5. Закон України про охорону праці. Принципи державної політики в галузі охорони праці.

Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Звертаємо увагу студентів, що нова редакція закону України “Про охорону праці ” (рамкового закону) містить преамбулу та дев’ять розділів:

1. “Загальні положення ” (статті 1– 4).

2. “Гарантії прав на охорону праці ” (статті 5 – 12).

3. “Організація охорони праці ” (статті 13 – 24).

4. “Стимулювання охорони праці ” (статті 25 – 26).

5. “Нормативно-правові акти з охорони праці ” (статті 27– 30).

6. “Державне управління охороною праці ” (статті 31 – 37).

7. “Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці ” (статті 38 – 42).

8. “Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці ” (статті 43 – 44).

9. “ Прикінцеві положення ”.

Закон України “Про охорону праці” наведений в Додатках.Рекомендуємо студентам проаналізувати зміст нової редакції закону України “Про охорону праці ” та використати його положення в дипломній роботі, скориставшись літературою. Звернути особливу увагу на основні принципи державної політики в галузі охорони праці, серед яких пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці є домінуючим принципом.

Зазначимо, що термін “безпека ”означає стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди – фізичного ушкодження i/або збитків, заподіяних здоров'ю людей i/або майну чи навколишньому середовищу.

Здоров’я – стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі вiдсутнiсть хвороб i фізичних вад. Дія рамкового закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб (роботодавців), які відповідно до законодавства використовують найману працю та найманих працівників (робітників, фахівців, професіоналів тощо).

Роботодавцем вважається власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю.

Наведемо тільки деякі фрагменти вказаного рамкового закону.

Державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах:

– пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

– комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

______________________________________________________________________________