Сім’я і громадські заклади для дітей дошкільного віку

...Ми не можемо більше утримувати у собі думки і побажання, щоб ці ігри стали повною спільною власністю усього дитячого світу, для того, щоб справжній початковий дух життя дітей, властивий дитячому віку, дух людини взагалі й людства міг, нарешті, стати вільним і виявитися повсюди в житті... до того ж і в дусі цих ігор. Але яким же чином найбільш реально й найлегше можна було б цього досягти і разом з тим досягти й того, щоб ці ігри стали та­кож власністю й окремих сімейств, а їхній дух став би перш за все духом життя окремих сімейств, духом сімейної кімнати як дитячої кімнати?

Істотних результатів можна було б досягти введенням цих ігор і засобів для занять в уже існуючі у багатьох місцях... дитячі шко­ли, у яких досі діти часто бувають зайняті або дуже мало взагалі, або мало бувають зайняті доцільно, і заняття їхні і недостатньо са­мостійні й самодіяльні.

Тоді діти могли б скористуватися цими основними й всебічно розвиваючими засобами для занять, частково для своїх власних доцільних і корисних самостійник занять і для дальшого виховання; частково, вони могли б поділитися ними з своїми братами й сестрами, частково з своїми найближчими товаришами й ровесниками, частково навіть могли б переносити їх із школи додому для керівництва своїми батьками, отже, і в свою дитячу кімнату й сімейне життя.

Однак внаслідок того, що ми повинні дивитися на ці ігри у їх ставленні до загального людського розвитку і відповідно до їх чистого загальнолюдського духу, як на загальний здобуток усього дитячого світу... нас не може задовольнити звичайне введення їх у існуючі дитячі притулки й так звані дитячі школи... Ці ігри, крім того, повинні стати здобутком і таких сімей, для дітей яких, що хоч і дуже потребують задовільного догляду і керівництва, такі заклади все ж ще непридатні, тому що вони досі ще не в змозі задовольнити їхніх вимог.

Тому перш за все у місцевостях, що ніби є особливими за самими вимогами життя і завдяки особливо сприятливим обставинам, ніби висунутих на перший план і призначених для цього, потрібно проводити в життя і влаштовувати об’єднаними силами більш вдум­ливих сімей, що мають відповідного віку дітей, такі громадські заклади для задовільного, й ґрунтовного фізичного й духовного виховання дитячого покоління, у яких би діяльність дітей, хоч би лише протягом кількох годин на день, під керівництвом спеціально для цього підготовлених вихователів, отримувала б хороший і систематичний догляд і здорове духовне харчування.

Таким чином, діти швидко зуміли б… відновити й застосувати у своїй домашній обстановці те, що вони засвоять у такому закладі. Тоді не лише проникли б у сім’ї абсолютно, доцільні дитячі заняття, що охоплюють усе життя дитиня, як дещо, цільне; але завдяки внесенню у сім’ю нового об’єднуючого, повчального й цікавого матеріалу, що приносять діти додому з подібного виховного закладу, завдяки співчуттю, яке б вони зустріли... у батьківському й сімейному колі,— у самій сім’ї, як цілому, зародилося б істинне єдине загальне сімейне життя, яке настільки б підносило, наскільки б і омолоджувало; таким чином, сім’ї справді знову стали б святинею і храмом для культу і охорони чистого життя людства; і це - тим більше, чим більша кількість сімей стала б сама поєднуватися для такого спільного догляду за життям своїх дітей, як на справжнє сімейне свято.

Фребель закликає: «Нехай хоча б у найбільш відповідних для цього містах серед сімейств, які почувають себе пов’язаними людськими інтересами, по-людському взаємно поважають одне одного і об’єднуються вже самі по собі й по суті справи на ґрунті загальної справжньої любові й турботи про своїх дітей, влаштувалися б... шляхом об’єднання їх в одне ціле спілки (товариства) для здійснення таких закладів, які б мали своєю ме­тою спільний турботливий догляд і всебічний розвиток їхніх дітей, що знаходяться ще у ранньому дитячому віці, особливо шляхом гуманного виховання, їх природного прагнення до занять, як об’єднуючого пункту їх спільного життя.

Благодійні наслідки, успіх подібних закладів для домашнього й суспільного життя, для життя громадянського й загальнолюдського були б незліченними, сягали б до безмежжя. Насправді все, що було досі зроблене товариствами й приватними гуртками і сім’ями для догляду за дітьми, для. спостереження, розвитку й керівництва ними у найперші роки їхнього життя і до фактичного шкільного віку, так мало відповідає теперішньому розвитку людства, суспільного й громадського життя... що необхідно знайти засоби, які більш відповідають потребам керівництва дітьми протягом часу від самого раннього дитинства до початку шкільного періоду їхнього життя.

Єдиним же засобом для цієї мети служить добровільне об’єднання сімейств однодумців у громадські заклади з метою дати їхнім дітям, які не досягли ще шкільного віку, шляхом загального належного догляду за ними, керівництва й заняття їх все те, чого лише можуть досягти вони самі відповідно до їхньої природи і чого повинні вимагати для них їхні батьки, нерозриваючи зв’язку з усією сукупністю сучасних життєвих умов.