Сьома вправа

Головні дії частин людського тіла, основні відмінності їх і найпростіші обставини, за яких вони відбуваються.

Дії голови. Можна хитати головою, можна нею кивати, можна носити щось на голові.

Хитання головою. Селянин хитає головою, коли в нього у волоссі повно снігу. Мати хитає головою, коли їй здається, що її дитина задумала або зробила щось погане... тощо.

Ді ї л оба. Можна зморщувати та розгладжувати лоб... тощо.

Дії очей. Очі можна розплющувати. Очима можна бачити, моргати, плакати тощо.

Бачити о ч и м а. Кожна людина, якщо вона не сліпа, може бачити все, що впадає їй в очі; бачить кожна людина безконечно багато; якщо окрема людина бачить більше, ніж інша, то це нікчемно мало порівняно з тим, що бачать усі.

Та через те що люди на це мало звертають уваги і ніхто не говорить про те, що бачать усі і, навпаки, дере ніс той, хто думає, що він щось бачив сам чи разом з небагатьма,—то різниця здається значно більшою, ніж вона є насправді. Цілі народи не бачать у своєму житті моря, острова, міста або книг, та всі люди бачать те, з чого моря, острови, міста і книги складаються. Всі люди бачать воду, землю, рослини, каміння, людей і тварин.

Те, що дитина бачить щодня,— це вона сама і її мати; також вона бачить чотири стіни, в яких живе, і те, що в них; вона бачить щодня свого батька, сестер і братів, одежу батька, матері, братів і сестер, їхні ліжка і своє, вона бачить собаку і кішку, що знаходиться в кімнаті, хліб, м'ясо, суп, ложку, ніж, виделки, рукомийник, воду, молоко, вогонь, піч, стелю, підлогу, двері і вікна.

Уже в перші дні життя мати відчиняє перед нею вікно — вона бачить землю і небо, садок перед будинком, дерева, будинки, людей і тварин, вона бачить близьке і далеке, велике і мале, окреме і множинне, бачить біле, блакитне, червоне і чорне, але вона не знає, що означає далеко чи близько, великий чи маленький, один чи багато, що біле, що блакитне, червоне або чорне. Тільки їй мине кілька тижнів, мати виносить її за двері, тепер вона вже ближче до дерев, які бачила у вікно; собаки, кішки, корова і вівці пробігають тепер близько повз неї. Вона бачить, як курка клює зерна, що їй сипле мати; вона бачить, як вода тече з криничної труби; мати зриває для неї квіти білі, жовті і червоні, дає їй у руки і тримає у неї перед носом...

З кожним днем щось нове наближається до дитини, з кожним днем вона все краще розрізнює маленьке і велике, близьке і далеке, багато і мало, легке і важке, м'яке і жорстке, шорстке і гладеньке, і те, що їй приємне, і те, що робить їй боляче.

Мати! мати! Що ж тобі тоді робити?..

Піднось її на руках до тих предметів, які викликають у неї усмішку, до тих, до яких вона сама тягнеться... і намагайся в доступному для тебе колі, в будинку, в саду, на лужку, на полі знаходити що-небудь, що кольором, блиском, формою, життям і рухом нагадує ці предмети, клади це в її колиску, став їй на стіл. Дозволь їй спокійно розглядати ці предмети, помічати, як вони руйнуються і в'януть, і замінюй їх новими. У такий спосіб ти робиш для її духу і серця дещо більш важливе, правильніше, дещо найважливіше: це те, щоб дитина ні до чого так не усміхалась, ні до чого так не тягнулася, як до тебе; найправильніше, щоб серце твоєї дитини ні до чого на землі так не було прив'язане, як до тебе, і щоб ти також ні до чого так не була прив'язана, як до неї. Природа закликає тебе власноручно плекати свою дитину... Плекай же свою, дитину!

Говорити ротом. Дитина не може говорити від природи, не застосовуючи уміння, як вона може бачити.

Без втручання майстерності вона володіє лише вмінням видавати звук. Майстерність перетворює їх на мову і використовує її для з'ясування всіх уявлень, даних людині через її відчуття.

Інстинкт матері змушує її також творити сотні звуків перед своєю дитиною. Дитина чує не тільки звуки голосу матері, вона чує і голос батька, брата, слуги і служниці, як дзеленчить дзвінок, як колють дрова, гавкає собака, посвистує птах, мукає корова, мекають вівці, співає півень...

Поступово дитина починає пов'язувати ці звуки з предметами й істотами, від яких вони походять, пов'язувати повторювані матір'ю звуки з навколишніми предметами, назви з предметами. Вона наслідує звуки, які чує, мимоволі вимовляє ці звуки... прислухається до них, почуває в собі силу... лепече... Це їй вдається... Вона радіє своєму лепетові і сміється.

...Та згодом беззмістовність лепету перестає задовольняти дитину... Їй уже потрібне щось більше, вона вже хоче бути обізнаною з тим, що бачить, чує і відчуває, вона вже готова вчитися говорити, і мати хоче вчити її...

Говорять голосно чи тихо, ніжно чи грубо, повільно чи швидко, охоче чи неохоче, багато чи мало...

Звуки, які подає людина. Крик, лепет, сміх, співи, свист, лайка; сьорбати, кашляти, чхати, позіхати, бити по чомусь рукою, клацати пальцями, тупотіти ногами, крокувати...

Звуки, які подають чотириногі, птахи, комахи, амфібії, об'єкти неживої природи...¹

¹ Далі йде перелік дій носа, рота, перелік напоїв і страв, які ми їмо, навичок поведінки під час їжі, перелік всіх дій, пов’язаних з мовою. (Примітка упорядників)