Розділ V. Виховання як сукупність добрих звичок

Постанова про материнські школи відводить перше місце фізичному розвитку. Це цілком логічно, оскільки без розвитку фізичного все інше було б некорисним. Слабка, квола, хвороблива дитина не може добре вчитися, робітник, у котрого немає здоров’я, не може працювати, і його чекає убозтво. Через це кожен вихователь повинен пройнятися таким принципом: фізичне виховання має передувати розумовому. Між іншим, як те, так і інше виховання непомітно доповнюють одне одне.

Ми беремо дитину на порозі школи і хочемо, щоб вона увійшла в її широко розчинені двері як маленька людина, в якої віднині будуть виховувати почуття власної гідності...

Адже мета материнської школи – виховання, а це якраз і буде виховання, не те, яке дається у визначені години і від якого, як від тягаря, дитина намагається позбавитися, повернувшись додому, а виховання, яке стане їй у пригоді в житті. Час, який витрачається на виховання, не втрачений час – т акий девіз хотілося б бачити на стінах материнських шкіл.

...Необхідно заохочувати звичку дитини робити все самій, а потім допомагати молодшим, по черзі беручи участь у спільній роботі.

Вільна гра і повинна була б складати всю програму молодшої групи материнської школи

Так коли завідуюча може виховувати, як не під час гри? Який вплив вона може мати на дитину, якщо вона не знає ні її здібностей, ні її нахилів. Для того щоб ці нахили і здібності виявлялися, необхідна свобода. Якщо дитина нічого не робить чи зайнята тим, що її не цікавить, вона засинає морально,

Під час гри, особливо спільної гри, дитина перебуває у товаристві собі подібних і навчається жити. В грі виявляються деякі риси характеру, відбуваються зіткнення, розбіжності. В школі ми в мініатюрі можемо, споглядати те, що в широкому масштабі споглядається філософами в історії народів. Є між дітьми власники, переконані в своїй перевазі, є й колективісти. Іноді обидва типи поєднуються в одному індивідуумі, тобто деякі діти не – люблять ділитися своїм добром і однак, не тільки вимагають, щоб інші ділилися з ними, а навіть просто оволодівають чужою власністю. Є творці, які будують пам’ятники з піску і камінців, є переможці, які руйнують ці будівлі, є ледарі та егоїсти, які хочуть користуватися результатами, що їх досягли інші, передчасно відмовившись взяти участь у спільній роботі, є діти вередливі, владні, жорстокі, є також добродушні, миролюбні, щедрі. Однак у материнських школах, де діє зовнішня дисципліна, індивідуальність дітей не виявляється. В таких школах дитина схожа на машину, яка ходить, зупиняється, сідає, встає, автоматично відповідає на запропоновані запитання завченими напам’ять відповідями. За таких умов учителька не має змоги робити психологічних спостережень.

Навпаки, під час гри необхідні ініціатива, спритність, увага, кмітливість кожного. Гра - це праця дитини, її ремесло, її життя. Дитина, яка грає в материнській школі, прилучається до суспільного життя. Хто ж насмілиться сказати, що граючи вона нічого не навчається?

Але для вільної гри, яка розвиває фізичні і моральні сили ди­тини, необхідний деякий матеріал. А тим часом класи та двори пусті. Якби дитина була на вулиці, вона кидала б у струмок корок, листочок, шматочок паперу і стежила б з криками радощів чи ляку за своїм човном; якби вона була у себе вдома, вона б грала з будь-яким предметом домашнього побуту. Я не раз заздрила долі дітей, які росли на волі, і багато думок приходило в голову щодо нашої материнської школи...