ЛЕКЦІЯ 4

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ ТА ФУНКЦІЙ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ

Алегорична картина: 5 органів чуття Hans Makart, 1884 р.

Зір-слух-доторк-смак-нюх

1 Поняття сенсорної системи

Сенсорна система — сукупність периферійних та центральних структур нервової системи, відповідальних за сприйняття сигналів різної модальності із оточуючої дійсності чи внутрішнього середовища організму.

(однакові відчуття, які виникають в певному органі називають модальністю)

Усі сенсорні системи структурно схожі.  Будь-яка сенсорна система складається з трьох основних ланок:

• рецепторів, відповідальних за сприйняття;

• нервових шляхів, що передають сигнал до мозку;

• мозкових центрів,щообробляють інформацію.

Нервові шляхи від окремих сенсорних систем спрямовані в певні центри мозку.

Нижчі центри можуть розташовуватися в спинному мозку, стовбурі мозку, наступні за складністю — у проміжному мозку, а вищі — у корі великих півкуль.

В корі мозку кожна сенсорна система займає певну ділянку:

За функціональними ознаками кору мозку поділяють на:

• у потиличній зоні розташовується корковий відділ зорової системи,

• у скроневій — слухової, нюху і смаку

• у тім'яній — шкірної сенсорної системи (сомато-сенсорна кора).

Особливі ділянки кори в лобній, верхньотім'яній і скроневій зонах називаються асоціативними зонами. Асоціативні області займають 80% поверхні КГМ. Вони забезпечують установлення тісної взаємодії між усіма сенсорними системами і беруть участь у процесах сприйняття цілісних образів та формування складних елементів свідомості (мислення, пам'ять, мовлення).

(Видалення асоціативних зон не веде до втрати окремого виду чутливості, втрачається здатність правильно трактувати значення подразника. Тобто у людини залишається здатність бачити предмети, чути звуки, але вона не впізнає їх, не розуміє, не пригадує їхнього значення. Так, наприклад, пошкодження вторинних слухових полів, які знаходяться на скроневій ділянці кори великих півкуль, часто веде до втрати здатності людиною розуміти значення слів, які вона чує).

2 Рецептор: поняття, класифікація.

Рецептор — спеціалізована структура (клітина або закінчення нейрона), еволюційно пристосована до сприйняття подразника певної модальності із зовнішнього чи внутрішнього середовища та перетворення його з фізичної чи хімічної форми у форму нервового збудження.

Класифікація рецепторів

1 За характером відчуттів, що виникають при подразненні рецепторів: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові рецептори, термо- (температурні), пропріо- (в руховому апараті) і вестибулорецептори (рівновагитіла в просторі), рецептори болю.

2 За місцем знаходження: зовнішні – екстерорецептори (); та внутрішні – інтерорецептори.

Зовнішні рецептори сприймають по­дразнення, які діють на організм ззовні (рецептори шкіри, ока, вуха, язика і носової порожнини). Внутрішні рецептори сприй­мають подразнення, що виникають в органах тіла (рецептори серця, легень, кишечника, м’язів):

3 За характером контакту з середовищем:

Дистантні – які отримують інформацію на відстані (зір, слух, нюх);

Контактні – збудження в яких відбувається при безпосередній дії подразника на них (смакові та тактильні).

4 За природою подразника

• фоторецептори (сприймають електромагнітне випромінення в певномудіапазоні);

• механорецептори (слухові, вестибулярні, тактильні рецептори шкіри, опорно-рухового апарату, барорецептори серцево-судинної системи) (дія відбувається при механічному подразненні зміщенні чи деформації рецептора);

• хеморецептори (смак та нюх, рецептори в судинах та тканинах);

• терморецептори (шкіра та внутрішні органи);

• больові рецептори (шкіра та внутрішні органи).