9.9. Складні і складноскорочені силогізми

Складним силогізмом, або полісилогізмом, називається умовивід, який складається з одного або двох силогізмів.

Полісилогізм — це ланцюг силогізмів. Будується він та­ким чином, що висновок попереднього силогізму (просилогіз­му) стає засновком наступного силогізму (епісилогізму) і т. д.

Полісилогізм має таку схему:

АєВ

ВєС - просилогізм

АєС

просилогізм

СєD - епісилогізм.

АєD

ЄП1СИЛОГ13М.

Приклади полісилогізму:

Всі паралелограми — чотирикутники

Всі прямокутники — паралелограми.

Отже, всі прямокутники — чотирикутники.

Всі квадрати — прямокутники.__________

Отже, всі квадрати — чотирикутники.

Перші три судження у своєму взаємозв'язку станов­лять просилогізм. Використавши висновок просилогізму як засновок, додавши до нього ще один засновок («Всі квадрати — прямокутники») і одержавши висновок, ми тим самим побудували наступний простий силогізм — епісилогізм. Разом ці два прості силогізми становлять собою складний силогізм (полісилогізм).

В одних випадках вдаються до простих силогізмів, в інших — до складних. Це залежить від мети автора мірку­вання. Скажімо, спростовуючи твердження, ніби Кант — матеріаліст, оскільки визнає об'єктивність матеріального світу, можна використати простий силогізм:

Всі агностики — ідеалісти,

а Кант —агностик.______

Отже, він ідеаліст.

Коли ж ставлять перед собою іншу мету, скажімо, до­вести, що Кант визнавав творчий характер свідомості, то можуть вдатися до складного силогізму:

Всі агностики — ідеалісти, а Кант—агностик.

Всі ідеалісти визнають творчий характер свідомості:

Отже, він ідеаліст¹.__________________________

Отже, Кант визнавав творчий характер свідомості.

1 Оскільки висновком просилогізму тут є одиничне судження, то воно розглядається як менший засновок епісилогізму і відповідно ста­виться на друге місце.

Неважко уявити ситуацію, за якої автору цього мірку­вання довелося б продовжити силогізм, наприклад за спро­би довести, що Кант негативно ставився до матеріалістич­ного розуміння свідомості як відбиття дійсності.

Існує два види полісилогізмів: прогресивні та. регресивні.

Прогресивними (поступальними) називаються такі полісилогізми, у кот­рих висновок попереднього силогізму є більшим засновком наступного(епісилогізму) при цьому міркування відбуваеться від більш загального до менш загального. Прикладом прогресивного полісилогізму є та­кий умовивід:

1. Будь-який злочин кримінально караний.

Будь-яке кримінальне каране діяння — аморально.

Отже, будь-який злочин аморальний.

2. Будь-який злочин аморальний.

Спекуляція — злочин._______

Отже, спекуляція аморальна.

Регресивними(зворотний) називаються такі полісилогізми, у котрих висновок попереднього силогізму стає меншим засновком наступного(епісилогізму), а думки рухаються від менш загального до більш загального.

Прикладом регресивного полісилогізму є наведене нами міркування про погляди Канта. Правда, щоб визнати, що в цьому (як і в інших подібних) міркуванні думки рухаються від менш загального до більш загального, треба брати до уваги не висновки (проміжні й кінцевий), а ступінь загаль­ності тих положень, які використовуються як додаткові засновки.

Наприклад:

1. Будь-який договір є цивільно-правова угода.

Дарування є договір.___________________

Отже, дарування є цивільно-правова угода.

2. Будь-яка цивільно-правова угода регулюється нормами цивільного права.

Дарування є цивільно-правова угода._________________

Отже, дарування регулюється нормами цивільного права.

У практиці мислення ми рідко маємо справу із повними полісилогізмами, користуючись звичайно скороченими фор­мами. Нолісилогізм, в котрому пропущені деякі засновки, називається сорипгом. "Сорит" — грецьке слово, в перекладі на українську мову означає "купа" засновків.

Сорит (нагромаджений, купа) — складноскорочений силогізм, в якому не висловлюються, а тільки маються на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Є два види соритів: гокленіївський(прогресивний) та аристотелівський(регресивний).

Гокленіївський сорит здобувають із прогресивного по­лісилогізму, випускаючи в ньому всі більші засновки, крім першого, та всі проміжні висновки (більші засновки епісилогізмів), крім останнього.

Традиційний приклад:

Тварина є субстанція.

Чотириноге є тварина.

Кінь є чотириноге.

Буцефал є кінь.

Буцефал є субстанція.

В гокленієвському сориті в першому засновку є термін, який відіграє роль предиката у висновку, а в останньому засновку — термін, який займає місце суб'єкта у висновку.

Якщо відновити цей складноскорочений силогізм, то ми одержимо цілу низку простих силогізмів, поєднаних в один полісилогізм:

1. Тварина є субстанція.

Чотириноге є тварина.

Чотириноге є субстанція.

2.(Чотириноге є субстанція).

Кінь є чотириноге.

Кінь є субстанція.

3.(Кінь є субстанція).

Буцефал є кінь.

Буцефал є субстанція.

Схема гокленіївського сориту:

D є Е

С є D

В є С

А є В

А є Е.

Приклад гокленіївського сориту:

Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне.

Хабар — злочин.

Дія Іваненка є хабарем__________________

Отже, дія Іваненка є суспільно небезпечна.

Аристотелівський сорит — скорочена форма регресив­ного полісилогізму, в котрому випущені всі менші засновки, крім першого і всі висновки, крім останього. Схема цього сориту така:

А є В

В є С

С є D

D є Е

А є Е.

Традиційний приклад:

Буцефал є кінь.

Кінь є чотириноге.

Чотириноге є тварина.

Тварина є субстанція.

Буцефал є субстанція.

В аристотелівському сориті суб'єкт висновку береться з першого засновку, а його предикат — з останнього.

Відновивши цю різновидність складноскороченого си­логізму (аристотелівський сорит), одержимо такі складові полісилогізму:

1. Кінь є чотириноге.

Буцефал є кінь.

Буцефал є чотириноге.

2. Чотириноге є тварина.

(Буцефал є чотириноге).

Буцефал є тварина.

2. Тварина є субстанція.

(Буцефал є тварина).

Буцефал є субстанція.

Приклад аристотелівського сориту:

Смерть потерпілого заподіяна цією кулею.

Ця куля випущена із пістолета зр. 1933 р. (ТТ) № 12437.

Із пістолета зр. 1933 р. (ТТ) № 12437 стріляв тільки Петренко.

Отже, смерть потерпілого заподіяна тільки Петренком.

У категоричному силогізмі ми здобуваємо нове знання в результаті зв'язку двох найближчих класів: роду й виду або окремого предмета цього роду. Проте у процесі пізнання дово­диться пов'язувати якийсь клас предметів або окремий пред­мет не тільки з найближчим, а й найвіддаленішим родом. У таких випадках користуються не категоричним силогізмом, а полі силогізмом, котрий створює можливість завдяки ряду про­міжних класів установити зв'язок того чи іншого класу (або окремого предмета) із найвіддаленішим класом, дає змогу пе­реходити від знання одного явища де знання другого, з ним пов'язаного, від нього — до знання третього явища і т. д.

Ця особливість полісилогізмів є основою для широкого їх використання в пізнанні, і особливо в судовому дослідженні.

У слідчій практиці полісилогізм часто служить формою переходу від факту безпосередньо даного через ряд проміжних фактів до головного, шуканого факту. У наведеному прикладі безпосередньо даним, вихідним є встановлений експертизою факт: "Смерть потерпілому заподіяна цією кулею". Від цьо­го факту зроблено перехід до знання другого факту, пов'я­заного з першим: "Ця куля випущена із пістолета (ТТ) № 12437". Від цього проміжного факту до нового проміжно­го факту: "Із цього пістолета стріляв тільки Петренко", а від нього вже перейшли до головного факту: "Смерть потерпіло­му заподіяна Петренком".

Полісилогізм виступає засобом визначення головної при­чини злочинної події. У таких випадках слідчий, установив­ши безпосередню причину, шляхом умовиводу переходить до причини, котра її викликала, від неї — до причини цієї причини і т. д. Наприклад:

Причиною падежу худоби було виснаження організму тварин. Виснаження організму тварин стало наслідком нестачі кормів. Нестача кормів стала результатом їх розбазарювання. Отже, причиною падежу худоби стало розбазарювання кормів.

Сорит є нерідко формою міркування під час юридичної кваліфікації заподіяного. Наприклад:

У. підробляв лотерейні квитки.

Лотерейні квитки є цінні папери.

Підробка цінних паперів підноситься до категорії державних злочинів.

Отже, дії У. є державним злочином.

До складноскорочених умовиводів відносяться також і епіхейрема. Епіхейремою називається такий складноскорочений си­логізм, до складу якого входять два засновки, у котрому, принаймі одон з яких є ентимемою. Приклад епіхейреми:

Скупка і перепродаж легкових автомобілів з метою наживи

кримінально карана, оскільки вона є спекуляцією.

Дії Петренка є скупка і перепродаж легкових автомобілів з метою

наживи, оскільки Петренко скуповує і продає автомобілі систематично.

Отже, дії Петренка кримінально карні.

Наприклад:

Захист прав людини — благородна справа, оскільки він сприяє

утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини, бо воно сприяв

утвердженню демократії._________________________________

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Перший засновок цієї епіхейреми після її відновлення (розгортання в повний силогізм) набуде такого вигляду:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є благородною справою.

Захист прав людини сприяє утвердженню демократії._________

Отже, захист прав людини — благородна справа.

Другий засновок названої епіхейреми розгортається в такий повний силогізм:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є захистом прав людини. Відстоювання гласності сприяє утвердженню демократії.______

Отже, відстоювання гласності є захистом прав людини.

Зв'язавши засновки-ентимеми, одержимо такий висно­вок: «Отже, відстоювання гласності — благородна справа». Правда, для того, щоб такий висновок випливав з необхід­ністю, треба до більшого засновку додати слово «будь-який» — «Будь-який захист прав людини...», оскільки більший засновок, згідно з правилом першої фігури, пови­нен бути загальним.

Щоб переконатися в тому, що епіхейрема може скла­датися не лише з ентимем, а й, скажімо, з однієї ентиме-ми і звичайного простого судження-засновку, звернемося до попереднього прикладу, залишивши від другої ентиме-ми лише одне судження (висновок). Виявиться, що і в та­кому разі ми одержимо той самий висновок:

(Будь-який) захист прав людини — благородна справа, оскільки

він сприяє утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.____________

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Як бачимо, висновок в епіхейремі фактично робиться з двох простих суджень, які у засновках-ентимемах викону­ють роль висновків:

Будь-який захист прав людини — благородна справа.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Всі останні судження (і наявні, і пропущені) безпосеред­ньо не включені в процес міркування. Виникає запитання: для чого вони? Яку роль вони відіграють? Можливо, вони зайві і лише обтяжують процес міркування? На нашу дум­ку, вони потрібні лише для того, щоб надати достовірності тим судженням, які безпосередньо задіяні в цих міркуван­нях. З іншого боку, кожний повний простий категоричний силогізм можна розгядати як епіхейрему, з котрої вилучили ті судження, що надавали достовірності судженням-заснов-кам. Вилучеш судження можна розглядати як своєрідне «риш­товання», необхідне на певний час у ході побудови мірку­вань із суджень, що потребують обґрунтування.

Якщо врахувати все сказане, то епіхейрема, з одного боку, є скороченою формою умовиводу, а з іншого — чи­мось протилежним, «невиправдано» ускладненою формою простого категоричного силогізму.

Отже, дії Петренка кримінально карані.