IV. Кібернетичні закономірності

1. Ефективність навчання (у відомих межах) прямо пропорційна частоті та обсягу зворотного зв'язку.

2. Якість знань залежить від ефективності контролю.

3. Якість навчання прямо пропорційно якості керування навчальним процесом.

4. Ефективність керування знаходиться в прямій пропорційній залежності від кількості і якості керуючої інформації, станів і можливостей учнів, сприймають та переробляють керуючі впливи.

5. Продуктивність навчання підвищується, якщо модель дії, яку необхідно виконати, − «програма рухів» та її результати − «програма мети» випереджають у мозку саму діяльність.

V. Соціологічні закономірності.

1. Розвиток індивіда обумовлений розвитком всіх інших індивідів, з якими він знаходиться в прямому чи непрямому спілкуванні.

2. Продуктивність навчання залежить від обсягу й інтенсивності пізнавальних контактів.

3. Результати навчання (в певних межах) прямо пропорційні працездатності учнів.

4. Результати навчання залежать від працездатності викладача.

5. Розумове стомлення призводить до гальмування органів почуттів: чотири години навчальних занять знижують поріг чутливості аналізаторів більш ніж у 2 рази.

6. Розумова працездатність учнів залежить від стану здоров'я, режиму розумової діяльності, статі, віку, пори року, дня тижня, часу доби. Активність розумової діяльності учнів залежить від розкладу навчальних занять.

7. Продуктивність навчання залежить від рівня організації педагогічної праці.

VI. Організаційні закономірності

1. Ефективність навчання залежить від організації. Лише така організація навчання є гарною, яка розвиває у учнів потребу вчитися, формує пізнавальні інтереси, приносить задоволення, стимулює пізнавальну активність.

2. Результати навчання (в певних межах) прямо пропорційні відношенню учнів до навчальної праці, своїм навчальним обов'язкам.

3. Ефективність навчання залежить від рівня «інтелектуальності середовища», інтенсивності взаємо навчання.

4. Ефективність навчання підвищується в умовах пізнавальної напруженості, викликаної змаганням.

5. Престиж учня в групі залежить від:

• позиції, що він займає;

• ролі, що він виконує;

• академічних успіхів і досягнень;

• індивідуальних якостей.

5. Ефективність навчання залежить від якості спілкування викладачів з учнями.

Основні принципи і правила дидактики.

Історія дидактики характеризується наполегливим прагненням дослідників виявити загальні принципи навчання і на їх основі сформулювати ті найважливіші вимоги, дотримуючись яких викладачі могли б досягати високих і міцних результатів у навчанні.

У сучасній дидактиці ствердилося положення, що принципи навчання історично конкретні і відображають насущні суспільні потреби. Під впливом соціального прогресу і наукових досягнень, по мірі прояву нових закономірностей навчання, нагромадження досвіду роботи педагогів, вони видозмінюються, вдосконалюються. Сучасні принципи обумовлюють вимоги до всіх компонентів навчального процесу − логіки, цілей і задач, формування змісту, вибору форм і методів, стимулювання, планування і аналізу досягнутих результатів.

Принципи навчання виступають в органічній єдності, утворюючи деяку концепцію дидактичного процесу, яку можна представити як систему, компонентами якої вони є. Але чи всі принципи та чи у будь-якому сполученні можуть входити в цю систему? На якій основі може бути побудована внутрішньо несуперечлива система принципів навчання?

Вирішення поставленої задачі починається з виявлення логічної основи побудови цієї системи. Такою основою Я.А. Коменський вважав принцип природозгідності навчання, і всі інші принципи навчання у нього виступали в тій послідовності, яка узгоджувалася з ідеєю природозгідності. Інакше розглядав їх А.Дістервег. Прагнучи розкрити більш конкретно дидактичні принципи і правила, він розглядав їх у вигляді вимог до: 1) змісту навчання; 2) викладачів; 3) учнів.

К.Д.Ушинський визначив необхідні умови гарного навчання так: своєчасність, поступовість, органічність, сталість, твердість засвоєння, ясність, самодіяльність учнів, відсутність надмірної напруженості і надмірної легкості, правильність. До дидактичних принципів він відносив також: 1) свідомість і активність навчання; 2) наочність; 3) послідовність; 4) міцність знань і навичок.

Численними є спроби розробити систему дидактичних принципів і в працях дослідників нового часу. Відбувається перебудова змісту принципів, що зберегли своє значення в нових умовах, і з'являються нові принципи, у яких відображаються нові вимоги суспільства до навчання. Аналіз дозволяє виділити в якості основних, загальновизнаних наступні принципи:

1. науковості;

2. системності, систематичності і послідовності;

3. доступності;

4. наочності;

5. свідомості і активності;

6. зв'язку теорії з практикою;

7. єдності індивідуального і колективного.

Ці принципи складають систему дидактичних принципів. Усі дидактичні принципи взаємозв’язані і взаємозалежні, доповнюють і обумовлюють один одного. У практиці навчання вони знаходять застосування у вигляді методів і форм організації і проведення навчальної роботи, методичних рекомендаціях та ін.

Дидактичні принципи відображають узагальнені положення педагогічного досвіду в його головних, істотних положеннях. Із сучасних позицій ці принципи аксіоматичні, декларативні, не мають доказової основи. Однак як відправну платформу теорії навчання у вищій школі вони не лише важливі, але і вкрай необхідні. На основі дидактичних принципів у реальному навчальному процесі робляться висновки про дидактичну правильність чи помилковість його стану, побудови і функціонування.