2. Основні економічні поняття (табл.2)

1. Засоби виробництва

Мал. Структура засобів виробництв

Засоби виробництва — це сукупність засобів і предметів пра­ці, які люди використовують у процесі виробництва матеріальних благ і послуг. Предмети праці — це частина засобів виробництва, на яку спрямована праця людини. Предмети праці або дані при­родою, або є продуктами праці. Засоби праці — це сукупність засобів виробництва, за допомогою яких люди впливають на пред­мети праці, видозмінюючи їх згідно зі своїми цілями й потребами.

2. Продуктивність праці та її основні показники

Продуктивність праці — це показник ефективності викорис­тання трудових ресурсів (трудового фактора).

Продуктивність праці вимірюють або кількістю часу, який витрачають на виробництво одиниці товарної продукції, або кіль­кістю продукції в натуральному або грошовому вираженні, яку ви­готовляє один працівник за певний фіксований час (годину, день, місяць, рік).

Норма часу — це час, встановлений на виготовлення оди­ниці продукції або виконання певного обсягу роботи одним ро­бітником чи групою робітників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах. Норму часу обчислюють у людино-годинах, людино-хвилинах або людино-секундах.

Норма виробітку — це кількість операцій, виробів, що має бути виконана або виготовлена за одиницю часу (годину, зміну тощо) за певних умов одним робітником або групою робітників відповідної кваліфікації. Норма виробітку є величиною, обернено пропорційною нормі часу. Її встановлюють для робіт з великою повторюваністю впродовж зміни на робочому місці.

На будь-якому підприємстві підвищення продуктивності праці є одним із пріоритетних завдань, оскільки розв’язання цієї проблеми означає зростання обсягів продукції, яку виробляють, а отже, зростання прибутку.

Фактори зростання продуктивності праці — це причини, що сприяють підвищенню продуктивності праці. До них належать:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• удосконалення управління, організації праці та вироб­ництва;

• уведення в дію та освоєння нових об’єктів;

• підвищення кваліфікації співробітників тощо.

3. Прибуток

Метою виробничо-господарської діяльності будь-якого підпри­ємства є отримання максимального прибутку. Він є мотиваційною, рушійною силою господарської діяльності.

Прибуток — це економічна категорія, що характеризує основ­ний фінансовий результат, досягнутий підприємством за розгля­нутий (звітний) період. Цей результат визначають на основі по­рівняння доходів і витрат підприємства. Дохід підприємства від реалізації виготовленої продукції повинен покривати видатки на виробництво цієї продукції й приносити прибуток.

Прибуток розраховують просто: з виторгу за проданий товар або послуги необхідно вирахувати витрати на виробництво товару або надання послуги.

Весь прибуток, отриманий підприємством, — це валовий при­буток.

3. Рентабельність

Мірою відносної прибутковості є рентабельність, що показує відсоток прибутку, отриманий з одиниці витраченого капіталу. Показники прибутку й рентабельності взаємопов’язані між собою.

Рентабельність розраховують просто: прибуток необхідно роз­ділити на видатки або на витрату ресурсів.

Рентабельність показує, який прибуток має промислове під­приємство з кожної одиниці вкладених грошових коштів.

З формули розрахунку видно, що існує два шляхи підвищен­ня рентабельності.

Шлях 1. Рентабельність можна підвищити за рахунок зни­ження собівартості продукції. На підприємствах при виготовленні кожного виробу створюється частина прибутку. Чим нижчою є со­бівартість, тим більший прибуток від кожної одиниці продукції, тому що ціна залишається незмінною.

Шлях 2. Рентабельність можна підвищити за рахунок збіль­шення обсягу виробництва, тому що виробничі витрати, які не за­лежать від обсягів виробництва (наприклад освітлення й опалення приміщень, амортизація устаткування тощо), розподіляються на більшу кількість одиниць продукції.