Літературна дискусія за романом «Чума»

1. Мешканці міста Оран довго не вірили у можливість руйнівної (знищувальної) сили чуми. А. Камю пише: «Вони вважали себе вільними, але ніхто не буде вільним, поки існує лихо». Як ви розумієте ці слова? Чи можете ви з ними погодитись?

Одна точка зору. Не можна повністю погодитися з цими словами, адже мешканці Орану ніколи і не були вільними. Взагалі, людина не може бути абсолютно вільною. Ці філософські погляди письменника про свободу особистості не підтверджуються взагалі. Навіть , коли ще не було чуми, чим займалися оранці? Головне їхнє заняття – це заробіток. І тільки в вихідні дні кожен з них міг розслабитися, наскільки у кого вистачало фантазії. Тобто справа не тільки в тому, що «існує зло». Навіть за самих благодатних обставин людина не може бути вільною. Тому поки існують і лихо, і добро, взагалі поки існує світ, людина завжди буде залежати від обставин буття.

Інша точка зору. Письменник пише про мешканців Орана, що робили справи, готувалися до подорожей і мали власні думки. Як же вони могли повірити в чуму, яка відмітала їхнє майбутнє, всі подорожі й суперечки? Так, вони вважали себе вільними. Вони за власним бажанням будували своє життя, мали минуле, сучасне, мріяли про майбутнє. І от стихія (лихо) руйнує їхнє сучасне життя, перекреслює майбутнє. І хоча, як пише Альбер Камю, війна та чума завжди існували у світі, але поки це торкнеться тебе особисто, віриться у це абстрактно. Так і сталося з мешканцями Орану. І роман Камю звучить як пересторога всьому людству: не забувайте, що існує лихо, не розслабляйтеся, щоб ніколи не стати на бік стихії та зла, адже «ніхто не буде вільним, поки існує лихо»).

2. Як змінюються поведінка, настрої мешканців міста протягом роману?

(Протягом роману ми бачимо, як суттєво змінюються люди під впливом того лиха, що їх спіткало. «Тепер вже не стало окремих, індивідуальних доль, - пише А. Камю, - була лише наша колективна історія, докладніше, чума та породжені нею почуття розподілялись усіма» Чоловіки раптово з’ясували, що здатні на кохання, ревнощі та сталий інтерес, Сини, що раніше майже не помічали рідних матерів. Зараз із співчуттям та тривогою розглядали кожну нову зморшку на чолі матері. Епідемія загострила у людей почуття об’єктивності та справедливості. На перший план вийшли особисті почуття. Вперше мешканці міста стали виокремлювати фарби неба, запахи землі. А. Камю пише: «…коли люди зрозуміли, що справи погані, всі раптом згадали, що існують життєві радощі». Тобто ми бачимо, що під впливом екстремальних обставин люди почали об’єднуватись, відчувати прекрасні почуття, радіти кожному прожитому дню, жити сьогоднішнім, а не майбутнім).

3. Чи можна погодитися з думкою журналіста Рамбера: «Але саме суспільне добро якраз і є щастя кожної окремої людини».

(Одна точка зору. Щастя окремої людини неможливе без злагоди і миру в суспільстві. І це ми бачимо на прикладі доль героїв роману. Тому думка Рамбера дуже слушна, і суспільне щастя можливе тільки за умов душевного спокою кожної людини.

Інша точка зору. Якщо згадати героїв роману – подружжя Кастель, то складається інша думка. Незважаючи на будь-які обставини, а в даному разі епідемію чуми, головними для них стали їхні почуття, все інше виглядало «справжньою дурницею». Тобто головне – той внутрішній душевний стан, в якому знаходиться людина. Чому й існують такі факти, як кохання та народження людей під час лих, війни. Головне бажання - бути щасливим, незважаючи ні на що.

Третя точка зору. Неможливо протиставляти суспільне і особисте щастя. Це два взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих поняття. Не може бути самодостатнім суспільство, якщо в ньому гинуть люди, діти тощо. Горе окремої людини впливає на стан суспільства в цілому. Так, злагода, достаток і добробут у суспільстві благодатно впливають на розвиток окремої особистості, у якої з’являються умови закохуватись, створювати сім’ю і відчувати себе щасливою. І тому, дійсно, виходить так, що «… суспільне добро якраз і є щастя окремої людини»).

• Чи згодні ви з думкою, якою розпочинає свою проповідь священик Панлю: «Брати мої, вас спіткало лихо, і ви його заслужили, брати»?

( Студенти висловлюють свої думки. Серед аргументів лунають думки про те, чим же завинили діти, які страждають від чуми, а також наводять цитати, коли священик каже: «Страждання дитини – це наш гіркий хліб, але, якби не було цього хліба, душа наша зачахнула б від духовного голоду»).

• На думку священика Панлю, чума відкриває людям очі, змушує їх думати. Доктор Ріє вважає, що чума – це нескінченна поразка, все, що людина здатна виграти у грі з чумою та життям, - це знання і пам'ять. Порівняйте позиції цих героїв. Яку точку зору підтримуєте ви? Чому? Доведіть свою думку.

(Дійсно, на перший погляд, погоджуєшся з думкою священика про те, що чума – це час для роздумів. Люди й справді, стали кращими, почали відчувати справжні цінності, об’єднуватися заради боротьби зі злом. Але, читаючи роман далі, ми бачимо, що чума – це «нескінченна поразка». До цього висновку нас приводить людське горе. Тому неможливо не погодитися з точкою зору доктора Ріє: «…коли бачиш, скільки горя і лиха приносить чума, необхідно бути божевільним, сліпцем чи просто мерзотником, щоб примиритися з чумою». Про Панлю Ріє каже, що він бачив недостатньо горя та смертей і тому проголошує від імені Бога істини. Але будь-який сільський піп, що відпускає гріхи своїм парафіянам і чує їхнє останнє дихання, спочатку спробує допомогти, а потім буде розкривати позитивні властивості смерті).

• Невже, дійсно, людині, щоб осягнути справжні цінності життя, необхідно потрапити у якійсь надзвичайні обставини (війна, стихійне лихо)? Проведіть паралель з сучасністю.

( Студенти наводять приклади спогади учасників війни, згадують події у Чечні, екологічну катастрофу у Японії і приходять до висновку, що екстремальні ситуації значно впливають на світогляд людини, у якої під впливом певних обставин штучне відкидається і залишаються вічні людські цінності).

• Доктор Ріє вважає: «все, що людина здатна виграти у грі з чумою та з життям, - це знання та пам'ять». А хіба цього замало? Так, можливо, іноді варто людині проходити такі випробування?

( Студенти висловлюють різні позиції. Ті, хто полюбляє гострі враження, вважають, що іноді людям необхідні такі потрясіння. Більш розсудливі доводять, що чума чи інше лихо – це завжди руйнування, знищення того, що є (і позитивного, цінного у тому числі), наводять слова героїв роману, що «чума – це значить починати все спочатку», згадують думку героя роману – старця, який хворів на астму, що чума – це також життя. «Люди завжди одні й ті самі. Але саме в цьому їхня сила, у цьому їхня невинність»).

• Персонаж твору Тарру звинувачує у всіх лихах саму людину. Він каже: «Мені достоту відомо… що кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини в світі, так-так, не існує, якої б вона не торкнулася». Чи погоджуєтесь ви з такою точкою зору?

(Прихильники такої думки висловлюють свої аргументи, використовують факти із біографії Тарру, підтверджують цитатою – словами героя: «…мікроб (чуми) – це щось природне. Все інше: здоров’я, непідкупність, якщо бажаєте, навіть чистота, - все це вже продукт волі, і волі, яка не повинна давати собі перепочинку… Людина чесна, що нікому не передає зарази, - це якраз та, яка ні на мить не сміє розслабитися…, … на нашій планеті існують біди та жертви, і треба намагатися не стати на бік біди»).

• Чи підтримуєте ви думку доктора Ріє, що «є більше підстав захоплюватися людьми, ніж ставитися до них з презирством»?

( Студенти доводять, що людина вище безнадії. Їй не варто очікувати на щасливий випадок, необхідно лише боротися проти зла. Зміст людського життя – в спілкуванні, єднанні людей. У цьому їхня сила і велич).

• Чи згодні ви з думкою Коттара, що «Єдиний спосіб об’єднати людей – це наслати на них чуму?» Доведіть свою точку зору.

(Одна точка зору. Факти історії свідчать, що лихо завжди єднало людей, змушувало забувати дрібні непорозуміння й об’єднуватися заради боротьби зі злом. Прикро, що тільки в екстремальних обставинах люди найбільш згуртовані, і кожний такий новий факт історії не робить їх гуманнішими та милосерднішими, мудрішими та толерантнішими.

Інша точка зору. Думка Коттара сильно перебільшена, це не дивно, адже він сам був індивідуалістом. Зрозуміло, незвичайні якісь обставини об’єднують людей краще, але люди не можуть жити відчужено, це приречує їх на знищення. Тільки єднання – у горі та радощах, у святкові дні та буденні – є сенсом людського життя).

• Але твір закінчується словами «мікроб чуми ніколи не гине, ніколи не зникає, він може десятиріччями спати в закрутках меблів або в купі білизни, він чекає на свій час у спальні, у льосі, у чемодані…» Чи згодні ви з такою думкою?

Ці слова звучать як застереження людству взагалі про те. Що не можна розслаблятися, а необхідно пам’ятати, що поруч з добром завжди існує зло, Отже чума у творі – це зло у широкому розумінні, бо зло не здолати; це фашизм, а на сьогодні – це і СНІД. Чуму не перемогти, вона тільки на деякий час відступила.

- Які думки героїв роману ви взяли б у свій життєвий багаж?

Лікар Ріє. Єдине, що для мене важливо, - це бути людиною».

«Щоб стати святим, треба жити. Боріться».

«мікроб чуми ніколи не гине, ніколи не зникає, він може десятиріччями спати в закрутках меблів або в купі білизни, він чекає на свій час у спальні, у льосі, у чемодані…»

«є більше підстав захоплюватися людьми, ніж ставитися до них з презирством»

Гран. «… наш світ без любові – це мертвий світ…»

Рамбер. «…людина здатна на великі подвиги. Але якщо при цьому вона не здатна на власні почуття», то «її» для героя «не існує». «Єдине, що для мене цінне, - це вмерти або жити тим, що любиш» …. «соромно бути щасливим одному». «… суспільне добро якраз і є щастя окремої людини».

Тарру. «…людина чесна, що нікому не передає зарази, - це якраз та, яка ні на мить не сміє розслабитися…, … на нашій планеті існують біди та жертви, і треба намагатися не стати на бік біди».