Розумовий розвиток

118. Допитливість у дітей є не що інше, як потяг до знання. ... Способи заохочення цього потягу і підтримування його діяльним та бадьорим полягають, як я гадаю, ось у чому.

Не обривати і не бентежити дитину, щоб вона не запитала, не дозволяти сміятися з неї, але відповідати на всі її запитання і пояснювати те, що вона бажає знати, так, щоб пояснення було зрозуміле для неї і відповідало її вікові та знанням. Але не спантеличуйте її недоступними для неї поясненнями чи поняттями або різноманітністю і силою фактів, які не стосуються безпосередньо даного питання. Звертайте увагу на те, що, власне, цікавить її в цьому питанні, а не на те, в яких словах його висловлює; і коли ви ознайомите і задовольните її по суті, то побачите, як розширюються її думки і як завдяки вдалим відповідям можна її завести далі, ніж ви, можливо, уявляєте. ...

119. До цих серйозних відповідей на їхні запитання і збагачення їх розуму відомостями, які вони бажають дістати, слід приєднати спеціальні способи похвали. Нехай інші, до яких вони відчувають повагу, говорять в їх присутності про їхні знання; оскільки ми всі з колиски шанолюбні і горді істоти, то нехай їхня шанолюбність втішається такими речами, які дають їм користь; нехай гордість спонукає їх до роботи, яка може бути потрібною для них.

120. Як не слід зневажливо ставитися до запитань дітей, так треба подбати й про те, щоб вони не діставали брехливих та ухильних відповідей. ... Ми не повинні викривлювати істину, маючи справу з будь-ким, а особливо з дітьми. ... Вони – мандрівники, які щойно прибули до чужої країни, що про неї нічого не знають; тому сумління зобов’язує нас не давати їм брехливих вказівок. І хоча їхні питання здаються іноді досить пустими, відповідати на них треба серйозно. ... Діти – іноземці, які повинні ознайомитися з усім; і всі речі, з яким вони стикаються, спочатку невідомі їм, як невідомі і нам; і щасливі ті, які зустрічаються зі ввічливими людьми, готовими зглянутися на їхнє неуцтво і допомогти їм позбутися його.

130. Я гадаю, що в дітей мають бути іграшки, і до того ж різного роду, але ці іграшки повинні зберігатися у вихователя чи іншої особи, яка видає їх дітям тільки по одній зараз; і тільки повернувши одну, вони можуть одержати іншу. Це з ранніх літ привчає їх не губити і не псувати речей, які вони мають; навпаки, велика кількість і різноманітність іграшок, які в їхньому розпорядженні, робить їх легковажними та недбалими і з самого початку привчає до тринькання й марнотратства.

Ще одна обставина, яка стосується дитячих іграшок, заслуговує на увагу батьків. Хоч ми погодилися, що вони мають бути різноманітними, проте, на мою думку, їх не слід купувати. Цим усунеться надмірна різноманітність, яка часто обтяжує дітей, служить тільки для привчання їх душі до гонитви за зміною та надмірністю до турбування, до вічного вимагання чогось іще, хоч вона й сама не знає, чого саме, і до постійної незадоволеності тим, що в них є. Звичай робити подарунки дітям заможних людей з люб’язності до батьків завдає малятам великої шкоди. Він привчає їх до гордості, суєтності і жадібності перш, ніж вони навчаться говорити; я знав дитину, так захоплену кількістю і різноманітністю своїх іграшок, що вона стомлювала свою няньку, щодня переглядаючи їх, і так звикла до розкошів, що ніколи не вважала їх за достатні, і завжди запитувала: «А ще що? Що ще мені подарують?»

Але звідки ж вони візьмуть іграшки, якщо їх не купуватимуть їм? На це відповім, що вони повинні робити або принаймні пробувати їх самі; доти вони не повинні одержати їх та доти їм і непотрібні будуть будь-які хитромудрі іграшки. Гладенький камінець, аркушик паперу, низка материних ключів і перша-ліпша річ, якою вони не можуть поранити себе, придатні для розваги маленьких дітей не гірше, ніж дорогі та вигадливі куповані іграшки, які вони негайно псують і ламають. Діти ніколи не сердяться і не вередують через відсутність таких іграшок, якщо не призвичаєні до них: поки вони малі, все, що потрапляє до їхніх рук, заміняє іграшки; коли ж вони підростуть, то робитимуть їх самі, якщо не розбещені нерозумним марнотратством інших. Зрозуміло, коли вони почнуть працювати над власними винаходами, їм треба пояснювати і допомагати; але не слід давати їм нічого, поки вони сидять байдикуючи, сподіваючись все одержати з чужих рук, не докладаючи своїх. Якщо ви допоможете їм, коли їм важко, вони будуть більш вдячні за це, ніж за найдорожчі іграшки, які ви можете купити для них. Правда, так іграшки, що їх виготовлення перевищує уміння дітей, як-от дзиґа,, м’яч, які служать для вправ, доводиться давати їм. Але бажано, щоб вони одержували їх не для розваги, а для вправляння; до того ж ці іграшки мають бути найпростішими. Якщо ви даєте їм дзигу, то вони самі повинні зробити для неї батіжок і ремінь. Якщо ж вони сидять, роззявивши рота і чекають, поки ці речі впадуть їм до рук, то вони повинні залишитися без них. Це створюватиме в них звичку домагатися того, що їм потрібно, власними засобами та власними зусиллями і в такий спосіб привчатиме їх до помірності в бажаннях, старанності, ретельності, розмірковування, кмітливості та розважливості.

147. Ви, може, здивуєтесь, що навчання я ставлю на останнє місце. ... Навчати хлопчика потрібно, але це повинно бути другорядним, як додатковий засіб для розвитку більш важливих якостей. ... [Далі Локк визначає такий зміст освіти: письмо, французька, латинська мови, географія, арифметика, астрономія, геометрія, закони, ремесло, садівництво, бухгалтерія.]