13Поняття республіки

Сучасна юридична наука розуміє під республікою таку форму правління, в якій вища влада належить виборним органам, які обираються на певний строк. З наведеного визначення можна вивести основні юридичні ознаки кожної республі¬ки:

¬а) вища державна влада належить органам, які формуються виключно шля¬хом виборів (вільних чи невільних - залежить від характеру державного режиму в країні);

б) правова форма глави держави у республіках виражається в одноосібному президенті, проте мають місце й винятки - в колишньому СРСР функції глави держави здійснював колегіальний орган у вигляді Президії Верховної Ради;

в) термін повноважень усіх вищих державних органів визначений законом.

Юридичними ознаками класичної форми президентської республіки є:

1. Президент виступає не лише главою держави, а й головою виконавчої влади. ¬

2. Президент відіграє домінуючу роль у процесі формування уряду порівня¬но з парламентом.

3. Уряд є відповідальним перед президентом за свою діяльність.

4. Президент обирається без участі парламенту - прямими виборами або ко¬легією виборців.

5. Модель влади не передбачає можливості для парламенту припинити свої повноваження достроково за рішенням президента чи уряду.

Особливості "суперпрезидентських республік" порівняно з класичними зводяться до такого:

1) президент вправі у передбачених законом випадках прийняти рішення про достро¬кове припинення повноважень парламенту;

2) укази президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють паралельно з законами, а не на їх основі та для їх виконання;

3) інститут парламентаризму та суди не функціонують повно¬цінно в європейському смислі.

Парламентсько-президентська республіка характеризується такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

¬б) президент є главою держави, проте не він, а уряд с вищим органом у сис¬темі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом, проте після сформування обов'язково має отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте органі¬заційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент у випадках, визначених основним законом;

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контр¬асигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес¬публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор¬мах:

- абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (напри¬клад, в Угорщині, Чехії);

- спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окре¬мими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Фе¬деральні збори);

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політично виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коа¬ліції).

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль¬ність.

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави дер¬жави, що проявляється у недискреційному характері повноважень президента (можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації (скріплення підписом прем'єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

е) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених зако¬ном, розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Радянська форма республіки характеризується такими ознаками:

а) розподіл державної влади відсутній фактично і не закріплений навіть нор¬мативне; один із державних органів офіційно проголошується "вищим" порівняно з усіма іншими, тобто таким, який може розглянути "будь-яке" питання державно¬го життя;

б) основою державного механізму виступає система квазіпредставницьких органів (ради, асамблеї), які становлять жорстку ієрархію, очолювану колегіаль¬ним органом, рішення котрого вважаються законами; кожна така рада володіє не¬обмеженою юрисдикцією у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, за винятком юрисдикції вищестоящої ради;

¬в) законодавчі акти видаються не лише самим законодавчим органом а й його робочим органом (з наступним затвердженням) - наприклад, Президі¬єю Верховної Ради СРСР. Підміна парламенту вузьким колом посадових осіб вважається нормальною практикою й також нормативне закріплена;

г) реальна вища влада в країні належить не тим державним органам, які ви¬значені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних пар¬тій (в СРСР - Політбюро ЦК КПРС). Усі найважливіші рішення державного і сус¬пільного життя приймаються саме в таких органах або партійними вождями осо¬бисто.

14 Парламентська республіка: поняття і ознаки.

Цей різновид республіканської форми правління характеризується, в першу чергу, тим. що головну роль в організації та функціонуванні вищої влади в країні відіграє парламент. Класичними парламентськими республіками зараз вважаються ФРН за Основним законом 1949 р.

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес¬публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор¬¬мах:

- абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (напр謬клад, в Угорщині, Чехії);

- спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окр嬬мими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Ф嬬деральні збори);

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політич¬¬не виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коବліції). Проте в державі Ізраїль прем'єр-міністр обирається шляхом прямих виборів;

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль¬¬ність. Це означає право парламенту виразити вотум недовіри уряду, що має нас¬¬лідком його відставку. Рішення законодавчого органу про недовіру уряду буває двох видів:

- ¬простий вотум недовіри, за якого процедура відставки діючого складу уряду¬ чи прем’єр-міністра не пов'язана з процедурою формування нового складу уряду чи призначення прем'єр-міністра (Італія);

- конструктивний вотум недовіри полягає в тому, що парламентське рішення про недовіру діючому прем'єр-міністру та уряду є одночасно рішенням про вирବження довіри новому прем'єр-міністру і складу уряду. Це призводить до стабіль¬¬ної роботи уряду, про що засвідчує досвід ФРН.

Підкреслимо, що у парламентській республіці виключно законодавчий орган може прийняти рішення про політичну оцінку діяльності уряду та його відставку;

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави дер¬¬жави, що проявляється у не дискреційному характері повноважень президента¬(можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації¬(скріплення підписом прем'єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

е) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених закном, розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Як правило, ці в謬падки бувають такими:

1) парламент невчасно схвалює закон про держбюджет;

2)¬ парламент неспроможний у встановлені строки сформувати уряд;

3) він є неспрможним провести пленарні засіданні у встановлені строки;

4) парламент відхиляє законопроект, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе.

Не можна не помітити цікавої закономірності - усі країни-члени СНД відмо¬вилися від такої форми правління, що пояснюється незрілістю демократичних тра¬дицій та недооцінкою інституту парламентаризму.

15 Президентсько-президентська (змішана) республіка: поняття і ознаки.

У другій половині XX ст. в конституційній практиці набула поширення змі¬шана форма республіки. Вона стала наслідком намагання поєднати переваги пре¬зидентської республіки (ефективна діяльність уряду, незалежного від впливу бо¬ротьби парламентських фракцій) з конституційною необхідністю вираження пар¬ламентом довіри уряди. Після кардинальних державно-правових змін кінця 80-х років у Східній Європі і розпаду СРСР цей різновид форми правління був встано¬влений у таких країнах як Польща, Румунія, Хорватія, Литва, тощо. Класичною напівпрезидентською або "парламентсько-президентською" республікою вважа¬ється Франція, котра у 1958 р. одною з перших серед великих держав обрала цю модель організації вищої державної влади.

Парламентсько-президентська республіка характеризується такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

¬б) президент є главою держави, проте не він, а уряд с вищим органом у сис¬¬темі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом, проте після сформування обов'язково мас отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте органі¬¬заційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент у випадках, визначених основним законом;

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контр¬¬асигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

Відзначимо, що змішана республіка ефективно функціонує лише за умови, що і президент, і більшість депутатів парламенту належать до однієї політичної сили. В противному разі, про це свідчить досвід Франції, конфлікти між главою держави і парламентською більшістю можуть призвести до конституційної кризи.