5. Теорія пізнання й етика і.Канта

Кант заявляв, що всі інтереси його розуму поєднуються в наступних чотирьох питаннях:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинен робити?

3. На що я можу сподіватися?

4. Що таке людина?

Перебуваючи в пошуках відповіді на зазначені питання, Кант розробив філософську систему, що має дві сторони:

1. теоретична (вчення про пізнання);

2. практична (етичне вчення про поводження людини).

Досягнення людиною повністю адекватного, тобто дійсно істинного знання на підставі певного досвіду, Кант вважав неможливим, оскільки звідки нам знати, який світ, якщо ми маємо справу не з ним самим, а з його відображенням у нашій свідомості.

У основі пізнання, за думкою Канта, перебувають певні переддосвідні, апріорні (від лат. а priori – з попереднього, що не опирається на факти) форми свідомості, під які людина як би підбудовує навколишній світ, і він існує в її поданні зовсім не в тому вигляді, який він насправді, а в тім, яким він представлений у цих апріорних формах. За думкою Канта, людина настільки звикла до свого уявлення про світ, що вважає його самим світом. Насправді ж, вважав Кант, необхідно розрізняти об'єктивно існуючі предмети матеріального світу, які Кант називав ноуменами, або «речами в собі» і які непізнавані. А також розрізняти «речі для нас», або феномени. Так Кант називав предмети і явища, які представляються суб'єктові реально існуючими.

Звернемося до практичної сторони філософського вчення Канта, до його вчення про поведінку людини, до етичного вчення, оскільки кантівська філософія присвячена не тільки проблемам пізнання, але й у не меншому ступені проблемам моралі. В своєму етичному вченні Кант призиває робити моральні вчинки, тобто добрі справи без особистої вигоди. Якщо ж людина робить щось гарне в надії на яку-небудь вигоду (наприклад, рятує людину, знаючи, що вона багата і щедро віддячить), то його вчинок знецінюється. Такі вчинки Кант називав легальними. Кантівський категоричний імператив можна було б сформулювати так: роби моральні, а не легальні вчинки, тому що саме вони прекрасні.

6. Філософська система г.Гегеля

Гегель у своїй філософії, у своїх добутках уживає спробу створити таку теоретичну систему, що вирішила б проблему тотожності суб'єктивного й об'єктивного, матеріального й ідеального, буття й мислення.

Таким чином, на думку Гегеля, який свою філософію називав абсолютним ідеалізмом, матеріальний світ створений якоюсь духовною реальністю, яку філософ назвав Абсолютною Ідеєю або Світовим Розумом. Абсолютна ідея – це безособовий початок, у якому сконцентрована сутність і першооснова всіх речей, і тому воно є буттям, що перебуває в різних формах і проходить у своєму саморозвитку три основних етапи:

1. Перший з них – це Логіка. Логіка, не як те, що ми звичайно розуміємо під цим поняттям: у цьому випадку мова йде не про логіку як науку. У Гегеля, логіка, як перший етап розвитку Абсолютної ідеї, є ідеальним, незримим первинним миром, у якому формуються категорії й поняття буття.

2. Наступний етап саморозвитку – Природа. Абсолютна ідея залишає сферу Логіки й втілюється в матеріальний світ, що, таким чином, є не самостійною дійсністю, а інобуттям Абсолютної ідеї. Формами буття Абсолютної ідеї на цьому етапі є: механіка (простір, час, матерія, рух, всесвітнє тяжіння), фізика (небесні тіла, світло, тепло), органіка (геологічні реалії, рослинний і тваринний світ).

3. Третім етапом саморозвитку Абсолютної ідеї й вищим рівнем її самореалізації Гегель вважає Дух. На цьому етапі Абсолютна ідея переходить із області матеріального в сферу ідеального й втілюється в людській свідомості, у людському дусі.

Отже, Абсолютна ідея, початок всіх початків у Гегеля, проходить тріаду – три стадії саморозвитку. У своїй ідеалістичній системі буття Гегель дає відповідь на питання про тотожність мислення й буття, оскільки в Абсолютному дусі повністю збігаються мислення й буття, об'єкт і суб'єкт.

Як не парадоксально, але, довівши ідеалізм до свого логічного завершення, Гегель тим самим показав його вичерпаність і обмеженість. З вченням Гегеля можна погоджуватися чи ні, але воно – велике досягнення філософської думки, оскільки щонайкраще представляє певний вид філософії – ідеалізм.