5. Територія держави. Територіальна цілісність як об’єкт правової охорони.

Те­риторія тої чи іншої держави - це чітко визначена кордоном частина земної кулі, на яку поширюється її юрисдикція, а населення, що на ній мешкає, перетворюєть­ся у підданих або громадян держави.

Ще в XIX ст. вченими-юристами (А.Дюгі, М.Коркунов) були визначені влас­тивості державної території: а) неподільність (її належність багатьом недержавним власникам не розділяє її); б) недоторканість, що зокрема знаходить відображення в принципі невтручання публічної влади в справи іншої держави; в) винятковість на даній території відсутні всякі прояви влади іншої держави; г) невідчужуваність (держава, позбавлена території, перестає функціонувати).

Територія сучасної держави визначена кордонами, встановленими внутрі­шнім законодавством та міжнародними договорами з сусідніми країнами. Що ро­зуміти під "державним кордоном"? Чинне законодавство України встановлює, що державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного прос­тору.

Договірне погодження лінії кордону називають його делімітацією. Встанов­лення державного кордону, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, здійснюється в такі способи :

1. на сущі - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієн­­тирах;

2. на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу ­ріки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині голо­­вного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує ви­ходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не пере­міщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4. на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до­ лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5. на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (руча­­їв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від прохо­­дження державного кордону України на воді.

На основі делімітації державний кордон поводять на місцевості з допомогою спеціальних знаків - цей процес називають демаркацією.

До складу державної території відповідно до норм міжнародного права вклю­чають такі елементи.

1. суша в межах державних кордонів;

2. водяний простір у межах кордонів, а саме:

• внутрішні води (до внутрішніх вод України належать:

а) морські води, роз­­ташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;

б) води портів України, обмежені лінією, яка про­­ходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

в)­ води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать­ Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не пе­­ревищує 24 морських миль;

г) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

д) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні);

• територіальні води (до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого від­­пливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих ви­­хідних ліній, які з'єднують відповідні точки);

• континентальний шельф (прилягаюче до територіальних вод морське дно до глибини 200 м від поверхні моря або за цими межами до місця, де глибина дозво­­ляє розробляти природні багатства цих районів);

• прикордонні судоходні річки до середини головного фарватеру;

3. повітряний простір над сушею і водним простором;

4. надра під сушею і водним простором;

5. приписані до портів даної держави військові кораблі чи шлюпки, які пла­­вають під прапором цієї країни, а також військові літаки, де б вони не перебували, в тому числі в межах території іншої держави з її дозволу:

6. приписані до портів даної держави невійськові кораблі і літаки, які не перебувають в межах території інших держав;

7. території приміщень дипломатичних і консульських представництв даної держави на території іншої держави.

Досвід формування територій сучасних держав протягом останніх кількох сторіч дозволяє визначити основні способи набування території:

1. акцесія — це набуття території внаслідок прояву природних сил, незалежно від волі людини (наприклад, з'являється новий острів);

2. первинна окупація - це зайняття території, яка не має державної принале­­жності;

3. анексія - це здобуття території з використанням насилля (наприклад, вій­­ськовими діями);

4. тривале утримання - означає, якщо певна держава тривалий час безперер­­вно утримує певну територію, вона отримує на неї переважне право;

5. територіальна цесія - це перехід частини території від однієї держави до іншої на договірних засадах.

7 Функції держави: поняття, ознаки, класифікація.

В юридичній літературі можна нарахувати до двох десятків визначень функ¬цій держави. Найбільш поширеним є розуміння функцій держави як сукупності основних напрямків діяльності держави, в яких виражаються її сутність, соціальне призначення, а також цілі і завдання держави щодо управління суспільством. Ко¬жна окрема функція, з цього випливає, - це необхідний, однорідний, постійний на¬прямок (бік) діяльності держави, обумовлений об'єктивними потребами суспіль¬ного розвитку з точки зору внутрішніх і зовнішніх завдань. Теоретичне узагальнення здійснюваних функцій різними державами дозволяє виділити ознаки цих функцій, тобто ті постійні характеристики, які допомагають віднести різні боки діяльності держави саме до функції. До таких ознак належать:

1) предметна діяльність держави у найважливіших сферах суспільного жит¬тя: економічній, політичній, соціальній, духовній, правовій.

2) у них проявляється безпосередній зв'язок між сутнісними, формальними характеристиками держави та її соціальним призначенням, яке й реалізується в ді¬яльності держави;

3) функції держави виступають напрямком діяльності держави на вирішення значних соціально-економічних, політичних і інших завдань, досягнення соціаль¬но-значимих цілей, які постають на кожному історичному етапі розвитку суспільс¬тва;

4) діяльність держави здійснюється в певних формах (частіше правових) і з застосуванням особливих, в тому числі владно-примусових методів;

5) структура функцій держави тісно пов'язана з тими ділянками суспільних відносин, на які держава намагається впливати відповідно своїх потреб;

6) функції держави мають об'єктивний характер і зумовлені моделлю взає¬мовідносин суспільства і держави. Вибір засобів їх досягнення є більш менш усвідомленим і залежить від того, наскільки правильно зрозумілі суспільні потреби і наскільки вірно оцінені наявні засоби їх задоволення.

Крім того, кожна функція держави має свій об'єкт впливу і свій зміст. Об'єкт - це певна сфера суспільних відносин, на яку спрямовано вплив держави. Зміст функцій показує, що робить держава, які управлінські дії у даній сфері вона вчи¬няє.

Класифікація функцій держави

У загальнотеоретичній юридичній науці виділяють чимало підстав (критеріїв) розподілу функцій держави на певні види.

1. З огляду на тривалість їх існування вони поділяються на постійні, які властиві державі на всіх етапах її розвитку, і тимчасові.

2. За територіальним масштабом, в межах якого вони здійснюються, фун¬кції у федеративній державі, до прикладу, поділяються на функції федерації зага¬лом і функції суб'єктів федерації.

3. Залежно від належності функцій до того чи іншого типу держави чима¬ло вчених-теоретиків (наприклад, М. Марченко) дотепер виділяють функції екс¬плуататорських держав, функції держави демократичного типу і функції, що випливають із природи будь-якого суспільства.

4. За соціальною значимістю функції держави поділяються на основні та по¬хідні. До основних функцій належать такі, які забезпечують об'єктивні передумо¬ви людського існування, в тому числі:

- природні умови, забезпечення життя, здоров'я людини і нормального сере¬довища його проживання;

- загальна свобода, доступ до культурних цінностей, освіти, свобода творчос¬ті;

- економічні умови (приватна власність, свобода вибору заняття тощо);

- політичні умови (доступ до управління справами суспільства).

Похідні функції виступають складовими елементами основних функцій дер¬жави. Наприклад, у складі такої основної функції як соціальна функція можна ви¬ділити такі похідні, як пенсійне забезпечення, підтримка материнства і дитинства, розвиток охорони здоров'я, освіти, культури тощо.

5. За сферою діяльності основні функції держави поділяються на внутрішні і зовнішні. Така класифікація є найбільш поширеною в юридичній літературі. Вну¬трішні функції спрямовані на вирішення внутрішніх завдань, які стоять перед сус¬пільством і державою, характеризують взаємодію останніх. Свого часу в теорії соціалістичної держави виділяли, наприклад, такі основні внутрішні функції як го¬сподарсько-організаційна, культурно-виховна, регулювання міри праці та міри споживання, охорона соціалістичного правопорядку, соціалістичної власності, прав і свобод громадян, природи, а також функція надання соціальних послуг.

До зовнішніх функцій традиційно відносять оборону країни, підтримання си¬стеми колективної безпеки, взаємовигідне економічне співробітництво, участь у спільних заходах щодо вирішення глобальних проблем людства.