12.2. Етапи фінансування проектів

У загальному вигляді, процес фінансування інвестиційного проекту включає такі етапи:

1. Попереднє вивчення життєздатності проекту.

2. Розробка плану реалізації проекту.

3. Організація фінансування.

4. Контроль за виконанням плану і умов фінансування.

На першому етапі, ще до презентації проекту інвесторам, здійснюється попередній аналіз життєздатності проекту. Робиться це для того, щоб визначити чи вартий проект подальших витрат часу і коштів і чи буде достатньо грошового потоку для покриття всіх витрат і отримання середнього прибутку.

Етап планування реалізації проекту охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінансування. На цьому етапі проводиться оцінка всіх показників і ризиків проекту з аналізом можливих шляхів розвитку. При цьому також оцінюються економічна та політична ситуації, прогнозується вплив на життєздатність проекту змін облікової ставки, темпів зростання інфляції, валютних ризиків тощо.

По завершенню перших двох етапів командою проекту розробляються пропозиції по організації схеми його фінансування.

Після організації фінансування на фазі реалізації проекту здійснюється контроль за виконанням плану і умов фінансування.

12.3. Методи фінансування проектів

Всі методи фінансування проектів підрозділяються на прямі і непрямі. Найбільш поширеними методами прямого фінансування інвестиційних проектів є: банківський кредит, кошти від емісії цінних паперів, сторонні інвестиції під створення окремого підприємства, кошти від продажу або здачі в оренду вільних активів, інноваційний кредит, доходи від короткострокових проектів (для фінансування довгострокових), власні кошти підприємства (нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування), кошти, отримані під заставу майна, доходи від продажу патентів, ліцензій тощо.

В свою чергу, непрямі методи спрямовані на забезпечення інвестиційних проектів необхідними матеріально-технічними, трудовими і інформаційними ресурсами. До них відносять: покупку в розстрочку або отримання в лізинг необхідного устаткування, придбання ліцензії з оплатою у вигляді «роялті» (відсотка від продажів кінцевого продукту, створеного на базі означеної ліцензії) або паушальних платежів, залучення потрібних трудових ресурсів , а також нематеріальних активів у вигляді інформації, знань, навичок і «ноу-хау».

З точки зору фінансових схем залучення та повернення коштів виокремлюють традиційну схему фінансування, венчурне фінансування, проектне фінансування.

Традиційна схема фінансування проектів припускає, що позичальником найчастіше є замовник проекту. При цьому в якості забезпечення виступають його активи. Таким чином, замовник чи споживач результату проекту несе максимальний проектний ризик. Інвестор безпосередньо не зацікавлений в успішному завершенні проекту тому, що навіть у випадку невдачі, він усе одно поверне свої вкладення через реалізацію переданих у заставу активів позичальника. При цьому, за великим рахунком, інвестору байдуже, що конкретно стане джерелом повернення запозичених коштів. Добре, якщо проект завершиться вдало і частина його прибутків буде повернена Замовником в якості погашення позики та процентів. Але, якщо такого не станеться, то буде використане забезпечення позики. Найчастіше в якості забезпечення використовуються: застава, страхування ризику неповернення позики, регрес до третьої сторони тощо.

Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі методи фінансування інвестиційних проектів, як самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; бюджетне фінансування; фінансування за рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фінансування.

Обираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів, треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі, як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:

• простота та швидкість залучення;

• висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);

• суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

• повне збереження управління в руках засновника підприємства.

Водночас, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можливості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їхнього використання. Однак є і негативні сторони, а саме:

• складність із залученням та оформленням;

• необхідність надання гарантій (на платній основі);

• підвищений ризик банкрутства через несвоєчасне погашення боргу;

• втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності через необхідність платити відсотки та дивіденди;

• часткова втрата управління діяльністю підприємства.