Принцип зв'язку теорії з практикою

Перехід від навчання до праці зв'язаний з подоланням цілого ряду протиріч, з яких основними є, на наш погляд, наступні:

• між абстрактним характером предмета навчальної діяльності (насамперед інформацією як знаковою системою) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності;

• між розкиданістю знань в багатьох навчальних дисциплінах і необхідністю їх системного використання в майбутній трудовій діяльності;

• між опорою в традиційному навчанні головним чином на процеси сприйняття, уваги і пам'яті і вимогами виробництва до особистості фахівця, насамперед до його професійного мислення;

• між індивідуальним характером навчальної роботи студента, розвитку учня і колективним характером професійної діяльності, яка припускає взаємодію і спілкування фахівців, особистий внесок кожного в досягнення цілей виробничого колективу, а через нього і цілей суспільства;

• між виконавчою позицією студента в навчанні (активний у відповідь на керовані впливи педагога, робить щось за його завданнями, відповідає на питання) і ініціативною позицією фахівця (у предметному і соціальному відношенні) у трудовій діяльності.

Цими протиріччями багато в чому обумовлені такі недоліки, як формальність знань, нездатність їх застосовувати на практиці, відсутність у багатьох випускників професійної мотивації і професійної спрямованості, тривала − 3..5 і більше років − адаптація молодих фахівців на виробництві, труднощі входження в колектив працюючих, прийняття його норм і цінностей.

Перехід від навчання до праці являє собою складний процес трансформації навчальної діяльності в професійну, що пов'язано із перетворенням знань з предмета навчальної діяльності в засіб регуляції діяльності професійної, із зміною одного ведучого типу діяльності іншим, зі зміненням соціальної позиції людини. З учня, який привласнює знання, студент перетворюється у виробника матеріальних і духовних благ. Між тим дефіцит практики роботи з отриманими знаннями як з засобом нової діяльності обумовлює тривалий період предметної адаптації молодого фахівця, а недолік досвіду соціальної взаємодії і спілкування − ще і соціальної адаптації. Змістом предметної адаптації стає формування професійного мислення фахівця, а соціальної − входження в колектив виробничників, оволодіння умінням соціальної взаємодії і спілкування, спільного прийняття і реалізації рішень.

Основою принципу зв'язку теорії з практикою є центральне положення класичної філософії і сучасної гносеології, відповідно до якого точка зору життя, практики − перша й основна точка зору пізнання.

Розглянутий принцип спирається на багато філософських, педагогічних і психологічних положень, які відіграють роль закономірних початків:

• ефективність і якість навчання перевіряються, підтверджуються і направляються практикою;

• практика − критерій істини, джерело пізнавальної діяльності та галузь застосування результатів навчання;

• правильно поставлене виховання витікає із самого життя, практика, яка нерозривно з нею пов'язана, готує підростаюче покоління до активної перетворюючої діяльності;

• ефективність формування особистості залежить від включення її в трудову діяльність і визначається змістом, видами, формами і спрямованістю останньої;

• ефективність зв'язку навчання з життям, теорії з практикою залежить від змісту освіти, організації навчально-виховного процесу, застосовуваних форм і методів навчання, часу, що відводиться на практичну підготовку;

• чим більш досконалою є система практичної і продуктивної діяльності учнів, в якій реалізується зв'язок теорії з практикою, тим вища якість навчання;

• чим краще поставлена практична підготовка студентів, тим з більшим успіхом йде їх адаптація до умов сучасного виробництва;

• чим вище рівень практичної спрямованості навчальних занять, тим більш дієве знання учнів.

• чим більше знання, які набуваються, у своїх вузлових моментах взаємодіють з життям та застосовуються на практиці, використовуються для перетворення навколишніх процесів і явищ, тим вища свідомість навчання та інтерес до нього.

Цей принцип відображає необхідність підготовки студентів до використання теоретичних знань на практиці і відповідає структурі процесу пізнання. Нагадаємо, що на 2 і 3 етапах процесу пізнання відбувається:

• з'ясування особливостей застосування основ теорії до вирішень типових задач;

• перевірка результативності "інструмента мислення" при вирішенні все більш складних навчальних задач.

На попередній лекції ми визначали ВМІННЯ як здатність учнів застосовувати знання на практиці і підкреслювали, що без цього немає ЗНАННЯ, є лише навчальна інформація. Крім того, ми відзначали, що формування навичок стає можливим лише на основі систематичних вправ і тренувань, тобто практики. Про це писав і Я.Коменський: «Від розуміння йти до запам'ятовування і вираження зрозумілого в мовленні, а звідси − до вправ у діях». Дидактичний принцип зв'язку теорії з практикою геніально виразив Ґете в «Фаусті»:

Теорія, мій друг, суха

Та зеленіє древо життя.

Принцип зв'язку теорії з практикою реалізується на різних видах занять: на практичних заняттях і лабораторних роботах, комп'ютерних і інших практикумах, на різних практиках: навчальній, технологічній, виробничій, педагогічній.

Цей принцип передбачає професійну спрямованість змісту всіх дисциплін, практичну спрямованість кожного заняття.

З метою поглиблення зв'язку теорії з практикою на виробництвах і в НДІ (науково-дослідних інститутах) створюються філії кафедр, створюються учбово-науково-виробничі комплекси. Практична реалізація принципу зв'язку навчання з життям заснована на творчому дотриманні ряду правил, які вбирають в себе теоретичні висновки і передовий педагогічний досвід:

1. Постійно, глибоко і переконливо розкривайте діалектичний зв'язок теорії з практикою. Покажіть, що наука розвивається під впливом практичних потреб, наводьте конкретні приклади, розкривайте перед студентами роль наукових знань у підвищенні ефективності виробництва.

2. Розповідайте студентам про нові сучасні технології, прогресивні методи праці, нові виробничі відношення.

3. Наполегливо привчайте студентів перевіряти і застосовувати свої знання на практиці. Використовуйте навколишню дійсність і як джерело знань, і як галузь їх практичного застосування.

4. Не повинно бути жодного заняття, на якому студент не знав би життєвого значення своєї роботи.

5. Всіляко використовуйте зв'язок навчання з виробництвом. Домагайтеся того, щоб спілкування учнів з виробничниками продовжувало навчально-виховну роботу.

6. Складайте і вирішуйте зі студентами задачі на основі реального виробництва, залучайте їх до аналізу і перевірки технології і результатів виробничих процесів.

7. Зв'язуйте навчання з перспективами розвитку економіки країни. Здійснюйте практичне навчання на основі передових технологій, перспективних розробок.

8. Проблемно-пошукові і дослідницькі завдання − кращий засіб зв'язку теорії з практикою: широко використовуйте їх у різних сполученнях.

9. Виховуйте у студентів свідоме і позитивне відношення до праці, показуйте особистий приклад такого відношення.

10. Практичну підготовку студентів організовуйте так, щоб вона супроводжувалася самостійними спостереженнями і міркуваннями, збуджувала питання, стимулювала потребу більше довідатися, прагнення розібратися в незрозумілому.

11. Допомагайте студентам опановувати теорю і практику науково організованої праці, вчіть їх застосовувати найбільш продуктивні та економічні методи роботи, аналізувати, прогнозувати і планувати свою діяльність.

12. Розвивайте, закріплюйте і перекладайте на інші види діяльності успіхи студентів в одному виді діяльності: через епізодичний успіх − до постійних досягнень.

13. Виховуйте у студентів прагнення до постійного поліпшення своїх результатів, розвивайте змагальність.

14. У навчально-виховному процесі варто поєднувати розумову діяльність із практичною діяльністю, у процесі якої засвоюється 80−85% знань.

15. Заохочуйте спроби студентів щось удосконалити, поліпшити, змінити; неодмінно впровадьте на кафедрі хоча б одну ідею, запропоновану студентами, виховуйте на цьому прикладі інших.

16. Спонукайте студентів до самостійної роботи для придбання знань в галузі науки, техніки, мистецтва, використовуйте зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

17. Самостійна робота з дисципліни буде більш привабливою для студентів, коли ви тісніше зв'яжете її з вирішенням цікавих для них практичних задач.

18. Розвивайте, закріплюйте і переносьте успіхи учнів в одному виді діяльності на інші: від епізодичного успіху до високих постійних досягнень.

19. Принципова критика, об'єктивність перед самим собою, вимогливість до себе, критичний аналіз своїх вчинків − шлях до самовдосконалення. Коли викладач говорить: «Сьогодні вся група працювала погано», він повинен обов'язково додати: «І я − також».