2.3. Роль регіональних і міжнародних інститутів у регулюванні асиметрій економічного розвитку

На сучасному етапі розвитку світового господарства внаслідок суттєвого загострення суперечностей глобального економічного розвитку спостерігається наростання неадекватності діючої інституційної системи його регулювання масштабам та динаміці глобальних трансформацій. Це вимагає:

– якісного вдосконалення існуючої інституційної системи через перерозподіл функціональних компетенцій ключових учасників;

– перегляд базових принципів функціонування глобальної регуляторної системи;

– формування нових структурних елементів та універсалізацію повноважень існуючих інститутів.

Сучасні глобальні інститути регулювання соціальних асиметрій використовують диверсифікований інструментарій різноманітних важелів впливу на соціально-економічне становище громадян різних країн як з боку національних урядів, так і регіональних і світових інституцій. Найавторитетнішими серед них є нині підрозділи ООН та структурні фонди Європейського Союзу.

Так, серед функцій міжнародних інститутів регулювання виробничо-обмінної діяльності, які розпочали свою роботу ще на початку ХХ століття, визначальними на сьогодні є розробка і практична реалізація міжнародних правових норм щодо міждержавного переміщення товарів, послуг та інвестиційних ресурсів. Незважаючи на значну кількість дво- і багатосторонніх міжнародних інвестиційних угод (майже 3000), досить представницьку чисельність міждержавних, регіональних і наднаціональних інститутів, яким делеговано повноваження щодо уніфікації міжнародного інвестиційного права і розробки правил міжнародної обмінної діяльності (близько 300, серед яких СОТ, ЮНКТАД та інші), повної універсалізації їхніх функцій і досі не досягнуто. Це пояснюється, насамперед, варіативністю цілей економічної політики різних держав світу, суперечностями їхніх національних інтересів, а також загостренням міжнародної конкуренції за найвигідніші умови та об’єкти міжнародного інвестування.

З метою вдосконалення інструментів регулювання виробничо-обмінної діяльності та універсалізації функцій міжнародних інститутів у цій сфері їх необхідно наділити повноваженнями щодо обмеження обсягів реінвестування транснаціонального капіталу, запровадження регіональних торговельно-експортних квот, регулювання рівня рентабельності обмінних операцій, оптимізації галузево-регіональної структури міжнародного інвестування, легалізації тіньового капіталу через закриття так званих «податкових оазисів» та обмеження діяльності офшорних компаній, уніфікації нетарифної системи регулювання та часткової лібералізації системи тарифного регулювання в рамках СОТ, розширення доступу країн, що розвиваються, до ринку прав інтелектуальної власності тощо.

У той же час, з огляду на міжнародний досвід, у кризові періоди вирішальну роль у вирішенні проблем фінансових дисбалансів відіграють заходи національної політики, зорієнтовані на державне забезпечення і страхування кредитів і позик, рекапіталізацію банків і компаній, нарощування ліквідності банківської системи, купівлю державою проблемних активів у фінансових інституцій, націоналізацію компаній і банків, а також стимулювання споживчого і виробничого попиту.

Глибока соціальна поляризація потребує значного підвищення ефективності функціонування існуючих інститутів у напрямку:

– встановлення регіональних стандартів доступу населення до соціальних послуг (освіти, охорони здоров’я, соціальної інфраструктури тощо);

– подолання дискримінації за національною, расовою, релігійною та статевою ознаками;

– посилення соціальної та економічної відповідальності глобального бізнесу;

– регулювання глобального ринку людського ресурсу;

– посилення ролі неурядових організацій у суспільному житті, розбудови громадянського суспільства у різних країнах світу тощо.

Визначальною рисою сучасного етапу світогосподарського розвитку є наростаюче відставання системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку від масштабів та динаміки глобальних трансформацій. Це проявляється у неадекватності діючих механізмів регулювання міжнародної економічної системи зростаючим потребам цілеупорядкування міждержавних потоків товарів, послуг, капіталу, інформації та людського ресурсу з метою узгодження інтересів основних суб’єктів глобальної економіки та розв’язання глобальних проблем сучасності.

Тим не менше на сьогодні вже сформувались усталені інституційні передумови для розбудови системи глобального управління, які включають як суб’єктну структуру глобалізаційних процесів (національні держави, регіональні інтеграційні угруповання, ТНК, ТНБ, міжурядові та неурядові організації, консультативні групи, різноманітні рухи та об’єднання), так і відповідний інструментарій різнорівневого регулювання міжнародних економічних відносин (дво- та багатосторонні міждержавні угоди, комерційні контракти, міжнародні конвенції, рішення міжнародних урядових організацій тощо).