3. Понятійно-категоріальна система теорії держави і права.

Для теорії держави і права, як і для іншої науки, характерним є особливе коло понять, які в структурному плані виступають первинними елементами теоретико-правових знань. У змістовному плані поняття - це теоретичні узагальнення відповідного рівня. Наявність розробленої понятійної системи — критерій зрілості наукової теорії.

Для понять характерними виступають такі ознаки як: а) об'єктивність; б) постійний розвиток; в) стійкий характер; г) системний характер.

Поняття здійснюють три функції: гносеологічну, методологічну і функцію інструмента юридичної техніки. Розглянемо їх.

Гносеологічна функція поняття полягає у відображенні й фіксуванні ним най­більш загальних, істотних властивостей, найважливіших зв'язків і відносин дер­жавно-правових явищ і процесів. Методологічна функція поняття проявляється в систематизації теоретико-правового знання. Поняття в теорії держави і права віді­грають свого роду системоутворюючих логічних вузлів. Функція інструмента юридичної техніки полягає в тому, що поняття сприяють точному розпізнанню ознак і властивостей досліджуваних явищ, визначенню їх юридичної природи, з'ясуванню їх співвідношення, класифікації.

Подамо, отже, визначення поняття - це логічні узагальнення, які відобра­жають найбільш значимі, стійкі властивості і ознаки, разом становлять якісну ви­значеність явищ і предметів державно-правової дійсності, котрі належать до пред­мету даної науки.

Категорії - це логічні побудови, що об'єднують знання про державно-правові явища і процеси на більш високому, "надпонятійному" рівні.

Основними категоріями теорії держави і права виступають категорії сутно­сті держави і сутності права. Можна сказати, що теорія держави і права є кінцевим наслідком розгортання цих двох правових категорій.

Радянський вчений А. Васильєв визначив, що категорії одного логічного рі­вня становлять один понятійний ряд, який знаходиться у відносинах субординації до категорії більш високого рівня, конкретизує її шляхом визначення включених до нього правових категорій.

4. Поняття держави: різні концептуальні підходи.

Санкт-Петербурзький учений XIX ст. П. Лодій державу ро­зумів у такий спосіб: "Держава - це нерівне суспільство вільних людей, що об'єдналися під однією верховною владою, для досягнення загальної безпеки й благополуччя. Члени, об'єднані в одну Державу, називаються Громадянами; ті ж, які не входять до об'єднання, називаються Іноземцями".

Відомий російський державознавець П. Сорокін у 1919 р. писав, що дер­жава "виступає організованим союзом людей, об'єднаних єдиною верховною вла­дою". З його точки зору "відмінною ознакою держави як форми суспільства, є те, що тут об'єднуючим зв'язком виступає підлеглість всіх його членів одній держав­ній владі, обов'язковій для всіх членів суспільства, незалежно від їх вірувань і ро­дової приналежності".

На думку основоположників марксизму і, зокрема, Ф. Енгельса "держава є нічим іншим, як машиною для придушення одного класу іншим". Пізніше В.Ульянов-Ленін уточнив: "Держава - це машина для підтримання панування одного класу над іншим". Нині найвідоміший Фішеровський словник права дає поняття держави як спі­льність, в основі структури якої лежить територія, народ і державна влада.

Серед сучасних юристів, і це природно, продовжує залишатися різноманіт­ність підходів до розуміння й визначення поняття держави та її ознак. У 1982 p., наприклад, іспанський дослідник, професор юридичного факультету Мадридсько­го університету Г. Перес-Барба Мартінес писав, що термін "держава" означає не всяку форму політичної організації, а лише таку, яка виникає у новий час. На його ж думку, характерними ознаками держави виступають: суверенна влада, раціона­льність адміністрації, державна власність, постійна армія, релігійний нейтралітет.

Французькі вчені Р. Ленто і М. Гравітц вважають, що будь-яка держава хара­ктеризується такими ознаками:

а) новим типом колективної спільноти;

б) територією в рамках національних кордонів;

в) виділенням в організації держави форми правління і державної служби;

г) виникненням власне правотворчої функції держави;

д) глобальністю (ідеєю суверенітету);

е) інституйованою формою влади.

Інший французький вчений П. Бірнбаум дає таке визначення держави: "Дер­жава - це інституційна політико-правова машина, що обслуговується функціоне­рами, котрі ідентифікуються з своєю роллю, відокремлена від громадянського су­спільства, над яким вона намагається здійснити повну опіку, контролюючи його через свої адміністративні органи і через своє власне право, домінуючи в ньому через свою поліцію, приводячи його в рух шляхом економічних інтервенцій, під­коряючи його врешті через оволодіння думками і їх пов'язування з своїми влас­ними цінностями."

Разом з своїм колегою Б. Баді цей учений виділяє такі елементи сучасної дер­жави:

1) система інституйованих ролей, яка постійно функціонує;

2) єдиний легітимний тримач, який використовує силу для контролю терито­рії, на якій він здійснює свій суверенітет, реалізуючи охоронну владу над терито­рією найбільш віддаленої з провінцій, захищаючи також кордони;

3) політико-адміністративна машина, котра діє через функціонерів, які рек­рутуються на без особистій основі за меритократичними критеріями.

Американський вчений Р. Даль, відомий своїми теоретичними дослідження­ми демократії, державу розуміє в такий спосіб - це асоціація, що характеризується ступенем забезпечення згоди з установленими в ній нормами і правилами з боку тих людей, на яких методами примусу поширюється її юрисдикція.

Як відзначає російський фахівець-державознавець В.А.Четверній, західна те­орія держави розглядає останню як "правову форму організації і функціонування політичної влади - з точки зору міжнародного права" і важко з ним не погодитися, бо справді сучасні держави настільки повноцінно функціонують, наскільки вони визнані міжнародним співтовариством.

Інший російський дослідник В.Е. Чіркін відслідковує в сучасній науковій лі­тературі п'ять основних підходів до поняття держави:

1) теологічний (мусульманські вчення);

2) класичний (держава - це сукупність влади, території, населення);

3) юридичний (держава - юридична персоніфікація нації);

4) соціологічний (велика кількість вчень про суть держави: органічне, природньо-правове, марксистське тощо);

5) кібернетичний (держава - особлива інформаційна система з прямими і зворотними зв'язками).

Відомий український вчений зі Львова П.М. Рабінович в одному з останніх досліджень цієї проблеми подає таке визначення: "Держава - це організація полі­тичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільс­тві, яка, забезпечуючи його цілісність і безпеку, організовує задоволення загально соціальних потреб та здійснює керівництво суспільством насамперед в інтересах цієї його частини". Цим же вченим визначається соціальна сутність держави, у здатності держави забезпечувати — у процесі свого функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб й ін­тересів окремих груп індивідів та їх спільнот.

Узагальнюючи вищесказане й спробуємо сформулювати поняття держави та її основних параметрів.

Отже, держава - це політико-територіальна суверенна організація публічної влади, яка має спеціальний апарат з метою управління суспільством і здатна зро­бити свою волю обов'язковою для всього населення даної країни.

Погоджуємося із відомим вітчизняним вченим-теоретиком права М. Цвіком, який вказує, що в умовах демократичного суспільства держава завжди є правовою організацією, бо діє в межах права, котре має пріоритет над нею.

Кожна сучасна держава характеризується, принаймні, такими ознаками як: а) визначена кордонами територія; б) належність осіб до держави (громадянство); в) державна влада; г) суверенітет; д) спеціальний апарат; е) правотворча діяльність; є) економічна і фінансова система.