Розділ ііі. Основні шляхи удосконалення системи управління ризиками комерційних банків

3.1 Вдосконалення методів управління кредитних ризиків у комерційних банках.

Вдосконалення методів управління кредитних ризиків у комерційних банках. Це насамперед підвищення дохідності кредитних операцій банку як результат ефективного управління кредитним портфелем- оцінка грошового потоку клієнта - зіставлення обсягів припливу і відпливу коштів позичальника за певний період; Ефективною можна назвати тільки таку роботу банку, коли оцінка його діяльності свідчить про високий рівень дохідності при виконанні всіх необхідних нормативів. Дохідність банку - це позитивний результат його фінансово-господарської діяльності. За рахунок доходів оплачуються всі операційні витрати, формується прибуток, обсяг якого визначає рівень дивідендів, зростання капіталу, розвиток пасивних та активних операцій.

Кредитні операції комерційного банку, безперечно, найголовніші джерела отримання доходів. Саме питання про ефективність кредитних операцій є на сьогоднішній момент одним із найголовніших для банку.

Стан банківської системи України за підсумками 2003 року характеризувався такими основними тенденціями: поліпшилася загальна якість активів, зросла ефективність їх використання; збільшилася питома вага робочих активів (процентних) у сумарних активах, що позитивно вплинуло на процентну дохідність банків.

Але при цьому треба відмітити, що рівень прибутку за даними операціями впродовж останніх років суттєво коливається під впливом певних факторів, що не можна не визначити як "проблему" для банків. Виходячи з цього, необхідно систематизувати всі фактори, що впливають на прибутковість, визначити основні можливості мінімізації їх впливу. Ці фактори справляють різний вплив і діють з різних боків. Виходячи з цього, їх можна класифікувати на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх факторів можна віднести :

- оптимальне розміщення банківських коштів;

- підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, його компетенції та забезпечення належних умов праці;

- процентна політика (рівень відсоткових ставок по кредитах та по залучених коштах), а також політика, якою керується банк при виборі концепції власного розвитку, характеру його діяльності, продукту, який він пропонує на ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо).

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які можна розподілити так:

- економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники, структура ринку (скажімо, кількість банків, які обслуговують один і той же ринок), конкуренція, попит і пропозиція на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

- важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку, динаміка рівня доходу за державними цінними паперами, стан валютного ринку та рівень курсів валют, інфляція тощо.

Таким чином на проблему ефективного використання кредитних ресурсів необхідно дивитися з двох сторін: ефективність використання кредитних ресурсів позичальником (фізичними та юридичними особами) і кредиторами (банками). З приводу перших можна зазначити, що причиною неефективної діяльності є не тільки власні прорахунки, а й вплив загальнодержавних чинників: прорахунки у грошово-кредитній і фіскальній політиці, вкрай низькі темпи приватизації державного сектора, криза платежів, незадовільний розвиток фінансового та фондового ринків, ринків робочої сили, нерухомості та землі. Комерційні банки ж не завжди ефективно формують портфель, що призводе не тільки до неодержання доходів, а й до збитків через пролонговані, прострочені і безнадійні щодо повернення кредити. Звісно, в цьому під час винні усі: і підприємства (недосконалий менеджмент), і держава (через свою іноді нелогічну політику), і самі банки (через недосконалу систему управління кредитним портфелем).

Необхідно зазначити, що процес управління кредитним портфелем комерційного банку включає багато аспектів:

- оцінка платоспроможності позичальника не тільки на початковому етапі, а й впродовж усього кредитного процесу;

- обов'язкова диверсифікація всіх кредитів, наданих банком за певними критеріями, - величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників,їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною діяльністю та інші.

Аналітична робота щодо мінімізації кредитного ризику лежить в основі сучасних методів організації кредитування, необхідні умови якого можна сформулювати так: по-перше, позики видаються у межах наявних у банку кредитних ресурсів; по-друге, усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються виключно на договірній основі; по-третє, відносини ґрунтуються на комерційних засадах, що визначають пріоритетність прибуткового господарювання; по-четверте, банки дотримуються всіх нормативів, установлених регулюючими органами.

Сучасна практика організації кредитних відносин між банками і позичальниками має цілковито грунтуватися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон'юнктури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позики повинні надаватися, насамперед, тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах у яких суспільство зацікавлене найбільше. На практиці така зацікавленість виявляється у динаміці ринкового попиту, аналіз якого має перманентне проводитися банком. Цей аналіз може мати безпосередній вплив на прийняття фінансово-кредитною установою остаточного рішення щодо кредитування тих чи інших цілей, визначених у заяві позичальника. Враховуючи, що ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції, банк повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які мають надто ризиковий чи сумнівний характер. Особливо це стосується покриття збитків у господарській діяльності позичальника, а також витрат, непередбачених його статутом. Правильний вибір цілей кредиту визначає низький ризик і гарантує прибутковість позичкових операцій банку.

Вибір оптимального методу кредитування передбачає встановлення такого порядку видачі і погашення позик, який найбільше відповідав би особливостям діяльності клієнта. Відповідно до цього визначається, куди буде спрямовано кредит: на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, і за рахунок яких джерел погашатиметься позика. Значно спрощує і вдосконалює організацію кредитних відносин застосування такого методу кредитування як овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк оплачує розрахункові документи клієнта на суми, які перевищують кредитовий залишок на його рахунку, внаслідок чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом зазначається максимальна сума овердрафту — ліміт, який встановлює банк на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми — позичальника.

Таким чином можна зробити висновок, що зростання прибутковості кредитних операцій банків має здійснюватися за рахунок:

- запровадження гнучкої системи встановлення нормативів обов'язкового резервування коштів залежно від строків їх залучення;

- удосконалення системи управління ризиками банку (попередній аналіз кредиту і платоспроможності клієнта; оцінка вартості кредитів, які видаються, та контроль за кредитами, виданими раніше; лімітування кредитів; достатнє та якісне забезпечення за виданими кредитами; страхування кредитів; оперативне стягнення боргу; видача дисконтних позичок);

- врегулювання в законодавчому порядку питання щодо віднесення комерційними банками на валові витрати коштів, що спрямовуються на формування резервів, створюваних для відшкодування можливих втрат за активними операціями, а також спрощення процедури списання безнадійної заборгованості за кредитами;

- здійснення заходів щодо очищення балансів банків від сумнівних та безнадійних кредитів та нарахованих відсотків за ними;

- удосконалення системи ціноутворення міжбанківських кредитних ресурсів та дотримання реального рівня облікової ставки Національного банку України;

- розроблення методології планування в комерційних банках;

- поліпшення ліквідності активів банківської системи шляхом: впровадження дієвої системи гарантування вкладів населення; подальшого розвитку ринку міжбанківських ресурсів і створення для банків рівних умов купівлі-продажу вільних ресурсів;

- слідкувати за відповідністю між строками повернення активів і зобов'язань, що може негативно вплинути на поточну ліквідність або на рівень прибутковості кредитних операцій тощо.