11.1. Теоретичні і практичні міркування

Уявлення щодо відмінності теоретичного способу мірку­вання від практичного сягає доби античності. У «Порівняль­них життєписах» Плутарха зустрічаємо оповідь про те, як Періклу, що тільки розпочинав боротьбу за владу в Афінах, принесли голову однорогого барана. Товариш Перікла — славетний філософ Анаксагор, намагався пояснити цей факт лише з чисто наукової точки зору. Він наголошував, що цей факт свідчить про наявність різних аномалій у тваринному світі.

Водночас, як свідчить Плутарх, це ж явище тлумачилось віщуном Лампоном зовсім інакше. Він вбачав у ньому зна­мення, пов'язане, начебто, з майбутньою перемогою партії Перікла в боротьбі між різними політичними угрупованнями в Афінах.

Міркування Анаксагора в наведеній ситуації можна ква­ліфікувати як теоретичні, оскільки основне завдання філо­софа полягає в обгрунтуванні самої можливості такого фе­номену, яким є однорогий баран. Водночас його пояснення грунтувалося на тогочасних знаннях.

Підхід віщуна Лампона до «проблеми однорогого барана» зовсім інший. У незвичайному явищі природи він вбачає якийсь важливий, з огляду на подальше життя Перікла, знак. Приписане значення (перемога партії Перікла) аж ніяк не пов'язувалося з теоретичними знаннями, воно ви­значалось контекстом практичної ситуації, а саме: одноро­гий баран — це знак, за допомогою якого можна пере­дбачити перебіг політичних подій. Саме тому міркування віщуна не є абстрактними вони цілковито підпорядковані певному дійсному стану справ.

З сучасної точки зору наведені два типи пояснень одного й того ж явища можна оцінити як теоретичний і прак­тичний підходи до вирішення проблеми, а міркування, які їм відповідають, — як теоретичні і практичні міркування.

Логіка визначає теоретичні міркування як такі, що пере­слідують мету обгрунтування знань. Засновки і висновки та­ких міркувань, а отже, і все теоретичне міркування в цілому,

можна оцінити як істинні або хибні на підставі їх відповід­ності чи невідповідності дійсному стану справ. Результатом таких міркувань є формування наукових положень. Не випа­дково Арістотель називав їх аподиктичними, або необхід­ними міркуваннями.

До теоретичних міркувань можна віднести приклад, що вже зустрічався раніше:

Усі люди смертні.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

Практичні міркування, на відміну від теоретичних, є не­науковими. Вони скеровані на обгрунтування діяльності лю­дини, її дій у різних ситуаціях.

Кожна людина намагається певним чином планувати свою діяльність: перш ніж здійснити який-небудь вчинок, вона розмірковує. Міркування, що передує дії, суттєво впли­ває на її успішність чи неуспішність. Не випадково згодом воно може бути визнаним раціональним або ірраціональ­ним, логічним або алогічним. Саме такий передбачуваний план поведінки людини в сучасній логіці трактується як практичне міркування.

Як кожне міркування практичний силогізм складається із засновків і висновку. Звичайно в ньому виділяють два за­сновки і один висновок.

Перший засновок практичного міркування пов'язаний із бажанням, наміром, метою суб'єкта дії, тому його іноді на­зивають «засновком цілі».

Другий засновок практичного міркування пов'язаний із знанням, вірою суб'єкта, з оцінкою його можливостей щось робити, тому він іноді називається «засновком віри (знання)».

Висновок практичного міркування пов'язаний з наміром суб'єкта певним чином діяти.

Із структури практичного міркування видно, що людина діє, бо щось хоче і може зробити. Із поєднання бажання і віри у свої сили випливає обов'язок дії.

Прикладом такого міркування може бути такий силогізм:

Сократ не бажає бути смертним.

Він знає, що для цього треба бути доброчесним.

Сократ повинен бути доброчесним.