11.6. Взаємодія і практичне міркування

До цього часу ми розглядали індивідуальні дії людей, тобто дії, які притаманні окремому агентові. Окрім них сучасна логіка займається реконструкцією схем практичних міркувань, які пов'язані із взаємодією.

Проблему взаємодії в цілому можна представити таким чином: х звертається до у, коли знає, що не може щось зро­бити самостійно. Але при цьому х вірить (вважає), що це може зробити у. Виникає проблема: яким чином х може примусити у зробити те, що йому потрібне? Саме просте ви­рішення цієї проблеми — це наказати у. Але цей механізм не є всезагальним: у може не погодитися із наказом. Більш ефективним у гіроцесі взаємодії є врахування інтересів іншої людини, її можливостей. А це означає, що окрім власного модусу «хочу» треба також враховувати модус «хочу» і іншої людини.

Слід зазначити, що якщо під час аналізу індивідуальної дії йшлося про інтенціональ-ні стани (події), тобто стани (події), пов'язані із ментальністю х, який діє, то в процесі взаємодії виникає потреба говорити про інтенціональні ста­ни (події) у, за яким спостерігає х. Ці стани (події) вже не є об'єктами ментальності х, вони є об'єктами ментальності у. Для них у логіці вводиться поняття «конгнітивний стан (подія)».

Поняття «когнітивності», як видно, є ширшим, ніж по­няття «інтенціональності». За його допомогою фіксується той факт, що деякий суб'єкт розуміє, що не тільки він є ментальним, а ментальними є також і інші люди, з якими він взаємодіє.

11.7. Типи взаємодії. Поняття про логіку взаємодії

Розрізняють чотири основні типи взаємодії, які існують поміж двома суб'єктами: вимога, надавання, заподіяння і прийняття. Вимога — це вираз бажання, щоб інша особа виконала певну дію на користь особи, яка виказала вимогу. Прикладами вимог можуть бути звернення кредитора до бо­ржника із вимогою повернення боргу; звернення суду до свідка давати правдиві свідчення; пред'явлення покупцем претензії продавцю за неякісний товар тощо.

Відповіддю на вимогу може бути надання або не надання певного стану, тобто виконання або не виконання дії, яка вимагається.

Прикладами надавань можуть бути: повернення боржни­ком боргу кредиторові; принесення вибачень однією особою іншій; повернення загубленої речі її власнику людиною, яка її знайшла, тощо.

Заподіяння — це здійснення однією особою дій, які об­межують свободу іншої особи; нав'язування однією особою певного стану іншій особі.

Прикладами заподіянь можуть бути: відвід підсудним суд­ді, який є особисто зацікавленим у справі; об'ява торгів та­кими, що не відбулися через неявку покупців; арешт поса­довою особою людини, яка вчинила злочин, тощо.

Відповіддю на заподіяння може бути прийняття чи не прийняття нав'язуваного обмеження; погодження із діями особи, яка заподіює, або протидія їй.

Прикладами дій прийняття є: погодження кредитора з виконанням боржником зобов'язань за частинами; прийнят­тя ломбардом позики від особи, якій вона була раніше видана, тощо.

11.8. Поняття про соціальну дію

Окрім індивідуальної дії та взаємодії відрізняють також соціальну дію. Характерною ознакою такої дії є те, що вона зв'язана з нормами, тобто соціальна дія є завжди норматив­ною. Норми, які регулюють соціальні дії, також кваліфіку­ються як соціальні. їх основна мета полягає в описі схеми певної поведінки, відповідно до якої соціум пропонує діяти людині.

Соціальні норми (до яких належать також і правові нор­ми) відрізняються від інших видів норм тим, що їх невико­нання завжди тягне за собою покарання (санкцію), тобто соціальні норми завжди санкціоновані.

Санкція — це також норма, яка описує можливі наслідки невиконання якоїсь соціальної норми.

Так, наприклад, якщо суб'єкт порушує правила грамати­ки, які також можна тлумачити як певні норми, то за це він практично не несе покарання у своєму повсякденному жи­тті. Але якщо суб'єкт порушує норми права, то за це він обов'язково повинен відповідати і нести певне покарання.

Таким чином, соціальна дія — це така дія, яку можна пі­двести під певну норму, невиконання якої тягне за собою санкцію.