78 Поняття правової системи: структура та класифікація.

Правову систему в смислі розуміють як сукупність внутрішньо уз­годжених, взаємопов'язаних, соціальне однорідних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких офіційна влада здійснює регулятивно-організуючий і стабілізую­чий вплив на суспільні відносини, поведінку людей. Поняття правової системи ло­гічно ширше поняття права в об'єктивному смислі, вони співвідносяться як ціле й частина. Структура правової системи визначається вченими-правниками як така, що складається трьох груп юридичних явищ:

1. юридичні норми, принципи й інститути (нормативна сторона);

1. сукупність юридичних установ (організаційна сторона);

2. сукупність правових поглядів, уявлень, ідей, властивих даному суспільст­­ву, його правова культура (духовна сторона).

Американський дослідник Л.Фрідмен у книзі "Вступ до американського пра­ва" виділяє такі елементи правової системи як: а) "структура" — принципи право­вої системи й правові установи; б) "сутність" - норми і зразки поведінки людей всередині правової системи; в) "правова культура", яка включає ставлення людей до права і правової системи, ідеали й надії людей у правовій сфері життя суспільс­тва.

Існує цілий ряд класифікацій правових систем. Марксистсько-ленінська юри­дична наука проводила їх типологізацію на підставі типологізації самого права (рабовласницьке право, феодальне, буржуазне, соціалістичне).

Радянський компа­ративіст А.Х.Саїдов виділяє такі критерії "внутрішньо типової" класифікації пра­вових систем як:

а) історія правових систем;

б) система джерел права;

в) структура правової системи.

Виходячи з цих підстав, він виділяє всередині буржуазного типу права вісім правових сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамерикан­ську, загального права, мусульманського права, індуську правову сім'ю, сім'ю звичаєвого права і далекосхідну правову сім'ю. У противагу їм розглядається сім'я соціалістичного права.

Американський вчений К. Осакве поділяє усі правові системи сучасності на два види: релігійні та нерелігійні.

До релігійних правових систем він відносить:

а) мусульманське (ісламське) право;

б) єврейське (іудейське) право;

в) канонічне право католицької церкви;

г) право Хінду (Індія).

­До нерелігійних правових систем, на думку К. Осакве, належать:

1. західне право. Термін "західне право" базується не на географічних уяв­­леннях, суть відмінностей між західним і незахідним правом зводиться до неспів­падіння їх підходів до розуміння правової держави і правової культури. До захід­­ного права входять: а) романо-германське (цивільне) право; б) англо-американське­ загальне право; в) скандинавське право (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісла­­ндія);

1. квазізахідне право, під яким розуміється соціалістичне право (Китай, Ла­­ос, Камбоджа, КНДР, Куба, Ангола, Ефіопія, Мозамбік). Країни СНД, Балтії і Схі­­дної Європи знаходяться на різних стадіях переходу від соціалістичного права до цивільного;

2. незахідне право: а) південно-східне азіатське право; б) африканське звича­­єве право.

Континентальна (романо-германська) правова система

Ця правова система виступає найбільш давньою і широко поширеною в світі, її історичні корені формувалися в правових поглядах і в праві Римської імперії. Зараз ця правова система характеризується такими особливостями:

1) право поділяється на дві сфери - публічне право і приватне право.

2. жорстка галузева класифікація.

стійка ієрархія джерел права.

4. високий ступінь кодифікації законодавства.

4. правові норми у своїй більшості мають загальний, абстрактний, а не ка­­зуальний характер.

4. зростання ролі міжнародного права для національних правових систем європейського континенту.

5. правова консолідація європейського права.

Англо-саксонська правова система

До англо-саксонської правової системи належать такі країни як США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ірландія, Індія та ще близько двох де­сятків країн, історично пов'язаних з Британською імперією.

Спробуємо сформулювати основні ознаки англо-саксонської правової систе­ми:

1. серед джерел права домінує "право судової практики", коли в рішеннях судів не лише застосовуються, а й створюються норми права. Правила прецеденту означають обов'язок судів дотримуватися раніше прийнятих судових рішень;

1. закони-статути досі мають, по суті, другорядний характер. Навіть швид­­кий розвиток законодавства за останні півтора століть зберігає принцип, за яким норма закону набуває реальний смисл після її застосування судом;

2. як джерело права зберігає своє значення правовий звичай, в тому числі конституційному праві;

3. в основі класифікації англійського права стоять правові інститути, а не га­­лузі права;

4. безумовний пріоритет процедурного права над матеріальним. Специфіка ­полягає у формах позовів, доказів, процедурних (процесуальних) правилах, зокре­­ма переважно усне і безперервне судочинство, короткість мотивації, суворий ри­­туал винесення рішення, включення адміністративних справ до сфери квазісудово­го розгляду;

­6) низький ступінь кодифікації права, наявність консолідації як форми сис­тематизації. Тісне переплітання всіх форм права, максимальна деталізація вміще­них у них правових норм, принципи застосування - все це обумовило складність розвитку систематизації шляхом кодифікації.

Мусульманське право

Мусульманське право є сукупністю норм, породжених релігійно-етичними постулатами і цінностями. В умовах цієї правової системи зараз проживає не мен­ше півмільярда чоловік. У складі мусульманського права виділяють дві групи взаємопов'язаних норм:

а) юридичні приписи Корану (священної книги ісламу) і суни (традиції, пов’язані з посланцем Аллаха);

б) норми, сформульовані мусульмансько-правовою доктриною на фунті "ра­­ціональних" джерел, одноголосної думки (іджма) найбільш авторитетних право­­знавців (муджахідів і факірів) та висновків за анологією (кійас).

Соціалістична правова система

Соціалістичне право виникло разом із утворенням радянської держави в 1917 p., а після другої світової війни поширилося на країни, де проживала третина люд­ства. Після розпаду СРСР і зникнення так званого "соціалістичного табору" актуа­льність вивчення особливостей цієї правової системи не відпала. У ряді країн -Китай, В'єтнам, Куба, КНДР та деяких африканських державах соціалістичне пра­во зберігається й на сьогодні. До того ж треба мати на увазі, що досі в Україні не­малий нормативно-правовий масив був сформульований ще у радянські часи та офіційно діє й зараз. Це ж характерно, у більшій чи меншій мірі, й для Росії та ін­ших пострадянських країн.

­Соціалістична правова система характеризується такими ознаками:

1) сугубо позитивістське і класове розуміння права.

2. незначна роль закону у правовій системі.

2. зневага до правової процедури у діяльності як правотворчих, так і право-­застосовних органів.

2. принцип "соціалістичної законності", котрий гарантував передусім інте­­реси держави, а не інтереси й права людини й громадянина.

3. низька роль судів, їх залежність від правлячої комуністичної партії.

6. широкомасштабне правове виховання, котре виступає "складовою час­­тиною" комуністичного виховання населення.

6. соціалістична правосвідомість, специфічними ознаками якої виступають:­ а) несприйняття базових західних цінностей; б) відверто патерналістський харак­­тер, коли населення сприймає владу у патріархальному вимірі, як таку, що відпо­­відає за все, передовсім за життя і благополуччя кожного.

Україна в складі СРСР до 1991 р. належала до соціалістичної правової систе­ми. Здійснювана зараз правова реформа спрямована на ліквідацію анахронізмів тої системи, котрі досі зберігаються в нас. Але багато що й змінюється на наших очах: зростає роль судів, вперше створений Конституційний Суд, вперше приймаються закони, що покладають відповідальність на державу. Правова система України по­ступово набирає класичних ознак романо-германської правової системи.

79 Англо-саксонська правова система.

До англо-саксонської правової системи належать такі країни як США, Великі Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ірландія, Індія та ще близько двох де, сятків країн, історично пов'язаних з Британською імперією. Не менше третини людства нині живе за цією правовою системою, яку ще називають "системою загального права". Англо-саксонське право не слід ототожнювати, як підкреслює французький вчений-компаративіст Рене Давид, з "англійським правом", дія якого обмежується лише Англією і Уельсом. У Сполучених Штатах Америки ця правова система функціонує на всій території, крім штату Луїзіана та Пуерто-Рико.

Розвиток загального права в Англії пов'язаний з періодом англо-саксонського права як права місцевого, діючого на обмежених територіях і скупо регулюючого окремі питання суспільного життя. З 1066 p., коли ця країна була завойована нор¬мандцями, починається період становлення і розвитку загального права, діючого вже у всій Англії. Воно створювалося королівськими судами, які вже тоді звертали особливу увагу на питання, котрі потребують рішення, процедуру і докази. У XVI ст. розвивається право справедливості, яке формується лордом-канцлером. Дуа¬лізм англійського права характерний до другої половини XIX ст.

Разом з тим, з другої половини XIX ст. у Великій Британії почали видавати збірки рішень вищих судових інстанцій, котрі виступають як прецеденти під час розгляду аналогічних юридичних справ. Протягом цього ж століття активізується також правотворча діяльність парламенту цієї країни, що зумовило зростання ролі закону в системі джерел права.

Спробуємо сформулювати основні ознаки англо-саксонської правової систе¬ми:

1) серед джерел права домінує "право судової практики", коли в рішеннях судів не лише застосовуються, а й створюються норми права. Правила прецеденту означають обов'язок судів дотримуватися раніше прийнятих судових рішень;

2) закони-статути досі мають, по суті, другорядний характер. Навіть шви䬬кий розвиток законодавства за останні півтора століть зберігає принцип, за яким норма закону набуває реальний смисл після її застосування судом;

3) як джерело права зберігає своє значення правовий звичай, в тому числі в конституційному праві;

4) в основі класифікації англійського права стоять правові інститути, а не гବлузі права;

5) безумовний пріоритет процедурного права над матеріальним. Специфіка¬ полягає у формах позовів, доказів, процедурних (процесуальних) правилах, зокр嬬ма переважно усне і безперервне судочинство, короткість мотивації, суворий р謬туал винесення рішення, включення адміністративних справ до сфери квазісудово¬го розгляду;

6) низький ступінь кодифікації права, наявність консолідації як форми систематизації. Тісне переплітання всіх форм права, максимальна деталізація вміщених правових норм, принципи застосування - все це обумовило складність розвитку систематизації шляхом кодифікації.

Реально в англійському праві до цього часу мова йде лише про систематизацію шляхом консолідації - процесу об'єднання законодавчих положень з одного питання в єдиний консолідований акт без істотної зміни законів, які до нього входять. Процес консолідації розпочався у Великобританії ще в XV ст. Першим консолідуючим актом англійські юристи вважають Закон про робітників 1562 р.

Американське право, виступаючи невід'ємною частиною сім'ї загального права, відрізняється від англійського права більшим ступенем структурованості, систематизованості, величезним значенням Конституції. Серед специфічних ознак права США виділимо:

а) дворівневий правовий розвиток, за якого паралельно і в той же час у взає¬¬модії функціонують правові системи федерації і штатів;

б) високе становище і авторитет федеральної Конституції, питома вага якої практично визначається тлумаченням її положень Верховним судом США;

в) реалізація доктрини розподілу влади доповнюється введенням судового контролю за конституційністю законів;

г) збереження пріоритетної ролі судової практики поєднується з динамічним розвитком галузевого законодавства. В свою чергу, законодавство стрімко код謬фікується, але поки що лише на рівні штатів;

д) конституціоналізація процесуального права