати сучасний етап розвитку суспільства як технологічну цивілізацію (нова технократична хвиля на Заході), технократичне суспільство (Е. Фромм), технічну цивілізацію (М. Бердяєв), час технологічних революцій (В. Звегінцев), вік технологічної культури (Грант) [2].

Техногенне суспільство виникає в Західній Європі і тому його часто визначають ще й як „західну цивілізацію”. Техногенне суспільство характеризується значним динамізмом соціального життя. У суспільствах такого типу прогрес здійснюється не за рахунок розширення культурних зон, а за рахунок інтенсифікації діяльності.

Розвиток техногенної цивілізації, особливо в другій половині XX століття, чітко продемонстрував, що науково-технічний прогрес є одним із найважливіших факторів поліпшення якості життя. Сучасна людина живе практично не в природному, а в культурному середовищі, яке створене її технічною діяльністю. У такій ситуації дуже важливим стає правильне розуміння відношення техніки і технічної діяльності до інших феноменів культури, особливо до сукупності соціальних, політичних і духовних феноменів.

Вплив техногенної цивілізації на культуру є дискусійним питанням. Можна виокремити декілька ліній подальшого розвитку культури в умовах технологізації:

1. Загибель традиційної культури.

2. Виникнення універсальної, глобальної культури.

3. Загибель або перехід у новий стан – технологічна мегакультура.

Отже, першим шляхом розвитку культури є загибель традиційної культури. Технологізація тісно пов’язана з поширенням та доступністю інформації. Інтернет, мас-медіа розповідають про інші культури; транснаціональні компанії поширюють свою продукцію; стрімкий розвиток туристичного менеджменту сприяє знищенню культурних кордонів. У таких умовах збереження традиційної етнічної культури в умовах техногенної цивілізації є серйозної проблемою.

Характерною ознакою етнічної культури є її здатність бути показником унікальності та самобутності етносу, його історичної ідентичності і самототожності. На противагу їй, техногенна культура передбачає у своєму поступі техніку і технологію як постійно вдосконалювані змінні. Вона характеризується динамічністю, мінливістю, масштабністю дії та є за своєю природою екстравертною, універсальною, не пов’язаною з історичним минулим тієї чи іншої етнічної групи.

Етнічна та техногенна форми культури мають свої ієрархії ціннісних пріоритетів. Важливими фундаментальними цінностями етнокультури є релігійні, естетичні та морально-етичні. Техногенна культура віддає перевагу технічним, економічним та політичним цінностям. Вона має також свою естетику та етику, однак, фактично всі її цінності позначені прагматичним, утилітарно-практичним характером (за винятком художньої естетичної технічної цінності), організацією дійсності з погляду її оптимальності та ефективності функціонування.

Унікальність, автентичність світобачення та світосприйняття кожного етносу втілена у розмаїтих формах етнічної естетики: релігійних обрядах, фольклорі, народному мистецтві. Вони є виразом етнокультурної самототожності, чимось таким, що вирізняє народ із-поміж усіх інших і значною мірою визначає його самобутність, неповторність. За умови домінування цінностей технокультури у соціальному поступі цілком реальною стає деструкція важливих елементів етнокультурного буття – релігії, традиції, усвідомлення неперервності символів, які дозволяють індивіду виокремити свою етнічну спільність із-поміж інших і відчувати свою причетність до неї. Утрата зв’язку з цінностями етнокультури перетворює етнос у кількісно-вимірювальну безлику сутність. Тому на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації, коли для науково-технічного поступу характерні дедалі інтенсивніші темпи розгортання, збереження етнічної культури та її фундаментальних цінностей є важливим завданням людства.

Другий шлях розвитку – це виникнення універсальної, глобальної культури. Феномен „глобалізації”, одним із формотворчих елементів якого є техніко-технологічні революції в галузі інформатики та телекомунікацій, виявляється в об’єднанні національних економічних практик, новому світовому розподілі праці, поширенні культури споживання (макдональдизація), масової культури та міжнародних суспільних рухів (як Green Peace) [1, с. 85]. Ущільнення комунікаційного світового простору через необхідність міжнародної співпраці зумовлює появу міжкультурних комунікаційних зразків, своєрідних „містків”, необхідних для міжнаціонального порозуміння. Однак, такі фрагментарні смислові елементи комунікації, „міжкультурні діалоги” ніяк не можна назвати „глобальною культурою”. Узагалі, ідея інтеграції світових культур у єдине моністичне утворення поза межами конкретних етнокультурних носіїв є досить суперечливою.

Розгляд перспектив процесів глобалізації вказує на, принаймні, два можливих варіанти їх протікання. За першим, під впливом різноманітних глобалізуючих чинників, відбувається процес подальшого спонтанного змішування (гібридизації) різних культур (У. Ханерц). Другий варіант окреслює появу „глобальної культури” як більш-менш моністичного, гомогенного світового утворення на базі однієї етнокультурної основи. Це може статися за умови глобального лідерства у технічній, економічній, інформаційній та політичній світових сферах.

Сьогодні така небезпека є реальною, оскільки існують претензії на створення універсальної культури на кшталт американської, європейської, азійської чи будь-якої іншої. Зазіхання на світову універсальність, посилення міжнаціональної ворожнечі, „конфлікт цивілізацій” через відмінності релігійної парадигми, зростаюча кількість терористичних актів та воєнних сутичок є індикаторами необхідності нових світоглядних рефлексій та нових імперативів дії.

Про створення єдиної, універсальної культури та цивілізації писав С. Хантінгтон у своїй книзі „Зіткнення цивілізації”. Він пояснює термін „універсальна культура” як культурне об’єднання людства на основі прийняття світом загальних цінностей, вірувань, порядків, традиції та інститутів [3].

Але чи реальна можливість виникнення універсальної культури? Центральним елементом кожної культури є мова та релігія. Відповідно, якщо зароджується універсальна культура, значить мають виникнути тенденції до появи універсальної мови та релігії. Зокрема, редактор Wall Street Journal говорить, що англійська стане світовою, універсальною мовою, але це має означати, що більшість земного населення розмовляє англійською. Дані за 1958–1992 роки доводять, що загальне відношення використання мов у світі кардинально не змінилось, навіть виникло значне зменшення людей, що розмовляють англійською, французькою, німецькою та японською, а от використання арабської, іспанської мови значно зросло. Кількість англомовного населення у світі знизилася з 9,8% у 1958 році до 7,6% у 1992. Тож ми не можемо назвати мову, якою не володіє навіть 50% населення універсальною. Англійська – це лише засіб спілкування, а не засіб визначення ідентичності [3].

Виникнення універсальної релігії також ставиться під питання. Кінець XX ст. характеризується відродженням релігій, яке полягає в посиленні релігійної свідомості. Відповідно, розбіжності між релігіями посилилися. Західне християнство охоплювало 26,9% світового населення у 1900 році і 30% у 1980 р. Кількість мусульман зросла з 12,4% у 1900 році до 16,5% у 1980 р. [3].

Отже, виникнення універсальної культури на сучасному етапі неможливе. Макдональдизація, глобалізація, асиміляція культури здійснюють вплив на окремі культури, але не порушують їх самобутності, не нівелюють міжкультурні межі.

Третій шлях розвитку – це загибель культури. Багато футурологів говорять, що техногенна цивілізація приведе до загибелі культури. Про це ще говорив О. Шпенглер у праці „Присмерк Європи” [4]. Він обґрунтував думку, що розвиток цивілізації – це ознака, симптом руйнування, занепаду культури. За О. Шпенглером, чим більше розвинені наука, техніка, технологія, тобто цивілізація, тим більше страждає від їхнього впливу культура. Про негативний вплив розвитку технологій говорив ще й Платон. Зокрема, він негативно ставився до виникнення письма, уважав, що цей винахід є непотрібним, адже гальмує розвиток пам’яті і людини зокрема. Пізніше, у добу Середньовіччя, побутувала думка, що техніка є непотрібною, адже це штучно створене, а все, що штучно створене, не є духовним. Г. Маркузе говорив, що розвиток новітніх технологій призведе до загибелі культури [2].

Насправді, культура не встигає пристосуватися до інновацій. Техносфера починає розвиватися найхаотичнішим чином. Людина, суспільство й держава порушують зв’язки з техносферою. Зверніть увагу, зокрема, на неймовірно швидку деградацію освіти на Заході. Американці всерйоз прагнуть до того, щоб їхні школярі навчилися читати й писати до третього класу, а в Україні діти повинні вміти це вже у першому.

Техногенна цивілізація трансформувала культуру, створила нові цінності і нову людину, яка не знає заборон і обмежень. Це спричинило відмирання традиційної культури, створюючи основу для культури всезагальної і всеохоплюючої, масової і часто аморальної. Знецінюється поняття „високого”; трансформувалось поняття шедевру. Можливо, це також можна пояснити опираючись на вчення Ю. Лотмана і З. Фрейда про те, що культура починається із заборон. З. Фрейд говорив, що кожній людині притаманна сильна сексуальна енергія, і через незадоволення своїх бажань, створюється її надлишок, який і втілюється у культурі. Ю. Лотман теж говорив про велику силу культурних заборон. Техногенне суспільство трансформувало заборони, знецінило їх, адже на перше місце поставило свободу, вільного індивіда.

На противагу негативній оцінці впливу техногенної цивілізації на розвиток культури, існує інша думка вчених. Зокрема, Л. Мемфорд говорив, що технологізація сприяє творчій самореалізації, прояву людського духу. Х. Ортега-і-Гассет також зауважував, що техніка сприяє мінімізації біологічних потреб із метою розширення можливостей задоволення потреб власне людських. К. Ясперс писав, що техніка не тільки наближує нас до пізнання, але й відкриває перед нами нові межі та можливості [5].

На нашу думку, техногенна цивілізація призвела до переходу культури у новий стан, створила нову, техногенну культуру. Технології сприяють активній цілеспрямованій діяльності суб’єкта, у якій реалізовуються творчі можливості. Техногенне суспільство створило автономію особистості, поставило на перше місце індивідуальні свободи та права людини, що сприяє виникненню нових аспектів у культурі.

Техногенна цивілізація не знищує культуру, а видозмінює її. Е. Тоффлер говорив, що інформаційні технології породили новий тип культури, у якій усе підпорядковано необхідній класифікації, уніфікації [6].

Радикальні зміни у сфері виробництва неминуче призводять до великих соціальних змін. Ще при житті нашого покоління фабрики та установи наполовину спорожніють та перетворяться у складські приміщення. Футуристи вважають, що розвиток мережі інформації дозволить значно розширити практику надомної праці. Це дозволить зменшити забруднення навколишнього середовища та знизити витрати на його відновлення. У напрямку створення електронного котеджу діють і соціальні фактори. Чим більше скорочується робочий день, тим більше часу у робітника для саморозвитку і творення культури.

Сучасна культура як цілісна система є свого роду „діалогом”, співприсутністю двох вимірів – етнічної форми культури, що виконує роль позитивно-консервативного чинника суспільного розвитку, та техногенної, яка є динамічним, змінним, тобто трансформаційним його фактором. Їхнє поєднання – необхідна умова суспільного поступу, у якому, очевидно, щось втрачається, відмирає, поступаючись місцем новаціям, іншим формам культурного виразу взагалі.

Отже, на сучасному етапі розвитку можна спостерігати перехід культури у новий стан, до своєрідної мегакультури. Новітні технології посприяли звільненню індивіда від залежності, нівелювали межі і сприяли виникненню нового простору для діяльності. Техногенна мегакультура є проблематичною, але аж ніяк не позначає останній етап культурного розвитку. Це поєднання визначеності і свободи, нововведень, абстрагування та повернення до минулого. Людина техногенної культури знаходиться в активному пошуку шляху подальшого розвитку можливостей. Техногенна культура є універсальною та імперсональною.