2. Види норм права
Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по свому характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загальносоціологічного) осмислення явищ правової дійсності. Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозвязки.
У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).
Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.
Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права) поділяються на:
1)імперативні;
2)диспозитивні.
Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Імперативні норми прямо наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
За характером впливу на особу норми права поділяються на :
1)заохочувальні;
2)рекомендаційні.
Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів
По субординації в правовому регулюванні норми права поділяються на:
1)матеріальні;
2)процесуальні.
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.[4,с.18-25].
Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
1)матеріальними умовами життя суспільства;
2)особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін. ). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
1)змістом, який виражається у своєрідності їх розпоряджень;
2)особливостями адресата;
3)структурою побудови.
Норми права за суб'єктами правотворчості:1)норми органів представницької влади;2)норми глави держави;3)норми органів виконавчої влади; 4)норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств. За дією у просторі норми права поділяються на:
1)загальні;
2)місцеві.
За дією у часі:
1)постійні;
2)тимчасові.
Норми права за дією за колом осіб поділяються :
1)загальні (поширюються на все населення);
2)спеціальні (поширюються на певне коло осіб);
3)виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм).
Норми права за функціональною спрямованістю(за функціями права) діляться на :
1) регулятивні(правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу);
2) охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство). Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування. Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволення, заборона, зобов'язування (веління).[9,с.23-34].
Отже,норма права - це загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу. Норма права, як загальнообов’язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед – ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з’являються її ознаки.Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона норма права може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.
Основними ознаками норми права є системність,формальна визначеність,офіційно-обов’язковий характер.
Розрізняють норми права за методом правового регулювання, за характером впливу на особу,по субординації в правовому регулюванні, за суб'єктами правотворчості,за дією у просторі, за дією у часі, за функціональною спрямованістю.[3,с.125].