3. Послідовна та непослідовна економічна політика.

Інструменти послідовної політики:

1. підтримка стабільних темпів змін у грошовій масі.

2. Стабілізація процентних ставок.

3. Стабілізація номінального ВВП.

Послідовна політика є ефективною коли економіка наближається до стану повної зайнятості ресурсів.

Непослідовна економічна політика означає, що уряд оцінюючи кожну конкретну ситуацію вибирає інструменти економічної політики.

Інструменти:

1. балансування бюджету;

2. регулювання ставок оподаткування;

3. стримування доходів;

4. зменшення обсягів державного боргу;

5. коригування державних витрат; та інше.

Непослідовну політику використовують в періоди спадів. Як показую досвід послідовна політика має ряд переваг перед непослідовною:

1. послідовна політика знижує ризик неприйняття некомпетентних рішень;

2. послідовна політика знижує вплив політичних факторів;

3. послідовна політика сприяє зміцненню довіри до уряду.

Т.Ч, послідова політика має переваги перед непослідовною, тому заходи цієї політики доцільно використовувати ширше.

4. Макроекономічні мультиплікатори та їх роль в економічній політиці.

Вплив мультиплікатора державних витрат починається, коли вони зростають на ΔG і збільшують дохід на цю саму величину, що викликає приріст споживання на величину b · ΔG. Цей ріст споживання знову збільшує витрати і дохід, що приводить до зростання споживання на величину b² х ΔG і т.д.

Сукупний ефект дорівнює:

- початкова зміна витрат = ΔG;

- перша зміна споживання = b · ΔG;

- друга зміна споживання = b² · ΔG.

ΔУ = ΔG (1+ b+ b²⁺……).

Мультиплікатор державних витрат чи простий мультиплікатор Кейнса дозволяє вимірювати ефект мультиплікації:

Мультиплікатор показує, наскільки зростає рівноважний рівень доходу в закритій економіці в результаті росту витрат на одиницю. Основним фактором, що визначає величину мультиплікатора, є гранична схильність до споживання b (МРС).

З урахуванням оподатковування доходу (У) модель мультиплікатора змінюється має вигляд:

де: t – гранична податкова ставка.

Гранична податкова ставка – співвідношення між приростом суми внесеного податку і приростом доходу:

де: ΔТ – приріст суми внесеного податку; ΔУ – приріст доходу.

У відкритій економіці ефект мультиплікатора державних витрат відносно нижчий, ніж у закритій, тому що на нього впливають ще й експортно-імпортні операції:

, – мультиплікатор державних витрат у відкритій економіці, де m¹ – гранична схильність до імпортування.

Зниження податків (Т) також здійснює мультиплікативний вплив на рівноважний рівень доходу. Якщо податкові відрахування знижуються на ΔТ, то дохід у розпорядженні (У_d = У-Т) зростає на величину ΔТ. Ефект мультиплікації відбиває мультиплікатор податків:

Механізм податкової мультиплікації пов'язаний з багаторазовою реакцією споживання на одноразове зменшення податку.

Якщо податки знижуються на АТ, то дохід у розпорядженні збільшується на ΔТ, споживання зростає на b · АТ, сукупні витрати збільшуються на b · ΔТ, а сукупний дохід збільшується на b х АТ. Зазначені зміни призводять до того, що споживання збільшується на b (b · ΔТ), сукупні витрати збільшуються на b² · ΔТ, сукупний дохід зростає на b² · ΔТ, споживання збільшується на b · (b² · ΔТ) і т. ін.

Якщо передбачається, що всі податкові відрахування в державний бюджет залежать від динаміки поточного доходу У, то податкова функція має вигляд:

T = t · У, де t – гранична податкова ставка.

У цьому випадку модель податкового мультиплікатора має вигляд:

де m_t – податковий мультиплікатор у закритій економіці.

Мультиплікатор податків у відкритій економіці:

Повна податкова функція має вигляд:

де: Т_а – автономні податки, що не залежать від величини поточного доходу У (податки на нерухомість, спадщину і т.і.); t – гранична податкова ставка.

Сукупний ефект від збільшення податків дорівнює добутку мультиплікатора податків на величину зміни податків:

Мультиплікативний ефект від зниження податків слабкіший, ніж від збільшення державних витрат, що виражається в перевищенні мультиплікативних витрат над податковим мультиплікатором. Це є наслідком більш сильного впливу державних витрат на величини доходу і споживання в порівнянні зі зміною податків.

Це розходження є визначальним при виборі інструментів фіскальної політики. Якщо вона спрямована на розширення державного сектора економіки, то для подолання циклічного спаду збільшуються державні видатки (що дає сильний стимулюючий ефект), а для стримування інфляційного підйому збільшуються податки ( що є відносно м'якою обмежувальною мірою).

Якщо фіскальна політика націлена на обмеження державного сектора, то у фазі циклічного спаду знижуються податки (що дає невеликий стимулюючий ефект), а у фазі циклічного підйому знижуються витрати держави, що дозволяє відносно швидко знизити рівень інфляції.