Поліна кергомар

(1838 – 1925)

Поліна Кергомар (1838-1925) - прогресивний діяч у галузі народної освіти Франції, видатний теоретик дошкільного виховання. Працюючи в міністерстві освіти Франції, Кергомар протягом 20 років керувала дошкільними установами. Вона очолювала комісію з підготовки проекту реорганізації дитячих притулків у так звані материнські школи і комісію з вироблення нових програм материнських шкіл. У 1886-1895 рр. вона видала двома книгами свою працю "Материнське виховання в школі (в російському перекладі: "Дошкільне виховання та дитячі садки у Франції"), який став основним методичним посібником для французьких вихователів. 

Материнські школи

Друкується за виданням: Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд. З.Н. Борисова, В. З. Смаль. – К.: Вища школа, 2004. – С. 123-130.

Розділ іv Виховне значення материнської школи

«Материнська школа… є виховний заклад». Проте до цього часу материнська школа турбувалася, головним чином, лише про зовнішню дисципліну, тобто лише про один найменш високий бік виховання. Завдяки зовнішній дисципліні усуваються штовхання і шум, досягається тиша, без якої неможливе навчання. Це звичайно успіх, але тут доречно буде сказати, що бувають перемоги, рівнозначні поразкам, торжество дисципліни було поразкою виховання.

Виключно групові заняття, які робили з кожної дитини якусь відволікаючу частину цілого, заважають розвиткові індивідуальності. За незначними винятками діти, які відвідують материнські школи, не мають ні особових якостей, ні особливих недоліків. Мені часто буває страшно, коли я бачу з якою легкістю, ними можна керувати завдяки тому стану морального сну, в якому вони перебувають.

Запитайте добросовісну матір, яка вивчає своїх дітей, яка на­магається розвинути, в них одні здібності, викоренити інші, вона не лише розкаже вам про ту, значну різницю в характерах дітей, що одразу впадає в око, але і більш тонкі відтінки і подробиці.

У деяких щасливих сім’ях гідність кожної дитини ніби примушує забувати її недоліки; в інших сім’ях, навпаки, все сприяє ускладненню завдань виховання; проте, в крайньому випадку, різні здібності – добрі чи погані – виявляються і виховання може справляти свій вплив. Мати найбільше побоюється, щоб її дитина була істотою безбарвною, без яскраво виражених якостей.

В тому соціальному середовищі, звідки приходить більшість дітей наших материнських шкіл, матері не мають ні часу, ні освіти, щоб з користю зайнятися вихованням своїх дітей, але, в крайньому випадку, вони знають, хоч основні риси характеру кожної з них: одна щедра, інша скупа, одна свавільна, інша покірна.

Проте в материнській школі всі діти схожі між собою, дисципліна перетворила їх у якісь машини, вони ніби неживі. Життя знову вступає в свої права лише тоді, коли вони виходять на вулицю, струснувши з себе дисципліну, яка протягом дня сковувала їх.

Зовнішнє вишколювання, що заважає проявам життя, є злочин проти дитинства. Не менш злочинне і дресирування розумове.

Кожного разу, коли я запитую: «Чому ви приходите в материнську школу, діти?» — я беззмінно одержую таку відповідь: «Для того, щоб вчитися, стати розумним». Діти не вигадали самі цю відповідь: їх навчили цьому; доказом може бути те, що на одному з останніх екзаменів на одержання свідоцтва на звання завідуючої материнською школою всі кандидатки, досить численні, навіть ті з них, хто закінчив нормальну школу, починали свій пробний урок такими словами: «Для чого ви приходите в материнську школу?» - «Щоб стати розумними»,— хором відповідав весь клас. «Так, для того, щоб стати розумними»,— підтверджувала кандидатка.

Дані школи з їх штучною дисципліною, передчасним навчанням, доведеним до крайності, заглушують паростки, готові розпуститися. Завдяки цьому правилу дитина відвідує школу для того, щоб стати вченою, такі школи для маленьких дітей мають нелюдський і неприродний характер.

Природа вимагає для дитини гарячого сонця, цілющого повітря рухів, що посилюють її кровообіг, вправ для м’язів, які зміцнюють її, і природних вправ для органів, завдяки яким вони вдосконалюються. Природа вимагає для дитини життя, і, коли П. Кергомар говорить про життя, вона розуміє під цим словом розвиток усіх життєвих сил і здібностей дитини. Нормальним життям дитини буде життя вільне. Дитина створена для того, щоб повзати по підлозі, поки не вміє ходити, бігати за метеликом, зривати квіти, лазити по деревах, розмовляти сама з собою, якщо у неї нема співрозмовника. Вона створена для цього і на все має право.

Але також вона має право на їжу, одяг, житло; для того щоб дитина мала їжу, сховище від негоди, для того щоб могла спати в ліжку, для всього цього необхідно працювати її батькам, і ось чому дитина бідняка дуже рано починає ходити в школу, хоча маленька дитина повинна залишатися з матір’ю вдо­ма. Материнська школа є лише неминуче зло чи, правильніше, пом’якшення існуючого зла. Через це, наскільки можливо, необхідно знати потреби дитини і не створювати їй ненормального життя. А, між іншим, життя малюка в школі безумовно ненормальне... П. Кергомар говорила: «Наша заповітна мрія — спрямувати материнську школу до її справжньої мети, тобто зробити з неї виховний заклад.»