Необхідно знати природу дитини

Досвідчений наставник передусім повинен вивчити розум та природу дорученої йому дитини.

Треба з’ясувати собі, як слід поводитися з дитячою душею. Деякі діти, коли не бути з ними наполегливими, швидко стануть розбещені. Інші не терплять наказів. Одних страх збуджує, інших – знесилює. Одні виявляють успіхи в зв’зку з безперервною роботою, інші воліють поривчастої діяльності.

Небезпідставно вважають за перевагу вчителя, коли він намагається помічати відмінність розуму кожного і прагне дізнатися, до чого кожен здібніший від природи. І тут є різноманітність, і різниця між розумом кожного не менша, як між тілом.

Томас мор

(1478 – 1535)

Т.Мор – англійський гуманіст, державний діяч, письменник. 1516 р. була опублікована „Золота книжечка, така ж корисна, як забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”, або просто „Утопія”, як зараз називають її у всьому світі. Названа вона „золотою книжечкою” (за своїм розміром вона дійсно невелика), бо епітетом „золотий”, в значенні „прекрасний”, „чудовий”, прийнято було вже в античності характеризувати твори, які відзначалися художньою цінністю і глибоким змістом. Написана латиною, книга вийшла в бельгійському місті Лувені завдяки заходам Еразма Роттердамського й Петра Егідія й за два-три роки витримала кілька перевидань.

За словами Еразма Т.Мор написав спочатку другу книгу „Утопії” – саме ту, де розповідається про ідеальну державу утопійців, а потім – першу.

В тогочасній Англії інтенсивніше, ніж в інших країнах починає розвиватися капіталізм і відбувається первісне накопичення капіталу. Т.Мор у першій частині книги зображує процес зубожіння англійських селян, яких поміщики насильно зігнали з їхніх земель, які потім використовувалися під пасовища для овець. За висловом Мора, „вівці з’їли людей”.

У другій частині йде мова про зовсім нове, неіснуюче, ідеальне суспільство. Зразок ідеального суспільства Мор знайшов у діалозі Платона „Держава”, на який він не раз посилається у свому творі. „Утопія” написана у формі розмови, яка нібито мала місце між автором – Т.Мором, його нідерландським другом, відомим гуманістом П.Егідієм, та якимось Рафаїлом Гітлодеєм, особою вигаданою, португальським моряком, який нещодавно повернувся з далеких мандрів і зумів побачити чимало країн, у тому числі й незвіданий досі острів Утопію, де він начебто прожив п’ять років і ніколи звідти не виїхав би, якби не бажання розповісти про його досконалий суспільний лад, в якому немає приватної (і навіть особистої) власності, все належить всім; тут всі працюють, а паразитів немає, немає влади грошей і грошей взагалі. В „Утопії” певна увага приділена й громадському вихованню.

Сама назва „Утопія” утворена Мором штучно з двох давньогрецьких слів: „не” та „місце”, тобто „неіснуюче місце”.

Розповідь про подорож у незвідану країну ріднить „Утопію” з давньогрецькими романами Евгемера й Ямбула, в яких мовиться про щасливе життя на фантастичних островах. Крім того, в ній відбилося тодішнє уподобання до описів подорожей, викликане великими географічними відкриттями, починаючи з Колумба.

„Утопія” започаткувала в літературі окремий жанр – утопічний роман, суть якого становить не захоплюючий сюжет, не психологія зображуваних осіб, а опис досконалого, справедливого суспільного ладу.

Уривки з твору Т.Мора „Утопія” друкуються за виданням: Рацул А.Б., Радул О.А., Рацул О.А. Історія зарубіжної педагогіки. Навчальний посібник. – Кіровоград, КДПУ ім.В.Винниченка, 2008. – С. 150–154.

УТОПІЯ

На острові Утопія налічується 54 великих і прекрасних міста. Мова, звичаї, установи та закони їх – одні й ті ж. Усі 54 міста збудовані за одним і тим же планом; у них однакові громадські будинки, з деякими лише пристосуваннями до потреб кожної місцевості. ... Кожне місто вибирає трьох досвідчених та здібних старих людей своїми представниками. Вони збираються в Амауроті (головному місті острова), де й обмірковують справи країни. ...

Є одне заняття, яким всі утопійці, чоловіки і жінки, займаються спільно і від якого ніхто не сміє відмовитися, – це землеробство. Діти вивчають його теоретично по школах і практично на полях, що оточують місто, куди їх водять гуляти. Там вони бачать, як обробляють землю; там вони й самі працюють і розвивають при цьому свої фізичні сили.

Але крім землеробства, від якого, як сказано, ніхто не має права ухилятися, кожному утопійцеві призначається ще яке-небудь спеціальне ремесло. Одні тчуть полотно або вовну, другі робляться мулярами та гончарами, треті обробляють метали та дерево. Це все найблагородніші ремесла. ... Звичайно кожен привчається до ремесла своїх батьків, бо впливом та прикладом у дитині природно розвиваються до цієї справи і смак, і вміння. А якщо хто-небудь з дітей відчує більший нахил до якого-небудь іншого ремесла, то його приймають до тієї сім’ї, де спеціально займаються цим ремеслом, причому не тільки батько дитини, а й уряд дбають про те, щоб учень пішов учитися в чесну й гідну сім’ю. ...

[Утопійці] ділять день на 24 години, ... для роботи відводять тільки 6 годин: три години до полудня, після чого йдуть обідати; потім, після двогодинного відпочинку, продовжують працювати ще три години. Весь вільний час вони проводять на свій розсуд, зазвичай, використовуючи його на якесь інше корисне заняття. Більшість утопійців цей час відводять наукам.

Кожного ранку перед сходом сонця відкриваються громадські зали. Тільки ті зобов’язані ходити туди, хто виключно присвятив себе наукам, проте кожний має право відвідувати їх – чоловіки та жінки, які б заняття не становили їх спеціальності. Народ масами відвідує ці зали, і кожний займається там тією галуззю знання, яка підходить до його спеціальності або відповідає його смакам.

Після вечері вони проводять одну годину за розвагами: влітку – в садах, а взимку – в тих загальних залах, в яких разом їдять. Там вони або займаються музикою, або відпочивають за розмовами. Стосовно гри в кості чи інших безглуздих і згубних подібних забав, то вони навіть невідомі утопійцям...

[Звільнені від занять землеробством і ремеслами] ті, кому народ під впливом рекомендації духовенства й таємного узгодження сифогрантів (керівників) дарує назавжди це звільнення для грунтовного оволодіння науками. Якщо хто-небудь з цих осіб не виправдає покладену на неї надію, то цю людину відправляють назад до ремісників. І навпаки, часто буває, що який-небудь робітник так ретельно вивчає науки у згадані вище години дозвілля і вирізняється таким старанням, що звільняється від свого ремесла і просувається до розряду вчених.

З цього стану вчених обираються посли, духовенство,... глава держави.

Оскільки всі утопійці зайняті корисною працею і для її виконання витрачається небагато часу, у підсумку у них є вдосталь всього. Внаслідок цього великій масі населення приходиться інколи йти за місто для ремонту доріг, якщо вони пошкоджені. Часто, коли немає необхідності в подібній роботі, держава оголошує про зменшення кількості робочих годин. Влада не хоче примушувати громадян до зайвої праці. Застосування таких робіт переслідує ту ціль, щоб забезпечити, наскільки це можливо з погляду громадських потреб, усім громадянам найбільшу кількість часу після тілесного рабства для духовної свободи й освіти. В цьому, на їх думку, полягає щастя життя.

... В кожному місті є невелике число утопійців, які звільнені від фізичної роботи і присвячують себе виключно розвиткові розуму. Це ті, хто змалку виявив прекрасні здібності, проникливий розум та покликання до наук. Однак, незважаючи на це, всім дітям дається добре виховання; крім того, величезна більшість громадян, чоловіків і жінок, як уже було сказано, присвячують своє дозвілля розумовим заняттям.

Утопійці вивчають науки своєю рідною мовою. Ця мова багата, звучна і є добрим провідником думки.

Утопійці до нашого приходу нічого не чули про наших видатних філософів, а тим часом у галузях музики, діалектики, арифметики й геометрії вони зробили ті самі відкриття, що й ми. ...

Вони чудово розбираються в бігу світил та русі небесних тіл, вони винайшли особливі машини, які дуже докладно зображають взаємне співвідошення сонця, місяця та зірок, видимих на їх обрії. Щодо дружби та ворожнечі планет і всіх інших обманів, гадання на зірках, то вони про це й не думають. За прикметами, які грунтуються на довгочасних спостереженнях, вони вміють завбачати дощ, вітер та інші зміни погоди. Вони не роблять інших припущень для пояснення явищ природи, припливу та відпливу, солоності води, постання й побудови неба та землі, крім припущень природничо-історичних, їх теорії де в чому нагадують теорії стародавніх філософів, але часом вони й відхиляються від них; однак і в новітніх побудованих ними теоріях, так само як і в нас, існують незгоди.

У моральній філософії обмірковують вони ті ж питання, що й наші філософи. Вони відшукують у душі людини, в тілі її та в зовнішньому світі те, що могло б ощасливити її, вони запитують себе: чи стосується прикметник „добрий” усіх без винятку елементів матеріального та інтелектуального щастя, чи тільки розвитку душевних здібностей? Вони досліджують чесноту й втіху; проте найблагороднішим дослідженням вважається в них відкриття джерела чи джерел людського щастя.