Розділ 2. Бароковий стиль в драматургії і музичному мистецтві

Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з'явився в ці часи під впливом польського та латинського театру.

Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того -- український бароковий театр мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.

Уже Вишенський «нападає» на якісь «комедії», але, можливо, він думає при цьому лише про театральний стиль проповіді. Перші спроби українського театру могли бути латинські та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки відомі з початку XVII ст. Це вірші Памви Беринди 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п'єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб'єктивно забарвлена. Але справжньою п'єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти схарактеризовані індивідуально.

Українська драма мала кілька основних типів. Улюбленими були різдвяні вистави. Збереглася до нашого часу різдвяна драма Дмитра Туптала. П'єсу починають та закінчують символічні сцени, якийсь «пролог», де виступають «Натура людська», «Омильна надія», «Любов», «Фортуна», «Смерть», «Земля», «Небо», «Ворожба», «Циклопи». Подібна ж символічна сцена й закінчує драму. Це ніби «містерія», що розкриває сенс головної дії. А головна дія подає перебіг різдвяних подій з погляду спочатку «пастирів», потім «царів», нарешті Ірода та його двору, після німої сцени «убієнія отрочат», глядачі бачили та чули «плач Рахілі»; закінчувала драму смерть Ірода та його пекельні муки.

Інакше збудовані великодні драми. Лише в двох з них (відомо таких драм близько 12) грають помітнішу роль реальні події, страждання та воскресіння Христа, в деяких лише виносять на сцену знаряддя мук Христових. Здебільшого -- це містерії, де подаються окремі сцени з усієї святої історії, що мають за тему гріхопадіння людини; поруч із цими сценами стоять розмови символічних постатей, серед яких зустрічаються християнські та іноді античні елементи в фантастичних поєднаннях: «Натура людська», «Гнів Божий», «Милосердя», чесноти та гріхи. Хоч частина змісту має суто повчальний характер, не бракує живих сцен, де виступають якісь сучасні постаті (вісім «гуляк»), живі і майже біблійні сцени (фараон та Мойсей, апостол Петро та жиди), нарешті картини, в яких на сцені сам Люцифер (характерний «герой» барокової літератури). І в цих містеріях хід дії переривають співи («канти») та улюблені драматичні монологи, «плачі» (Богоматері, Петра, що відрікся від Христа, «Природи людської» тощо).

Окрему групу утворюють драми про святих. Збереглися драми про патріарха Йосипа, про св. Олексія, про св. Катерину, про «Успіння Богородиці» св. Дмитра Туптала. Вони трохи відмінні: перші три -- власне драматичні зображення подій, остання близька до типу містерій.

Відомі кілька драм типу «мораліте». Це тип алегоричних п'єс, але алегоризм не повинен у них зовсім закривати реальний зміст: у них можуть виступати реальні постаті, як «типи» чи репрезентанти певних типів: «багатій та Лазар», «блудний син» -- звичайні постаті таких п'єс. На Україні їх відомо кілька. «Жахлива зрада» -- обробка сюжету про багатія та Лазаря; «Трагедокомедія» вчителя Сковороди Варлаама Лащевського про нагороду за добрі діла; йому ж належала інша «Трагедокомедія», присвячена боротьбі церкви з дияволом; «Воскресіння мертвих» Г. Кониського; до цього ж типу належать «Суперечка душі з тілом».

Українська драма з різноманітністю своїх типів здатна була задовольнити різнорідні інтереси та смаки. Навіть потребу в комедії. Комедія з'являється на Україні спочатку в рамках барокових драм. Поруч з піднесеними мотивами зустрічаються в них окремі місця «легкого» або гумористичного характеру. Суто «комедійний» характер мають «інтермедії», невеликі сценки, що їх грали поміж актами драми.

Українська музика доби бароко - найвище досягнення національного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосний партесний спів (лат. partes - голоси). На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами, органом) православна церква розвивала хоровий спів а капела - хоровий спів без інструментального супроводу. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є.Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К.Коньовський та ін.

В Україні у партесному співі (церковному хоровому багатоголоссі) проявилося оригінальне переломлення так званого григоріанського хоралу - церковного одноголосного співу. У середині ХVІІ ст. в Україні відбувається повсюдний перехід до багатоголосного партесного співу, тобто хорового співу по партіях, голосах, кожен із яких веде свою мелодію. Партесний спів визначив чотири голоси - бас, тенор, альт, дискант. Партесні концерти (до 12 і більше голосів) вимагали теоретичних знань музики, правил гармонії, композиції, голосоведення. У ХVІІІ ст. відомим осередком музичної освіти була Глухівська співацька школа (діяла з 1738р. до 60-х років ХVІІІ ст.). У школі навчали партесному співу, грі з нот на скрипці, гуслях, бандурі, готували співаків. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751 - 1825 рр.).

Непересічне значення у розвитку вітчизняної музичної культури належить Києво-Могилянській академії. Тут діяли професійний хор і оркестр. В академії здобули музичну освіту Максим Березовський (1745 - 1777 рр.) та Артемій Ведель (1767 - 1808 рр.).

Максим Березовський був одним з творців українського хорового стилю у духовній музиці. Він віртуозно грав на скрипці, чудово співав. Перебуваючи на стажуванні в Італії (1769 - 1773 рр.) він брав уроки композиції у видатного теоретика музики Д. Мартіні. У 1771 р. витримав іспит у Болонській філармонічній академії на звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонічного товариства. М. Березовський створив оперу “Демофонт” на лібретто італійського поета і драматурга П.Метастазіо (1698 - 1782 рр.). В Італії 1772 р. він також написав сонату для скрипки і чембало. Опера “Демофонт” і соната - перші відомі зразки оперного й камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці.

М. Березовський узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової музики у циклічних (багаточастинних) хорових духовних композиціях а капела. Його твори вирізняються вишуканістю й художньою досконалістю (“Літургія”, “Причасні вірші”). Їх внутрішня побудова пов'язана з українською народною піснею й традицією київських церковних співів. Найзначнішим досягненням композитора є жанр хорового концерту (“Не отвержи мене во время старости” та ін.).

Структурні принципи хорових концертів М. Березовського розвинули А. Ведель та Д. Бортнянський. Вони були представниками нового напряму партесного співу, для якого характерне узгодження музики і тексту.

А. Ведель поєднував талант композитора, співака (тенор) й виконавця (скрипка). Він був керівником хору Києво-Могилянської академії, губернаторського хору і класу вокальної музики Харківського колегіуму. У творчій спадщині композитора -- понад 30 хорових концертів, “Літургія”, “Всеношна”, “Херувимська”.

Чільне місце в історії музичної культури посідає Д.Бортнянський -- видатний реформатор церковного співу, духовний композитор, диригент. Зовсім молодим він потрапив до Придворної капели, де вивчав теорію музики в італійського композитора Б. Галуппі. Удосконалював музичну освіту у Венеції. В Італії великий успіх мали опери Д. Бортнянського на італійські лібретто “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”, поставлені 1776-1779 рр.

У Петербурзі Д. Бортнянський став придворним капельмейстером, а з 1796 р. - управителем Придворної капели, співаками якої були переважно українці. У петербурзький період він написав опери на французькі лібрето (“Сокіл”, “Син-суперник”, 1786-1787 рр.), пасторальну комедію (“Свято сеньйора”, 1786 рр.), балет, інструментальні твори.

Д. Бортнянський органічно поєднав традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко і класицизму. Хорова церковна творчість композитора відповідала кращим зразкам європейської музики. У його творчій спадщині переважають концерти а капела. Відомі 35 концертів для одного хору, десять концертів для двох хорів, дві літургії, загалом понад 100 церковних творів.

У другій половині ХVІІІ ст. поширюються романси -- жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виникли на основі канта й народної пісні, їх виконували у супроводі фортепіано або гітари. Вони втілюють ліричні, гумористичні (сатиричні) роздуми про людину, щастя, життя. Популярними стали пісні-романси “Їхав козак за Дунай” С. Климовського, “Всякому городу нрав і права” Г. Сковороди, “Дивлюсь я на небо” М. Петренка.