2. Предмет та функції макроекономіки.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого з точки зору забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Предметом макроекономічної теорії є вивчення макроекономічних явищ, які не пов'язані з якоюсь однією галуззю економіки, а мають відношення до всіх галузей економіки і повинні отримати загальне ( макроекономічне ) пояснення. Макроекономіка розглядає поведінку економіки, що розглядається як єдине ціле: її підйоми і спади, проблеми інфляції, безробіття. Слід зазначити, що деякі питання макроекономіки відносяться до економіки країни, а деякі можуть мати наслідки і для цілого ряду країн ( наприклад, світові нафтові або фінансові кризи ). У цьому випадку ми маємо справу з глобальним макроекономічним аналізом.

Макроекономіка розглядає як зміна обсягів виробництва і зайнятості в довгостроковій перспективі ( економічне зростання ), так і їх короткострокові коливання, які утворюють цикли ділової активності.

Основними проблемами, досліджуваними на макроекономічному рівні, є:

1) визначення обсягу і структури національного продукту і НД;

2) виявлення факторів, що регулюють зайнятість у масштабах всієї економіки;

3) аналіз природи інфляції;

4) вивчення механізму і чинників економічного зростання;

5 ) розгляд причин циклічних коливань і кон'юнктурних змін в економіці;

6) дослідження зовнішньоекономічної взаємодії національних економік;

7 ) теоретичне обґрунтування цілей, змісту та форм здійснення макроекономічної політики держави.

Незважаючи на існуючий поділ запитань на мікро– і макроекономічні, слід брати до уваги, що ці дві складові існують не самі по собі, а тісно пов'язані між собою. Значний розрив між цими двома науками існував на зорі появи макроекономіки і поступово все більше скорочується. По суті, всі сучасні макроекономічні концепції мають мікроекономічне обґрунтування, тобто в їх основі лежать певні поведінкові мікроекономічні моделі, результати яких агрегуються і потім досліджуються на макрорівні. Основним проблемним місцем залишається теорія агрегування, яка також активно розвивається. Агрегування необхідно не тільки в теорії, а й на практиці ( при зборі та обробці статистичних даних, які складають основу для емпіричного аналізу). У макроекономіці розглядають наступні агреговані економічні змінні: сукупний випуск, споживання, інвестиції, експорт та імпорт, рівень цін і так далі. Прийнято також розглядати наступні агреговані ринки: ринок товарів, ринок праці і ринок активів.

Макроекономічний підхід до дослідження економічних процесів має ряд особливостей:·

• Він спрямований на вивчення принципів формування агрегативна показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому (національний дохід, загальні обсяги зайнятості та інвестицій, рівень цін). Основні суб'єкти економіки ( виробники і споживачі) також розглядаються як агреговані сукупності;

• На відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення фірм і споживачів та їх дії на окремих ринках розглядалися як незалежні, макроекономіка розглядає взаємодії між суб'єктами через систему взаємозалежних ринків;

• Розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки ( фірми, домогосподарства, держава, а також суб'єкти інших країн).

В якості універсальної науки теоретична економіка виконує ряд важливих функцій: теоретико–пізнавальну, аналітичну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

Теоретична, або пізнавальна функція полягає у поясненні закономірностей, принципів, процесів і явищ економічного життя;

– аналітична – у аналізі економічних явищ і процесів;

– прогностична – у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності;

– практична – у визначенні мети і напрямів економічного зростання, рекомендацій для економічної поведінки суб'єктів економічної системи, пріоритетів і цілей економічної політики держави; виховна – у вихованні раціонального економічного мислення, визначенні правил ринкової економічної поведінки; методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.

Ще представник історичної школи К.Менгер, у ХІХ столітті підкреслював, що економічні знання дає не лише економічна теорія, а ціла мережа самостійних конкретних економічних дисциплін з особливими завданнями, предметами і логічними прийомами. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхідних для практичної діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а мистецтва в господарській практиці. Найважливіше завдання теоретичної економіки – були основою, каркасом не лише всієї системи економічних наук, але й учбових дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Теоретична економіка є методологічним фундаментом цілого комплексу економічних наук:

– галузевих (економіка промисловості, будівництва, торгівлі, сільського господарства тощо);

– функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська чи страхова справа, прогнозування, маркетинг, менеджмент тощо);

– інформаційно–аналітичних (статистика, економічний аналіз, економіко–математичні методи);

– міжгалузевих (економічна географія, демографія, історія народного господарства, історія економічних вчень, економічна політика тощо).

Водночас теоретична економіка – одна із наук про суспільство поряд з історією, філософією, соціологією, правом та іншими. Вона покликана розкрити не лише одну сторону соціальних явищ – економічну, а усі інші суспільні науки – усі інші їх сторони. Тому лише загальна сукупність усіх суспільних наук в змозі пояснити усе суспільне життя.

Теоретична економіка враховує знання, досягнуті конкретними економічними науками, а також соціологією, історією, філософією, психологією, правом тощо, без врахування яких, отримані теоретичною економікою висновки, можуть виявитись помилковими і неправдивими.

Практичне значення теоретичної економіки, полягає у тому, що знання, одержані нею, ведуть до передбачення, а передбачення – до дії (відома формула О.Конта). Теоретична економіка повинна лежати в основі економічної політики, а через неї – пронизувати усю сферу господарської практики. Дія (практика) веде до знання, знання – до передбачення, передбачення – до правильної дії.

Теоретична економіка – це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає готових відповідей на усі питання. Теорія – лише інструмент, спосіб осмислення економічної діяльності. Оволодіння цим інструментом, знання економічних основ зможуть допомогти кожному зробити правильний вибір у багатьох господарських ситуаціях.

Теоретичну економіку слід відрізняти від економічної політики. Загальна економічна теорія розвивалась у пошуках відповіді на питання, поставлених господарською політикою, але вони залишаються лише інструментом осмислення економічної дійсності і прогнозуванням її розвитку.

Методологія теоретичної економіки – наука про методи господарського життя, економічних явищ. Методологія покликана допомогти вирішити головне питання: за допомогою яких наукових способів і прийомів пізнання дійсності теоретична економіка досягає дійсного з'ясування функціонування і наступного розвитку тієї чи іншої економічної системи. В методології теоретичної економіки можна виділити кілька головних підходів:

1) суб'єктивний (вихідний пункт аналізу економічних явищ – раціональний господарюючий суб’єкт, а об'єктом аналізу є поведінка економічного суб'єкта; з цих позицій, теоретична економіка – теорія раціонального економічного вибору);

2) емпіричний (аналіз господарської діяльності на основі власного досвіду і застосування різноманітних інструментів дослідження – статистики, кібернетики, математики, економетричних та інших; результатом дослідження виступають емпіричні моделі; цей підхід передбачає поділ економічної системи на мікроекономіку і макроекономіку);

3) раціоналістичний (спрямований на відкриття «природних» чи раціональних законів цивілізації, він вимагає дослідження економічної системи як єдиного цілого, закономірностей її розвитку, законів, що регулюють дану систему);

4) діалектико–матеріалістичний єдино правильним вирішенням наукових проблем вважає об'єктивний аналіз явищ, котрий характеризує внутрішні зв'язки у їх розвитку – у виникненні, удосконаленні і вмиранні, тобто знаходяться у постійному русі, у чому й полягає суть діалектики.

Методологію не можна ототожнювати з методами дослідження; останні є лише інструментами, сукупністю способів і прийомів вивчення предмету дослідження.

Як і будь–яка наука, теоретична економіка застосовує емпіричний метод (ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника), а також методи індукції (виведення економічних закономірностей із фактів реального життя на основі сходження від окремих сторін до сутності всього явища) і дедукції (аналіз на основі сходження від загального явища до його окремих сторін), логічної абстракції (уявного виділення найсуттєвіших сторін явища і ігнорування несуттєвих його ознак і сходження в аналізі від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження означає процес пізнання явищ і процесів у всій різноманітності їх форм і в усій їх суперечливості. Це – синтетичний метод, що включає наукову абстракцію, пізнання загального (спільні властивості і ознаки усіх явищ), особливого (спільні якості частини явищ) і одиничного (властивості ознаки окремих явищ), єдності і боротьби протилежностей у явищі (будь–яке явище суперечливе, єднає у собі протилежності, подолання яких – основа розвитку даного явища), поєднання історичного (реальна послідовність розвитку) і логічного (необхідна послідовність розвитку), аналіз (виділення окремих сторін явища та їх дослідження) і синтез пізнання явища як цілого у поєднанні усіх його сторін), єдність теорії і практики (практика – критерій істини) та інших.

Сучасна економічна теорія широко застосовує мікроекономічний і макроекономічний аналіз, здійснює моделювання економічних явищ, теоретичне описання з виявленням причинно–наслідкових зв’язків, функціональний аналіз) і прогнозування їх розвитку. При цьому широко використовуються математичні, графічні і статистичні методи аналізу.