
- •1. Пояснювальна записка
- •1. Логіка як наука. Поняття про мислення
- •2. Поняття
- •3. Висловлювання
- •4. Основні закони мислення
- •5. Міркування
- •7. Гіпотеза
- •8. Основи теоиї аргументації
- •Поняття мислення
- •1.2. Мислення і мова
- •1.3. Поняття форми мислення і закони мислення
- •1.4. Істинність і правильність мислення
- •1.5. Аналіз і критика мислення
- •1.6. Мова логіки
- •1. Логічні знаки.
- •2. Знаки кванторів:
- •3. Технічні знаки.
- •1.7. Міркування, його структура
- •1.8. Визначення логіки як науки.
- •1.9. Логіка в історії
- •1.10. Логіка формальна й діалектична
- •1.11. Значення логіки для судового пізнання
- •1.12. Значення логіки для юристів
- •2.1. Загальна характеристика поняття
- •2.2. Поняття і слово
- •2.3. Зміст і обсяг поняття
- •2.4. Зміст поняття і склад злочину
- •2.5. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину
- •2.6. Види понять
- •2.7. Відношення між поняттями
- •1. Відношення тотожності
- •2. Відношення підпорядкування
- •3. Відношення перехрещення
- •4. Відношення супідрядності (співпорядкування)
- •5. Відношення суперечності (протиріччя)
- •6. Відношення протилежності (супротивності)
- •2.8. Логічна характеристика юридичних понять.
- •2.9. Операції над поняттями
- •2.10. Узагальнення і обмеження понять
- •3.1. Сутність визначення
- •3.2. Види визначень
- •3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
- •3.4. Поділ понять
- •3.5. Правила поділу
- •1. Поділ має бути сумірним
- •2. Поділ має відбуватися па одній основі
- •3. Члени поділу мають виключати один одного
- •4. Поділ має бути безперервним
- •5. Основа поділу має бути виразною
- •3.6. Види поділу понять
- •3.7. Класифікація
- •4.1. Визначення логіки висловлювань
- •4.2. Загальна характеристика суджень
- •4.3. Структура судження
- •4.4. Судження і речення
- •4.5. Роль запитання в пізнанні
- •4.6. Про роль запитання в судовому пізнанні
- •4.7. Просте судження, види і структура
- •4.8. Категоричні судження, їх види
- •4.9. Розподіленість термінів у судженнях (висловлюваннях)
- •4.10. Логічні змінні та логічні постійні
- •4.11. Судження і пропозиційна функція
- •4.12. Поняття про квантори
- •4.13. Поділ суджень за модальністю
- •4.14. Відношення між судженнями. Види відношень (логічний квадрат)
- •4.15. Значення судження як форми мислення
- •5.1. Умовне судження
- •5.2. Єднальні (кон'юнктивні) судження
- •5.3. Розподільні (диз'юнктивні) судження
- •5.4.1. Поняття про таблицю істинності
- •5.4.2. Заперечення, його умови істинності
- •5.4.3. Кон'юнкція, її умови істинності
- •5.4.4. Диз'юнкція, умови істинності
- •5.4.5. Імплікація, її умови істинності
- •5.4.6. Еквіваленція, її умови істинності
- •5.4.7. Логічний закон, логічне протиріччя, виконувана формула
- •5.4.8. Логічні сполучники в правових контекстах
- •5.5. Логічна структура суджень і тлумачення норм права
- •6.1. Природні закони, нормативні закони, закони логіки
- •6.2. Загальна характеристика основних законів логіки
- •6.3. Закон тотожності
- •6.4. Закон суперечності
- •6.5. Закон виключеного третього
- •6.6. Закон достатньої підстави
- •6.7. Закон подвійного заперечення
- •6.8. Значення законів логіки для судового дослідження
- •6.9. Логічні тавтології
- •6.10. Можливі світи
- •7.1. Загальна характеристика умовиводів
- •7.2. Безпосередні умовиводи
- •1. Перетворення
- •2. Обернення
- •3. Обернення умовних суджень
- •4. Протиставлення предикату
- •8.1. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
- •8.2. Категоричний силогізм, його визначення і склад
- •8.3. Аксіома силогізму
- •8.4. Загальні правила категоричного силогізму
- •8.5. Фігури і модуси категоричного силогізму
- •8.6. Категоричні силогізми з виділяючими засновками
- •8.7. Категоричні силогізми, в яких більшим засновком є судження-визначення
- •8.8. Категоричні силогізми, побудовані із суджень можливості
- •8.9. Категоричні силогізми з імовірними засновками
- •8.10. Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах
- •9.1. Умовно-категоричний силогізм
- •9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень
- •9.3. Суто умовний силогізм
- •9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів
- •9.5. Розподільно-категоричний силогізм
- •9.6. Умовно-розподільний силогізм
- •9.8. Скорочені силогізми (ентимема)
- •9.9. Складні і складноскорочені силогізми
- •1 Оскільки висновком просилогізму тут є одиничне судження, то воно розглядається як менший засновок епісилогізму і відповідно ставиться на друге місце.
- •9.10. Умовиводи із суджень із відношеннями
- •1 Слово «принаймні» свідчить про те, що встановити розподілетсть суб'єкта висновку чисто формально-логічними засобами в цьому силогізмі неможливо.
- •10.1. Поняття про індукцію
- •10.2. Індукція в судовому пізнанні
- •10.3. Спостереження та експеримент
- •10.4. Повна індукція
- •10.5. Неповна індукція
- •10.6. Індукція через простий перелік (популярна індукція)
- •10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
- •10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
- •10.9. Наукова індукція
- •10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами
- •10.11. Зв'язок індукції і дедукції
- •11.1. Теоретичні і практичні міркування
- •11.2. Дія й практичне міркування. Поняття про логіку дії
- •11.3. Поняття про дію. Зовнішні і внутрішні аспекти дії
- •11.4. Структура дії
- •1. Агент дії.
- •2. Результат дії.
- •3. Контекст.
- •4. Інтенціональність.
- •11.5. Мовленнєва комунікація як різновид соціальної дії
- •11.6. Взаємодія і практичне міркування
- •11.7. Типи взаємодії. Поняття про логіку взаємодії
- •11.8. Поняття про соціальну дію
- •11.9. Загальна характеристика соціальних норм
- •11.10. Логіка санкцій.
- •11.11. Поняття про імператив. Запитання як різновид імперативів
- •11.11.1. Види запитань
- •1. Усі запитання за своєю формою поділяють на «чи запитання» і «що-запитання».
- •4. Усі запитання поділяють на логічно коректні й логічно некоректні.
- •1) Семантична некоректність запитання.
- •2) Синтаксична некоректність запитання.
- •11.11.2. Види відповідей
- •12.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією
- •11.2. Аналогія в судовому пізнанні
- •13.1. Поняття доведення
- •13.2. Логічне доведення і судовий доказ
- •13.3. Поняття про суперечку. Види суперечок
- •13.4. Побудова доведення
- •13.5. Види доведення
- •13.6. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі
- •13.7. Спростування (критика).
- •1. Спростування тези
- •2. Спростування аргументів
- •3. Спростування зв'язку тези з аргументом (форми).
- •13.8. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
- •1. Правила й помилки стосовно тези
- •2. Правила і помилки стосовно аргументів
- •3. Правила і помилки в доведепні, пов'язаному з демонстрацією
- •13. 9. Софізми і паралогізми, парадокси, антиномії і абсурд
- •14.1. Поняття гіпотези і її структура
- •14.2. Види гіпотез
- •14.3. Доведення істинності гіпотези
- •14.4. Пізнавальна роль гіпотези
- •13.5. Версія в судовому дослідженні
- •13.6. Висування версій
- •13.7. Перевірка версій
11.9. Загальна характеристика соціальних норм
Соціальну норму можна визначити як норму, яка регулює соціальну дію. її структура звичайно складається з таких компонентів:
1. Агент норми (той, хто задає норму);
2. Адресат норми (той, хто виконує норму);
3. Зміст норми (дія, яка повинна бути або не повинна бути виконана);
4. Характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії);
5. Умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія);
6. Санкція (можливі наслідки невиконання певної норми).
Розглянемо для прикладу таку норму: «Крадіжка з проникненням у приміщення чи інше сховище — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без конфіскації» (ст. 185 КК України). Тут агентом норми виступає держава (соціум); адресатом — кожний громадянин України; характером норми є модус заборони («забороняється»), умовами норми — факт проникнення у приміщення чи інше сховище; санкцією — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без нього.
11.10. Логіка санкцій.
Основні нормативні модальності О, Р, F, які входять до складу соціальних норм і визначають їх характер, можуть бути визначені через поняття санкції.
Уперше це спробував зробити А. Андерсен, який сформулював так звану «логіку санкцій».
1) Дія вважається обов'язковою, якщо утримання від неї тягне покарання. Якщо людина щось не робить, а це обов'язково, то за цим слідує санкція.
2) Дія вважається забороненою, якщо її виконання тягне покарання. Якщо людина щось робить, а це заборонено, то за цим слідує санкція.
3) Дія вважається дозволеною, якщо її виконання не карається. Якщо людина щось робить, і це дозволено, то це не тягне за собою санкції.
11.11. Поняття про імператив. Запитання як різновид імперативів
Імператив — це висловлювання, в якому описується схема поведінки людини. За його допомогою суб'єкт, який його повідомляє, намагається нав'язати певну дію суб'єкту, який його слухає.
Наприклад, твердження «Двері відкриті» тільки фіксує певне положення справ, тоді як імператив «Зачини двері!» вже містить певну схему дії людини, до якої він звернений.
Існує багато модусів імперативів. Так, вираз «Зачини двері!» може бути вимогою, проханням, порадою, благанням тощо.
Імперативи на відміну від тверджень не можуть бути істинними чи хибними. Вони оцінюються як правильні чи неправильні, доцільні чи недоцільні.
Важливим компонентом будь-якого імперативу є звернення до норми, відповідно до якої повинна бути виконана певна дія, а також на можливі наслідки виконання чи неви-сонання дії (нагорода або покарання).
Наприклад, «прохання» припускає майбутню винагороду ібо допомогу; «вимагати» можна тільки в тому випадку, коти існують якісь попередні домовленості або загальновиз-іані норми поведінки в тому чи іншому випадку «погроза» зпосередковано містить повідомлення про покарання за невиконання певних дій.
Таким чином, у будь-якому модусі імперативу міститься не тільки вказівка на бажані дії адресата, але й на можливу поведінку у зв'язку з реакцією на імператив самого повідомляючого.
Фундаментальним модусом імперативу є модус «прохання». За його допомогою можна виразити багато інших модусів. Так, наприклад, «вимога» — це прохання з апеляцією до деякої норми; «погроза» — це прохання із апеляцією до санкції і т. ін.
Запитання належить до множини імперативних вислов-пювань. Вони є найбільш складною формою імперативів. Визначити запитання можна таким чином. Запитання — це імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.
Дослідження будь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування передумови (пресупозиції) запитання і контексту його промовляння.
Передумовою запитання (або його пресупозицією) називають вихідне знання, яке наявне у запитанні. її можна виразити за допомогою простого або складного дескриптивного або модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Наприклад, запитання «Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» передбачає, що людина, до якої звертаються, колись складала іспит з логіки.
Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Так, наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до виборчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.
Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію. Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше. Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій його промовляння може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або виявитися просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).
Встановлення передумови (пресупозиції) запитання та контексту його промовляння є важливим чинником успішного спілкування людей.