23 Поняття федерації та конфедеративного утворення.

Федерація (від лат. foedus - зв'язок) - це єдина союзна держава, котра склада¬ється з кількох державних утворень, об'єднаних для вирішення центральною вла¬дою спільних для всіх суб'єктів федерації завдань.

У кожній федеративній державі функціонують два рівня влади: федеральний рівень (центральна або союзна влада) і рівень учасника федерації (штату, провін¬ції, землі тощо). До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: в США - 50, Австралії - 6, Федеративний устрій сучасних держав характеризується такими ознаками:

1) держава поділяється на складові частини (штати, наприклад), котрі мають деякі атрибути суверенітету: символіку, вищі державні органи, конституції тощо. Проте верховенство влади повністю залишається за єдиною федеративною держବвою, котра й володіє суверенітетом;

2) територія федерації складається з територій її суб'єктів. У цьому аспекті існує поняття "федеральний кордон" і поняття "кордону штату" (наприклад, в¬ США);

3) федеральне законодавство (передовсім конституція) визначає межі закнодавчої компетенції суб'єктів федерації. Федеральний устрій передбачає існу¬¬вання двох рівнів законодавства: на рівні федерації та на рівні суб'єктів за безумвного пріоритету норм федерального законодавства;

4) суб'єкти федерації позбавлені права виходу з складу федеративної держବви, хоча такі спроби мають місце час від часу. У 1980 і 1995 роках, наприклад, у¬ Канаді провінція Квебек через проведення референдуму двічі пробувала вийти з складу цієї федерації.

5) суб'єкти федерації позбавлені права самостійно виступати на міжнародній арені. Це означає, що вони не є суб'єктами міжнародних правовідносин;

6) фінансова і бюджетна системи федерацій мають централізований хараꬬтер. Бюджетні доходи суб'єктів федерацій незначні й не йдуть у ніяке порівняння з федеральними;

7) збройні сили у всіх федераціях підпорядковані федеральному центру;

8) структура федеральних органів влади передбачає представництво в їх складі суб'єктів федерації. Верхня палата парламенту нерідко виконує саме таку роль. Наприклад, Сенат Конгресу США складається з 100 сенаторів, які з розраху¬¬нку по два від штату обираються шляхом прямих виборів. В Росії, до прикладу, верхню палату федерального парламенту формують за посадою керівники пре䬬ставницьких і виконавчих органів суб'єктів федерації (по два від суб'єкту);

9) установча влада в федераціях здійснюється, як правило, за участю суб’єктів федерації.

Федеративні держави класифікуються за різними критеріями. За способом утворення вони поділяються на :

1) договірні (Боснія та Герцеговина);

2) такі, що утворилися через централізацію конфедерації (США, Швейцарія);

3) такі, що утворилися через децентралізацію унітарної держави тощо.

З точки зору рівноправності суб'єктів федерації вони поділяються на симет¬ричні (де суб'єкти мають однаковий правовий статус) і асиметричні (де суб'єкти нерівноправні).

Конфедерація

В юридичній науці присутні два підходи вчених до розуміння природи кон¬¬федеративних утворень: один із них передбачає її розуміння як міжнародної оргବнізації, до якої входять кілька незалежних держав, а інший виходить з того, що конфедерація - хоч і занадто слабко централізоване, але все ж окреме державне утворення. Думається, знайти чітку межу між "сильними" міжнародними органі¬¬заціями і децентралізованими державами "аморфного" типу справді нелегко.¬

¬Конфедеративна форма державного устрою, отже, характеризується такими ознаками:

1) конфедерація утворюється на основі договору між її суб'єктами;

2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу із складу державного утворення;

3) суверенітет в конфедерації належить суб'єктам, які входять до її складу;

4) до предмету відання конфедерації входить вузьке коло питань (питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, єдиної системи комунікації тощо);

5) у конфедераціях утворюються лише ті державні органи, які необхідні для здійснення завдань, спеціально визначених договором;

6) суб'єктам конфедерації належить право мулліфікації, тобто відмови у в謬знанні або відмови у застосуванні актів конфедеративних органів влади;

7) бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів;

8) військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації, причому нерідко зберігається їх подвійне підпорядкування державним органам конфедерବції та її суб'єктів;

9) у конфедераціях відсутнє єдине громадянство;

10) як правило, в конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.

25 Правова природа Європейського Союзу як міждержавного союзу.

ЄС засновано 25.111 1957 у Римі шляхом під¬писання Договору про створення Європей-ського економічного співтовариства (ЄЕС) — Римського договору 1957. Осн. завданнями ЄЕС були: запровадження спільного ринку шляхом поступового скасування між держа-вами-членами мит. зборів та кількісних об¬межень для ввезення і вивезення товарів; встановлення спільного мит. тарифу та уз¬годження торг, політики щодо третіх країн; усунення перешкод для вільного руху роб. сили, товарів і послуг між державами-члена-ми; проведення єдиної політики в галузі с. г. і тр-ту; координація екон., соціальної, ва¬лютної та інвестиц. політики тощо. Згідно з положеннями т. з. Договору про злиття 1965, укладеного 6 державами - членами ЄЕС, ЄОВС та Євратому 8.IV 1965 у м. Брюсселі (Бельгія), було створено єдині для ЄОВС, ЄЕС та Євратому Раду і Комісію Європ. співтовариств, Рахункову палату, бюджет тощо.

Суттєві доповнення до Римського договору 1957 внесені відповідно до положень Догово¬ру про Європейський Союз 1992 - Мааст¬рихтського договору 1992, який набув чинності 1.ХІ 1993. Згідно з розд. II цього документа ЄЕС перетворено на Європейське співтова¬риство, що було зумовлено необхідністю адекватнішого відображення сфери діяль¬ності ЄС (вирішення не лише економічних, а й політ, та ін. питань). Зміна термінології означала і нову якість інтеграції: ЄС, крім спільного ринку, базується також на екон. та валют, союзі. Значно розширено і пред¬метну компетенцію ЄС, зокрема шляхом включення до неї напрямів, що раніше були предметом виключно внутрішньодерж. регу¬лювання (політика щодо охорони довкілля, співробітництво в галузі досліджень і техно¬логій, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, туризму, енергетики, зміцнення і розвиток системи трансєвроп. комунікац. мереж). Запроваджено громадянство Євро¬пейського Союзу.

В жовтні 1997 в м. Амстердамі (Нідерланди) главами держав і урядів підписано Договір про внесення змін до Договору про Євро¬пейський Союз 1992, установчих договорів Європейських співтовариств та ряду пов'яза¬них з ними актів (Амстердамський договір 1997). Осн. нововведення: зміцнення прав і свобод людини; посилення соціальної полі¬тики і зайнятості; дальший розвиток інсти¬туту громадянства Європ. Союзу; включення до правопорядку ЄС Шенгенських домовле¬ностей (Протокол № 2); розвиток СЗППБ, зокрема запровадження посади Верх, пред¬ставника з питань СЗППБ; дальше зміцнен¬ня інститутів та ін. органів ЄС, насамперед Європейського парламенту (Європарламен-ту); посилення співробітництва у питаннях свободи пересування осіб, притулку та іммі¬грації. Характерною особливістю ЄС є роз¬винений у його рамках новий правопорядок, що має ознаки як міжнар. права, так і нац. правової системи.

Гол. інституції ЄС - Європарламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів. Функці¬онують також консультат. органи - Екон. і соціальний комітет (ЕСК) і Комітет регіонів. До інституц. системи ЄС входять також Єв-ропейський інвестиційний банк (ЄІБ), Євро¬пейська система центральних банків (ЄСЦБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), Суд першої інстанції та омбудсман. Найвищим політ, органом ЄС є створена 1986 Європ. рада. Вона покликана надавати необхідний імпульс розвиткові ЄС, визначає його заг. політ, орієнтири. ЄС наділене міжнар. правовою суб'єктністю (ст. 210 Рим. договору), компетентне уклада¬ти угоди з третіми країнами, зокрема, про входження останніх до ЄС як асоційованих членів (ст. 238). Стратегія інтеграції України до ЄС, затв. указом Президента України від 11.VI 1998, передбачає асоційоване, а в пер¬спективі й повноправне членство в Співто¬варистві. Основою договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС є укладена у м. Люксембурзі 16.VII 1994 Угода про парт-нерство і співробітництво (чинна з 1.ІІІ 1998).