25

ДНІПРОПЕТРОВСКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

Конспект лекцій

З навчальної дисципліни

«Філософія»

Дніпропетровськ

2013

РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 1. Філософія як світогляд, її призначення, зміст і функції в сучасному суспільстві

1. Поняття світогляду і його структура

Філософія (гр. phileo любов і sophia мудрість) – форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і рішення корінних світоглядних питань, пов'язаних з виробленням цілісного погляду на світ і місце в ньому людини.

Основні світоглядні питання – це питання про те, як улаштований світ. Чи розвивається він за певними законами? Хто або що визначає ці закони? Чи існує світ вічно або він колись був створений? Яке місце у світі займають закономірності, яке – випадковості? Чи може людина довідатися про своє призначення або це недоступно їй? Які пізнавальні можливості людини? Що таке справедливість, добро, зло? Сукупність відповідей на ці питання і є світогляд.

Світогляд – система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переконань, що визначають саме загальне бачення світу, місце в ньому людини.

Суб'єктом світогляду може виступати індивід, соціальні й професійні групи, етнонаціональні або релігійні спільноти, суспільство в цілому.

У структурі світогляду виділяють:

1. Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях (повсякденних, професійних, наукових). Знання визначають універсальну картину світу (узагальнене уявлення про структуру світобудови), стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2. Ціннісно-нормативний компонент. Містить у собі цінності, ідеали, переконання, вірування, норми поведінки. Призначення світогляду не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь узагальнені знання, але й в тому, щоб вона керувалася певними суспільними регуляторами.

3. Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності й норми реалізовувалися в учинках і діях, необхідно їхнє емоційно-вольове освоєння, перетворення в особисті погляди, переконання, вірування, вироблення певної психологічної настанови діяти. Формування цієї настанови здійснюється в емоційно-вольовому компоненті.

За характером формування й функціонування можна виділити два рівні світогляду:

1. Життєво-практичний – складається стихійно, базується на здоровому глузді й повсякденному досвіді;

2. Теоретичний – на цьому рівні світоглядні проблеми вирішують наука й філософія.

2. Міфологія й релігія як історичні типи світогляду

Міфологія і релігія – узагальнене втілення життєво-практичного світогляду.

Міфологія (гр. mythos – оповідання, сказання) – історично перший тип світогляду, виникає на ранній стадії розвитку суспільства.

Значну частину міфології складають космологічні міфи, що розповідають про виникнення світу та його загальний устрій, про народження й смерть людини.

Основні риси міфологічного світогляду:

1. Індивід первісної епохи не відокремлює себе від роду й не розмірковує про себе, сенс свого життя;

2. Увесь доступний світ розглядається як людський, як ціле й причетне до людині; немає подвоєння на потойбічний світ і той, що по цей бік; все, із чим зустрічається людина, для неї - явище одного порядку;

3. Життя представляється безперервним, таким, що не має чітких меж у часі й просторі; це заперечує смерть як таку;

4. Знання не пояснює, а забороняє, тобто зміст знання - сукупність того, що заборонено.

Релігія (від лат. religio – благочестя, святість) з'являється разом з мистецтвом, політичною свідомістю, з виділенням розумової праці в спеціалізовану діяльність. На відміну від релігії, міф - універсальна, єдина на певному етапі форма суспільної свідомості.

Основні риси релігійного світогляду:

1. Релігія з'являється серед людей, що відокремлюють себе друг від друга, і регулює їхню поведінку , впливаючи на їхній духовний світ;

2. Релігія розділяє світ на священний (сакральний) і мирський; неможливо рівноправне спілкування з богом, як це було в міфі;

3. У релігійній свідомості існує таке поняття як диво, що порушує природний порядок речей;

4. Релігія для свого обґрунтування не має потреби в обґрунтуванні раціональними засобами, виникає на емоційній основі, на основі інтуїції й натхнення.