63 Закон: поняття і ознаки.

У більшості сучасних демократичних державах основним джерелом права є закон. Під останнім слід розуміти нормативно-правовий акт вищої юридичної си¬ли, прийнятий за особливою процедурою вищим представницьким органом дер¬жавної влади або безпосередньо народом, який регулює найважливіші ділянки су¬спільних відносин.

Закон відрізняється від інших джерел права такими специфічними ознаками:

1) цей правовий акт завжди є нормативним, тобто містить норми права, тоді як, наприклад, підзаконні акти можуть бути і нормативними, і індивідуальними.

2) закон є наслідком правотворчої діяльності парламенту або приймається через референдум.

3) закон приймається лише в особливому порядку, який називається закондавчим процесом (процедурою).

4) закон регулює не будь-які, а лише найважливіші суспільні відносини з точ¬¬ки зору, звичайно, самого суспільства і держави.

5) закон має вищу юридичну силу порівняно з іншими джерелами права.

6) закон є базовим елементом правової системи, дороговказом для інших суб’єктів правотворчої діяльності.

Розрізняють кілька видів законів: конституції (основні закони), конституційні закони (вносять зміни до конституцій, приймаються за ускладненою процедурою) і звичайні закони.

У більшості сучасних демократичних державах основним джерелом прав¬а є закон. Під останнім слід розуміти нормативно-правовий акт вищої юридичної си¬ли, прийнятий за особливою процедурою вищим представницьким органом дер¬жавної влади або безпосередньо народом, який регулює найважливіші ділянки су¬спільних відносин. Тут і далі маємо на увазі закон саме як парламентський акт чи ¬рішення, схвалене в ході всенародного голосування, а не як нормативні акти,¬ прийняті іншими органами, котрі за силою прирівнюються до закону (делеговане за¬конодавство).

¬

64 Право і закон. Поняття правового закону.

Питання про співвідношення права і закону викликає в юридичній науці бур¬хливі дискусії. Щоб зрозуміти їх суть, необхідно врахувати, що термін "закон" вживається у різних значеннях. У вузькому смислі це нормативний акт вищої юридичної сили, котрий приймається парламентом або шляхом всенародного го¬лосування, в широкому - будь-яке джерело право. Суперечка про те, чи співпадає право і закон буде мати зміст лише в разі, якщо термін "закон" розуміється в ши¬рокому смислі.

Основні характеристики правового закону:

1) закон має легальний характер (приймається компетентним правотворчим органом в межах його повноважень за належною процедурою);

2) закон не порушує принципу юридичної рівноправності щодо фізичних осіб-суб'єктів правовідносин. Винятки можуть мати лише загальний характер, а не стосуватися окремих категорій осіб. Наприклад, в Україні не мають права голосу громадяни, які визнані судом недієздатними, але виняток стосується всіх громадян ¬України. Наведену вимогу можна сформулювати по-інакшому - закон в жодному разі не повинен бути спрямований на дискримінацію певних категорій громадян на підставі їх анкетних даних (наприклад, за національністю, расою, соціальним походженням тощо).

3) закон не порушує змісту природного права, в першу чергу так званих "не¬від'ємних" прав і свобод людини.

Разом з тим, слід підкреслити, що в умовах правової держави будь-який за¬кон, незалежно від його співвідношення з правом, підлягає виконанню, доки його не скасовано. Проте все ж дискусії про правовий характер закону таки мають зна¬чення не лише для теорії, а й для юридичної практики. У сучасних демократичних державах існує механізм контролю за змістом законів з точки зору їх відповідності праву. Роль такого механізму здійснюють органи конституційної юрисдикції, кот¬рі здійснюють захист конституції. Остання апріорі вважається правовим законом (Лівшиц Р.З.), а тому залишається лише здійснювати перевірку всіх інших законів на предмет їх відповідності конституції. Якщо керуватися наведеним, то право стає критерієм якості будь-якого дже¬рела права (закону), мірою врахування ним інтересів людини і суспільства. Інакше право перетворюється лише у знаряддя тоталітарної держави, як це не раз мало мі¬сце в історії.

В одному з останніх вітчизняних досліджень (рівня докторської дисертації) правової держави (автор - Заєць А.П.) формулюється чіткий підхід до проблеми співвідношення закону і права. Цей учений приходить до висновку, що фундамен¬тальним критерієм істинного процесу правотворення, а відповідно й правового ха¬рактеру закону, є співпадіння його з волею та інтересами народу, що тягне за со¬бою визнання суспільства основним суб'єктом правотворення, а також визнання можливості додержавного і позадержавного існування права. Цей теоретичний по¬стулат ґрунтується на ідеї народного суверенітету та визнанні народу єдиним дже¬релом влади.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

Отже, право і закон — не одне й теж. Проте було б неправильним протиставляти їх одне одному, вважати, що юридичні норми можуть існувати без вираження їх у законі та інших санкціонованих державою формах, говорити про їх несумісність або про те, що право взагалі незалежно від держави. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.