Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ ПРАВА…………………….4

1.1 Поняття норм права………………………………………………………4

2. Ознаки норм права……………………………………………………….7

3. Структура норм права…………………………………………………..11

1. ВИДИ НОРМ ПРАВА…………………………………………………...16

2. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ НОРМИ ПРАВА…………………………………..20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..29

Вступ

Актуальність теми. Цивілізоване життя людства не можна мислити без дотримання певних соціальних норм (правил). Без них життя було б подібне на хаос, постійно б виникали суперечки, непорозуміння, заперечення тощо.Тому вивчення норм права та інших соціальних норм є вкрай потрібне для розуміння їх значення, важливості та особливостей становлення та розвитку.На будь-якому етапі розвитку суспільства виникає потреба впорядкування існуючих в ньому відносин. Не можна уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою визначених зразків, моделей, масштабів. З них і складаються в результаті багаторазового повторення норми, на які в подальшому орієнтується суспільство. Нормативність є невід'ємною частиною людського суспільства, вона виступає не тільки формою об'єктивно необхідних зв'язків і способів взаємодії людей, а й формою розвитку всіх природних явищ. Взаємодія людей охоплює як їхні стосунки між собою, так і їх ставлення до природи, тому закономірні зв'язки, що виникають у ході цієї взаємодії, набувають форми нормативності. Ця нормативність властива всьому процесу історичного розвитку людства. науково-обгрунтованою системою спеціалізації кожної галузі права, кваліфікованим співвідношенням у них загальних, спеціалізованих та спеціальних норм.

Метою даної роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини і їх класифікація, аналіз їх співвідношення і взаємодії з іншими соціальними нормами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів, форми викладу їх у статтях нормативно-правових актів.

Завданням цієї роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами права.

Предметом поняття, зміст та види правових відносин.

1. Загальна характеристика норм права.

1.1 Поняття норми права.

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значення мають норми права. Право виникло історично як результат суспільного розвитку, економічного зростання та соціальної диференціації як засіб подолання соціальних протиріч. На відміну від інших, правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються державою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів, забезпечуються можливістю застосування державного примусу. В них закріплюються права і обов’язки суб’єктів.

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші економічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об’єктивно обумовлені конкретними суспільно-економічними умовами розвитку суспільства.

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Основною функцією правової норми є вплив на поведінку людей, інших суб'єктів правових відносин. Тому, перш за все, в нормі міститься наказ. Ряд вчених вважає, що всі правові норми, за своєю суттю, є лише наказами і встановлюють тільки обов'язки. Проте, кожному обов'язку неодмінно кореспондує право (вимога). Тобто, правова норма має двосторонній характер, бо, встановлюючи обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію — функцію надання, або надавальну, привласнюючу. [1,с.141-143].

Тривалий час, починаючи від римського юриста Модестина (III ст. н.е.) аж до XIX століття, вважалися тридиційними і безспірними аж чотири функції правових норм, а саме: наказ, заборона, дозвіл і кара. Але, оскільки наказ і заборона — це, по суті, одне і те ж, бо заборона — це, власне, наказ чогось не робити, ці функції були зведені до однієї. Що ж до карної функції, то було визнано, що кара не має сама по собі самостійного значення, а є лише додатком до наказу, підсиленням та гарантом його виконання, а по-друге, це також своєрідний наказ, звернутий до судді, застосувати певну кару у певному випадку. Отже, залишаються дві функції правових норм: наказова, або імперативна та надавальна, або атрибутивна. Відповідно до цього, й норми об'єктивного права можна поділити на дві категорії: норми наказові (імперативні) та норми надавальні (атрибутивні). Приклад імперативної норми: “При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ”; приклад атрибутивної норми: “Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом”. У першому випадку норма містить у собі прямий, беззастережний наказ: “продавець зобов'язаний попередити”, а в другому норма надає можливість розпоряджатися майном, не наказуючи власникові обов'язково використати цю можливість.

Проте, разом з тим, слід мати на увазі, що і атрибутивна норма містить у собі наказ, звернутий до невизначеного кола осіб, не порушувати права певного суб'єкта, яке надається йому цією нормою. Тобто, по суті, правова норма може, одночасно, створювати обов'язки і права, тобто її функція є подвійною, або, інакше, імперативно-атрибутивною.

Ознаки правової норми:

- державно-владне, загальнообов'язкове веління, тобто норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Вимога правової норми підлягає виконанню, незалежно від ставлення до неї суб'єктів правовідносин, виконання чи невиконання її не може бути предметом обговорення чи оцінки з точки зору доцільності чи раціональності;

- правило поведінки суб'єктів, яке формулюється у вигляді прав і обов'язків, тобто норма права, — це формально визначене правило поведінки. У правовій нормі закріплюються не тільки права і обов'язки суб'єктів, але й санкції, що застосовуються у випадку порушення вимог норми;

- норма права — правило поведінки загального характеру. Це полягає у тому, що правило поведінки, закріплене у правовій нормі:

а) адресоване не конкретному суб'єктові, а колу неперсоніфікованих суб'єктів, які стають учасником);

б) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

- норма права — це правило поведінки, що набуває і втрачає свою обов'язковість у встановленому порядку. Тобто, норма права може бути видана і скасована тільки компетентним державним органом і за певною встановленою процедурою. Після видання норма права діє у часі безперервно аж до її відміни у встановленому порядку. Крім того, вона не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань. Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.[10, с.67-71].

Значну увагу розробленню вчення про правову норму приділено науковцями у дореволюційний період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло). Сучасний етап розвитку вчення про правову норму потребує не лише подальшого вдосконалення, а й переосмислення важливих її ознак та властивостей.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність.[11,с.34-45].