11.9. Загальна характеристика соціальних норм

Соціальну норму можна визначити як норму, яка регу­лює соціальну дію. її структура звичайно складається з таких компонентів:

1. Агент норми (той, хто задає норму);

2. Адресат норми (той, хто виконує норму);

3. Зміст норми (дія, яка повинна бути або не повинна бу­ти виконана);

4. Характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, заборо­няє виконання певної дії);

5. Умови норми (обставини, за яких повинна або не по­винна виконуватися певна дія);

6. Санкція (можливі наслідки невиконання певної норми).

Розглянемо для прикладу таку норму: «Крадіжка з прони­кненням у приміщення чи інше сховище — карається позба­вленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіска­цією майна або без конфіскації» (ст. 185 КК України). Тут агентом норми виступає держава (соціум); адресатом — ко­жний громадянин України; характером норми є модус забо­рони («забороняється»), умовами норми — факт проникне­ння у приміщення чи інше сховище; санкцією — позбав­лення волі на строк від трьох до восьми років з конфіска­цією майна або без нього.

11.10. Логіка санкцій.

Основні нормативні модальності О, Р, F, які входять до складу соціальних норм і визначають їх характер, можуть бути визначені через поняття санкції.

Уперше це спробував зробити А. Андерсен, який сфор­мулював так звану «логіку санкцій».

1) Дія вважається обов'язковою, якщо утримання від неї тягне покарання. Якщо людина щось не робить, а це обов'язково, то за цим слідує санкція.

2) Дія вважається забороненою, якщо її виконання тягне покарання. Якщо людина щось робить, а це заборонено, то за цим слідує санкція.

3) Дія вважається дозволеною, якщо її виконання не ка­рається. Якщо людина щось робить, і це дозволено, то це не тягне за собою санкції.

11.11. Поняття про імператив. Запитання як різновид імперативів

Імператив — це висловлювання, в якому описується схе­ма поведінки людини. За його допомогою суб'єкт, який його повідомляє, намагається нав'язати певну дію суб'єкту, який його слухає.

Наприклад, твердження «Двері відкриті» тільки фіксує певне положення справ, тоді як імператив «Зачини двері!» вже містить певну схему дії людини, до якої він звернений.

Існує багато модусів імперативів. Так, вираз «Зачини две­рі!» може бути вимогою, проханням, порадою, благанням тощо.

Імперативи на відміну від тверджень не можуть бути іс­тинними чи хибними. Вони оцінюються як правильні чи неправильні, доцільні чи недоцільні.

Важливим компонентом будь-якого імперативу є звер­нення до норми, відповідно до якої повинна бути виконана певна дія, а також на можливі наслідки виконання чи неви-сонання дії (нагорода або покарання).

Наприклад, «прохання» припускає майбутню винагороду ібо допомогу; «вимагати» можна тільки в тому випадку, ко­ти існують якісь попередні домовленості або загальновиз-іані норми поведінки в тому чи іншому випадку «погроза» зпосередковано містить повідомлення про покарання за не­виконання певних дій.

Таким чином, у будь-якому модусі імперативу міститься не тільки вказівка на бажані дії адресата, але й на можливу поведінку у зв'язку з реакцією на імператив самого повідом­ляючого.

Фундаментальним модусом імперативу є модус «прохан­ня». За його допомогою можна виразити багато інших мо­дусів. Так, наприклад, «вимога» — це прохання з апеляцією до деякої норми; «погроза» — це прохання із апеляцією до санкції і т. ін.

Запитання належить до множини імперативних вислов-пювань. Вони є найбільш складною формою імперативів. Визначити запитання можна таким чином. Запитання — це імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково передба­чає необхідність врахування передумови (пресупозиції) за­питання і контексту його промовляння.

Передумовою запитання (або його пресупозицією) нази­вають вихідне знання, яке наявне у запитанні. її можна ви­разити за допомогою простого або складного дескриптивно­го або модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Наприклад, запи­тання «Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» пере­дбачає, що людина, до якої звертаються, колись складала іспит з логіки.

Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Так, наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голо­сували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у від­повідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до ви­борчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.

Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію. Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше. Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій його промовляння може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або виявитися просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).

Встановлення передумови (пресупозиції) запитання та контексту його промовляння є важливим чинником успіш­ного спілкування людей.