12.4. Традиційні джерела фінансування проектів.

Найпростішим методом фінансування підприємницьких проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства.

Серед власних коштів в першу чергу необхідно відзначити нерозподілений прибуток. Він виступає як частина грошової виручки, різниця між реалізаційною ціною продукції (робіт, послуг) і її повною собівартістю. Прибуток є узагальненим показником результатів комерційної діяльності підприємства. Після сплати податків та інших платежів з прибутку до бюджету у підприємства залишається чистий прибуток. А вже його частину можна спрямовувати на капітальні вкладення виробничого і соціального характеру.

Наступним джерелом власних коштів є амортизаційні відрахування. Прискорена амортизація як економічний стимул інвестування здійснюється двома способами. Перший полягає в тому, що штучно скорочуються нормативні терміни служби і відповідно збільшуються норми амортизації. Амортизаційні відрахування, нараховані прискореним методом, використовуються підприємствами самостійно для заміни фізично і морально застарілої техніки на нову, більш продуктивну. За рахунок високих амортизаційних відрахувань знижуються розмір прибутку до оподаткування, а отже, величина податку. Інший спосіб прискореної амортизації полягає в тому, що без скорочення встановлених державою нормативних термінів служби основного капіталу окремим підприємствам дозволяється протягом певного терміну часу проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але зі зменшенням їх в подальших періодах.

Запам’ятайте:

Суб’єкт господарювання має можливість використати прибуток як джерело фінансування підприємницьких проектів лише у незначних обсягах і лише ту частину, яка йде на формування фонду розвитку виробництва (фінансування невеликих інвестиційних заходів, або високо ризикових інноваційних проектів) та фонду соціальної сфери (фінансування проектів, що носять соціальний характер).

Ще одним джерелом фінансування інвестицій за рахунок власних коштів є доходи від продажу технологій і ноу-хау. Вважається, що більш вигідно продавати саме технологію, а не кінцевий продукт, у випадках, коли підприємство, що займається інноваційною діяльністю не має в достатній кількості власних ресурсів для самостійного освоєння виробництва кінцевого продукту або досвіду і збутових можливостей для торгівлі кінцевим товаром на нових ринках.

До залучених коштів відносять кошти отримані від продажу акцій, пайові та інші внески фізичних і юридичних осіб.

Акціонування — метод, який використовується для фінансування великих підприємницьких проектів зі значним терміном окупності витрат. Акціонерний капітал можна придбати шляхом випуску звичайних та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб. Їх потенційними покупцями можуть стати майбутні замовники продукції проекту, а також зовнішні інвестори. Таким чином, акціонерне фінансування представляє собою форму отримання додаткових інвестиційних ресурсів шляхом емісії цінних паперів.

Випуск цінних паперів в сучасних умовах повинен сприяти мобілізації розосереджених коштів підприємств для здійснення крупних інвестицій, пом'якшити наслідки скорочення обсягів бюджетного і ліквідації відомчого фінансування. Цінними паперами є документи, що підтверджують право власника на майно або грошову суму, які не можуть бути реалізовані або передані іншій особі без пред'явлення відповідного документу. Цінні папери дають право на отримання доходу у вигляді дивіденду, а також можливість передачі грошових та інших прав, що витікають з цих документів, іншим особам. У фінансовій практиці до цінних паперів відносяться лише ті, які можуть бути об'єктом купівлі-продажу, а також джерелом отримання регулярного або разового доходу.

Акціонерне фінансування здійснюється за рахунок додаткової емісії цінних паперів під конкретний підприємницький проект, що забезпечує інвесторам участь у статутному капіталі підприємства.

Запам’ятайте:

Привабливість акціонерної форми фінансування полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку реалізації або в ході здійснення інвестиційних проектів. Використання цієї форми фінансування дозволяє перенести виплату заборгованості на пізніші періоди, коли зростає здатність об'єкта інвестування генерувати доходи.

При визначенні потреби в акціонерному капіталі для фінансування інвестиційного проекту потрібно враховувати, що від прийняття рішення про додаткову емісію акцій до надходження коштів пройде не менше, ніж півроку. Крім того, не існує гарантії, що кошти за цей час будуть зібрані в необхідному обсязі.

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічного розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використання фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами знеособлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі іноземних) порівняно з механізмом створення спільних підприємств.

Досвід зарубіжних країн підтверджує можливість подолання за допомогою випуску акцій збитковості ряду державних підприємств, діяльність яких нерентабельна і потребує постійних дотацій з бюджету, а ліквідація неможлива через монопольне становище, яке вони посідають у національній економіці. Ця проблема може бути розв'язана реорганізацією підприємств в акціонерні товариства з більшою чи меншою часткою участі держави.

Таким чином, акціонерному фінансуванню надають перевагу при створенні нових підприємств або реалізації нових проектів, оскільки використання банківського кредиту для таких проектів є досить ризикованим через жорстку систему платежів, що забезпечують виплату відсотків та погашення основної суми боргу. Отже, акціонерне фінансування є альтернативою кредитному фінансуванню або фінансуванню за рахунок позикових коштів.

До позикових коштів відносять облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити. Кредит виражає економічні відносини між позичальником і кредитором, що виникають у зв'язку з рухом грошей на умовах поворотності і платності. Сьогодні інвестори залучають кредит в ті сфери підприємницької діяльності, які дають швидкий ефект (у формі отримання прибутку або доходу). Практичний досвід доводить, що для підприємств, які швидко розвиваються і здатні ще збільшити випуск продукції, залучення кредитів під власний розвиток значно вигідніше, ніж отримання фінансування іншими методами.

Використання кредитних механізмів при фінансуванні проектів вигідно й комерційним банкам. Це обумовлено, насамперед тим, що банк здійснює постійне спостереження за цільовим принципом використанням отриманих коштів та ходом виконання проекту і зменшує, таким чином, кредитний ризик. А при невиконанні позичальником своїх зобов'язань банк має право застосовувати економічні санкції, передбачені кредитним договором.

Тому, ініціатору проекту, при виборі умов кредитування необхідно враховувати ситуацію на кредитному ринку, яка визначає поведінку банків-кредиторів. Кредити надаються банками на умовах, що враховують фінансову репутацію позичальника, всі види ризиків у кількісному та якісному вимірювання, джерела залучення коштів для рефінансування кредиторів та інші аспекти кожного конкретного проекту.

За кредитами позичальники сплачують відсотки у валюті за «плаваючими» або фіксованими ставками, які встановлюються банком, виходячи з реальної вартості залучених коштів у відповідній валюті на фінансових ринках, з додаванням маржі. Остання визначається банком самостійно, але в межах які регламентуються НБУ залежно від конкретних умов реалізації проекту і пов'язаних з ним ризиків, характеру забезпечення, фінансового положення позичальника та інших чинників.

Відтак, боргове фінансування застосовується при фінансуванні підприємницьких проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат. Основою боргового фінансування є інвестиційний кредит, який представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.