Розділ vіі. Моральне виховання.

...Неможливо заперечувати, що виховання має бути передусім авторитетним; але тут слово «авторитетний» не є синонімом сухості й суворості. Ми протиставляємо авторитетному вихованню вихо­вання, на основі міркуванні. Коли дитина дуже мала, щоб зрозуміти, чому їй забороняється те чи інше, вихователь повинен задовольнитись словами «так потрібно» чи «так не потрібно». Вихователь чи забороняє що-небудь, чи, навпаки, наказує. Наприклад: припустіть, що перед нами троє дітей різного віку і у кожної з них сірник у руках. У першої, зовсім маленької, слід просто відняти цей сірник, другій можна сказати: «Ніколи-ніколи не бери сірників!» Третій: «Ти можеш обпалити пальці, підпалити своє плаття та будинок». Розвиненій дитині можна пояснити, що пожежа завдає шкоди не тільки палію, а й багатьом іншим, а зла не слід робити нікому.

...Для успішного виховання необхідно щоб дитина з перших же днів почувала моральну перевагу тієї, яка піклується про неї, щоб вона ніколи не помітила її слабкості, якою вона не проминула б скористатися. Потрібно знати психологію дитини для того, щоб зрозуміти те дивовижне відчуття, за яким дитина дізнається як про добрі, так і про слабкі сторони своїх керівників. Дитина – наш суддя, не слід забувати цього, як тільки вона зрозуміє, що ми в один і той же час добрі та сильні, що ми піклуємося про неї розумно і з любов’ю, вона переможена і віднині цілком перебуває під нашим впливом.

Після цієї першої перемоги ми поступово перейдемо від виховання авторитетного до виховання, на основі міркуванні, від категоричної заборони – до заборони основаної спочатку на почутті особистої вигоди, а потім і на почутті безкорисному.

...Дитина, вступаючи до материнської школи, має деяку звичку до волі. Якою мірою слід залишати їй цю свободу в материнській школі?

Відповідь на це запитання природно, веде до визначення «свобода дитини».

Розумна мати дозволяє своїй дитині робити все те, що їй приємно, за умови, що це не буде шкодити ні їй, ні іншим; адже таким чином вона і повинна все життя розуміти свободу: свободу, як абсолютне право в принципі, але відносне в житті, безперервно обмежене почуттям солідарності, яке об’єднує все людство.

Якщо в своїй сім’ї дитина не може користуватися абсолютною свободою, тим більше вона не може мати її в школі, де через велику кількість дітей стала необхідною дисципліна, не потрібна в сім’ї. Ця дисципліна дуже далека від тієї розумової дисципліни, про яку мріємо...

Якщо з дня вступу до школи на дитину дивитимуться як на істоту вільну, вільну в своїх рухах, смаках, судженнях, почуттях, якщо завідуюча стримуватиме прояв свободи тільки в тих випадках, коли небоже зашкодити чи самій дитині, чи її товаришам, дисципліна дресирування, яку ми критикуємо з такою наполегливістю і таким переконанням, стане зовсім не потрібною. Бо тут питання не тільки про фізичну дисципліну, а й про дисципліну розумову, якій ніколи не повинна бути підкорена вільна істота. Примушувати дитину підкорятися готовим істинам, пропонуючи їй навчання, яке вона не може засвоїти, означає посягати на її розмову і моральну свободу. Навчання має погоджуватися з дитиною; ні в якому разі дитина не повинна бути підкорена йому.

П. Керман хотілось би, щоб слова «свобода», «вільний» увійшли в лексикон материнської школи. Ти вільне робити це, дитя моє, якщо це тобі подобається і нікому не завдає шкоди. Ти могло б робити це, якби було саме: але, оскільки ти бачиш, що це неприємно тво­єму товаришеві, ти не повинне цього робити. Ти можеш позичити свою іграшку товаришеві, ти не повинне забирати у нього його іграшку. Без фраз, без спеціальних уроків моралі дитина дізнається про своє право і свої обов’язки. Ця ідея, зрозуміла, точна, розви­ватиметься разом з дитиною; вона керуватиме всіма її вчинками, і таким чином уже в материнській школі буде закладена основа для найкращого вивчення права.

П. Кергомар стверджувала: ідея свободи дитини – фізичної і моральної – повинна бути панівною у вихованні, яке має на меті розвиток усіх добрих задатків дитини. Але, крім того, необхідно поставити дитину в такі умови, при яких, перемога добра над злом, могла б справді здійснитися; потрібно, щоб вона була вільна чинити як погано, так і добре. Для того щоб відрізнити добро від зла, потрібна свобода думки і дії, а між тим у більшості наших шкіл зовнішня дисципліна заважає прояву як хороших, так, і поганих почуттів дітей. Ці маленькі серця й розуми наче задубіли, подібно до землі в зимовий час. Ми ж хотіли б порівняти їх з радісним пробудженням природи весною.

При такому стані задубіння як відрізнити погані задатки, які слід заглушити, від добрих, які слід розвинути. Як ознайомитися з кожною дитиною?

Під впливом убивчої дисципліни дитина росте без індивідуальності. Якби не вулиця, вихідні дні і канікули, коли дитина може наздогнати втрачене, ми мали б покоління апатичних істот без моральних спонукань, без характеру, це була б загибель нації.

Дитина відчуває потребу бути сама собою, і школа повинна задовольнити цю потребу.

Свобода – небезпечне знаряддя в недосвідчених руках: слід привчати до неї дитину якомога раніше. Без свободи виховання стає ремеслом, вихователь – ремісником, тим часом як виховання – це місія, вихователь – апостол.

Одна з настійніших потреб дитини – потреба діяльності при вмілому керівництві стає вихідною точкою основної якості – любові до праці.

Ця потреба діяльності є потреба життєва і виявляється в перші ж години народження. Насамперед вона виявляється у русі: дитина рухає руками і ногами, потім повзає на чотирьох, пізніше вона бігає, стрибає, танцює; все це вона робить з власної волі, і це сприяє розвитку її тіла й розуму. Цілком природно, інстинктивно вона шукає перешкод для того, щоб подолати їх.

Подивіться на дитину, яка намагається підняти надто тяжкий для неї предмет, схопити інший, який розташований надто далеко від неї. Непорушність, неробство не властиве її природі. Обов'язок вихователя – скористатися цим і мало-помалу систематично розвивати цю потребу діяльності, перетворювати її на любов до праці.

Дитина відчуває потребу рухатися, ходити, бігати, вправляти свої сили, розвивати їх, але все це повинно мати для неї якусь мету, інакше це швидко набридне їй. М’яч, за яким можна бігати, куля, яка перекидає кеглі, біг наввипередки – ось ті вільні ігри, які слід заохочувати в школах. А потім - різноманітні еволюції, що замінюють за допомогою дисципліни, ритму й гармонії безладдя, штовханину й гамір.

Дитина звикає цінити цей результат; адже приємно і зручно під час сніданку чи при роздаванні оцінок проходити по черзі, без штовхання.