9.8. Скорочені силогізми (ентимема)

Силогізми складаються із трьох частин: двох засновків і висновку. Але в практиці мислення ми рідко висловлюємо їх у повному вигляді. Звичайно користуються скороченими си­логізмами, такими, в котрих висловлюється не три частини, а тільки якихось дві. Наприклад, замість того, щоб сказати:

Усі неповнолітні не мають виборчих прав.

Петренко — неповнолітній.

Отже, він не має виборчого права —

ми говоримо: "Петренко не має виборчого права, тому що він неповнолітній". Тут ми висловили висновок і менший засно­вок; більший засновок виявився пропущеним.

Силогізм, у котрому пропущений один із засновків чи висновків, називається скороченим силогізмом, або ентимемою.

"Ентимема" — слово грецьке, у перекладі на українську мову означає "в умі", "у думках". Ця назва показує, що та чи інша частина силогізму не висловлюється, але мається на увазі.

Оскільки в скорочених силогізмах важко виявити по­милки, то доводиться їх (силогізми) відновлювати. Необхі­дною умовою відновлення силогізму є виявлення пропуще­ного судження. Відновлюючи скорочений силогізм, треба насамперед з'ясувати, що в ньому пропущено, один із зас­новків чи висновок.

Щоб розв'язати це завдання, треба враховувати харак­тер логічного взаємовідно-шення наявних в ентимемах суд­жень, який часто проявляється у специфіці їх синтаксич­ного зв'язку. В етимемі з пропущеним засновком одне суд­ження виступає як логічна підстава, а друге — як його наслідок. Судження-підстава і є засновком, а судження-наслідок — висновком. Такий вид ентимеми (скороченого си­логізму) виражається складнопідрядним, як правило, при­чинним реченням. Зовнішніми ознаками, які вказують, чим є те чи інше судження — засновком чи висновком, — ви­ступають відповідні сполучники. Так, слова «отже», «тому», «таким чином» передують висновку, а засновок знаходить­ся після слів «бо», «оскільки», «тому що».

Якщо ж сполучних слів у скороченому силогізмі немає, доводиться звертатися до інших засобів, зокрема до пере­творення наявних у цих силогізмах суджень-речень на за­питання. Ці запитання, як правило, починаються зі слова «чому?». Те з них, яке має відповідь у другому реченні, виражає висновок силогізму, а друге — засновок. Наприк­лад: «Сім» — просте число. А відомо, що всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе». Перетворивши перше речення на запитання «Чому «сім» є простим чис­лом?», сформулюємо відповідь: «Тому що прості числа діляться лише на «одиницю» і самі на себе». А речення «Сім» — просте число» не може бути відповіддю на запи­тання «Чому всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе?».

Якщо ж судження в ентимемі не залежні одне від од­ного і виражені складносуряд-ним реченням, то в ній про­пущено висновок.

З'ясувавши, яка частина силогізму пропущена, можна приступати до його відновлення. Простіше всього відновити силогізм, у якому пропущено висновок. Відомо, що ви­сновок робиться з крайніх термінів. Причому менший термін стає суб'єктом висновку, а більший — предикатом. Так, висновком скороченого силогізму «Всі студенти повинні відвідувати заняття, а Петренко — студент» буде суджен­ня «Отже, Петренко повинен відвідувати заняття», оскіль­ки «Петренко» — це менший термін, а «ті, хто повинен відвідувати заняття» — більший. За необхідності можна було б довести, що цей силогізм відповідає всім загальним і спе­ціальним правилам категоричного силогізму.

Дещо складніше відновити силогізм, в якому пропуще­но один із засновків. Знаючи, що суб'єкт висновку береть­ся з меншого засновку, а предикат висновку — з більшого, можна визначити, який засновок відсутній у тій чи іншій ентимемі. Скажімо, в ентимемі «Будь-яке поняття має зміст; отже, й поняття «абсолютно чорне тіло» має зміст» відсутній менший засновок. Висновком тут є судження «Отже, й по­няття «абсолютно чорне тіло» має зміст, оскільки цьому судженню передує слово «отже». До того ж тут просте­жується залежність цього судження від попереднього, яке на цій підставі може вважатися засновком, причому — більшим, бо предикат висновку «ті, що мають зміст» взя­тий саме з цього засновку. Суб'єктом відсутнього в цій ен­тимемі меншого засновку є поняття «абсолютно чорне тіло», оскільки воно займає місце суб'єкта висновку, а він, як відомо, береться з меншого засновку. Предикатом меншого (тобто відсутнього в цій ентимемі) засновку виступає по­няття, яке відсутнє у висновку і наявне в більшому за­сновку, тобто те, що виконує роль середнього терміна. Отже, відновлений силогізм набуває такого вигляду:

Будь-яке поняття має зміст.

«Абсолютно чорне тіло» — поняття.____________

Отже, й воно («абсолютно чорне тіло») має зміст

Трапляються й вельми непрості ентимеми, відновленню яких передує уточнення змісту й обсягу термінів, наявних в ентимемі. Це, в першу чергу, стосується ентимем, узя­тих з художніх текстів. Розглянемо та спробуємо відновити одну з них: «Чины людьми даются, а люди могут обмануть­ся» (А. Грибоедов, «Горе от ума») .

На перший погляд здається, ніби до складу цього міркування входять такі терміни, «чиньї», «даваемое людьми (то, что дается людьми)», «люди» та «могущие обмануться (те, кто может обмануться)». Оскільки ж перелічених термінів тут чотири, напрошується такий висновок: або це мірку­вання не є силогізмом (а якщо і є, то неправильним), або ми неправильно визначили терміни.

Якщо збагнути дух, а не букву слів О Грибоєдова і надати їм відповідної інтерпретації, то в результаті такого підходу одержимо міркування, в якому є тільки три термі­ни (реконструйоване міркування при цьому втратить ху­дожню виразність, але виграє в логічній визначеності). Ось це міркування (ентимема): «Давание» (присвоение) чинов осуществляется людьми, а осуществляемое людьми может бьіть ошибочным, результатом того, что они (люди) «обма­нулись».

Відносна незалежність наведених суджень, синтаксич­на будова відповідного речення (це речення — складносу­рядне) свідчать, що в цій ентимемі пропущено висновок, а отже, наявні обидва засновки.

Відновити цей скорочений силогізм (ентимему) раціональ­ніше у формі першої фігури, для цього варто поміняти місця­ми засновки. Тоді названа ентимема набуде такого вигляду:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным. Присвоение чинов осуществляется людьми».

Переконавшись у наявності середнього терміна («осу­ществляемое людьми»), можна зробити відповідний висно­вок. При цьому суб'єктом висновку стане менший термін, крайній термін меншого засновку («присвоение чинов»), а предикатом — більший термін, крайній термін більшого засновку — «то, что может быть ошибочным». В результаті таких дій ми одержимо повний силогізм:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным.

Присвоение чинов осуществляется людьми.______________

Следовательно, присвоение чинов может быть ошибочным»

Цей силогізм суперечить як правилу середнього термі­на, так і одному з правил першої фігури. Логічна недоско­налість цього силогізму наочно виявляється і в його гра­фічному зображенні (схема 1).

Уже три вказаних можливості зображення відношення обсягів термінів «присвоение чинов» і «могущее быть ложным» свідчать про неправильність цього силогізму. А таких можливостей є понад три. Та слід врахувати, що в наведе-

Схема 1.

ному силогізмі немає категоричного наполягання на тому, що «присвоение чинов всегда ошибочно или ошибочно в данном случае» В ньому йдеться лише про те, що «при­своение чинов может быть ошибочным». А при графічному зображенні термінів силогізму трапляються випадки, коли обсяг терміна «присвоение чинов» збігається тією чи іншою мірою з обсягом терміна «могущее быть ошибочным». Це й зрозуміло. Дотепні вирази, як правило, далекі від катего­ричності «Що, він має високий чин? Так, чини ж людьми даються, а люди... самі знаєте...»

До речі, засновки наведеного силогізму можна було й не міняти місцями. Тоді відновлений силогізм набув би фор­ми не першої, а четвертої фігури. Це відповідно вплинуло б на структуру силогізму, хоча зміст висловлювання авто­ра загалом зберігся б.

Отже, за способом утворення розрізняють три види ентимем. 1) ентимема з випущеним більшим засновком. Наприклад: "Колективне господарство — юридична особа, отже, мас спе­ціальну правоздатність"; 2) ентимема з випущеним меншим засновком, наприклад: "Будь-яка купівля-продаж призводить до здобуття права власності на куплену річ, отже, слід ви­знати, що Петренко здобув право власності на цей будинок"; 3) енти-мема з випущеним висновком. Наприклад: "Майно, нажите подружжям протягом шлюбу, вважається спільним їхнім майном, а автомобіль "Волга" нажитий Щитовим про­тягом шлюбу".

Усі наведені приклади є ентимемами, здобуті від катего­ричного силогізму. Ллє у вигляді ентимем можна вислов­лювати також умовний та розподільний силогізми. У судовій практиці найчастіше користуються скороченими формами умовно-категоричного силогізму. Наприклад: "Відсутність у місцевої міліції заяв про зникнення громадян свідчила про те, що вбитий не є місцевим жителем". У цій ентимемі випу­щений більший засновок. Якщо його вставити, то умовивід матиме таку форму:

Якщо вбитим с місцевий житель, то до місцевої міліції мала б надійти заява про зникнення убитого.

Заява про зникнення громадян до місцевої міліції не надходила.

Отже, вбитий не є місцевим жителем.

Досить часто в скороченій формі висловлюється також суто умовний силогізм. Випущеним у таких ентимемах є, звичайно, висновок. Наприклад:

"Якщо робочий день Григоренка закінчується пізніше, ніж у Петренка, то Григорепко повертається додому пізніше, ніж Петренко. Але якщо Григоренко повертається додому пізніше, ніж Петренко, то він не міг бачити, як Петренко повертається додому з пакунком".

У розподільно-категоричному силогізмі трапляється два види ентимем: 1) ентимема з випущеним більшим заснов­ком. Наприклад: "Під час розслідування причин загоряння було встановлено, що ні електропроводка, ні електроприлади не могли стати причиною загоряння. У зв'язку з цим скла­лася версія, що пожежа виникла унаслідок зумисного підпа­лу"; 2) ентимема з випущеним висновком. Наприклад: "Пет­ренко міг перебувати 5 травня або в Києві, або в Харкові. Але встановлено, що 5 травня в Харкові його не було". Менший засновок у розподільно-категоричному силогізмі не вислов­лювати не можна.

Дилема у практиці мислення трапляється звичайно в скороченому вигляді, у повній формі дилема — явище рідкісне.

Розрізнюють два види дилем-ентимем:

1. Дилеми-ентимеми, побудовані за такою формою:

Або А є В, тоді А є N.

Або А є С, тоді А є М.

Прикладом цього виду дилеми-ентимеми є такий умо­вивід: "Одне з двох: або слова, що розкриваються в остан­ньому слові, обставини не нові або несуттєві, і тоді відновлен­ня судового слідства взагалі зайве, або ці обставини нові і суттєві для справи, тоді суд не може, не порушуючи принци­пу повноти і всебічності дослідження справи, не відновлюва­ти судового слідства".

2. Дилеми-ентимеми, що мають формулу:

АбоАєВ, або С є D.______

Отже, або Е є F, або К є L.

Наприклад, "Одне з двох: або кворум є, або кворуму не­має, отже, треба або розпочинати зібрання, або відмінити".