9.6. Умовно-розподільний силогізм

Умовно-розподільним силогізмом або лематичиим сило­гізмом називається силогізм, у котрому більший засновок є судженням умовним, а менший — розподільним.

За кількістю наслідків, що встановлюються в більшому засновку умовно-розподільного силогізму, існують дилеми, трилеми, полілеми. У практиці мислення найчастіше корис­туються дилемами.

"Дилема" — грецьке слово, воно означає "подвійну пропо­зицію". Зміст дилеми полягає в необхідності вибору одного з двох можливих рішень (у трилемі — одного з трьох рішень). Виключаючі одна одну можливості або рішення називають­ся альтернативами.

Дилема — це умовно-розподільний силогізм із двома аль­тернативами. Розрізнюють два види дилеми: конструктив­ну та деструктивну.

У когіструктивиій дилемі більший засновок установлює у вигляді альтернатив дві основи і два наслідки, що з них випливають. У меншому засновку йдеться про можливості тільки однієї з двох цих основ. У висновку стверджується думка про можливість лише одного з двох даних наслідків. Конструктивна дилема має таку формулу:

Якщо А, то В

Якщо С, то D (А->В) ^ (С->Б)

Але або А, або С або А С

Отже, або В, або D В D

Приклад конструктивної дилеми:

Якщо філософ визнає первинність матерії і вторинність свідомості, то він — матеріаліст.

Якщо філософ визнає за первинне свідомість, дух, а природу розглядає як продовження духу, свідомості, то він — ідеаліст.

Але філософ може визнавати або первинність матерії і вторинність свідомості, або первинність свідомості і вторинність матерії.____________________________________

Отже, філософ може бути або матеріалістом, або ідеалістом.

За спрямуванням руху думки конструктивна дилема схо­жа із ствердним модусом умовно-категоричного силогізму: від ствердження основи здійснюється перехід до стверджен­ня наслідків.

У деструктивній дилемі більший засновок є таким умов­ним судженням, у котрому із однієї основи випливає два можливі наслідки. У меншому засновку заперечуються обидва наслідки. У висновку заперечується сама основа, із котрої виводили названі наслідки. Формула достовірної дилеми:

Якщо А є В, то А є або С, або D A—>В С

А не є ні С, ні D або ~В ^ ~C

Отже, А не є В ~ A

Таким чином, висновок у деструктивній дилемі прохо­дить від заперечення наслідку до заперечення основи, тобто у тому ж напрямі, що й у заперечному модусі умовно-катего­ричного силогізму. Наприклад:

Якщо дія П. є суспільно небезпечна, то він або стане перед судом,

або буде визнаний неосудним.

П. не було засуджено, не визнано неосудним.

Отже, дія П. не є суспільно небезпечною.

Для правильної побудови дилеми необхідно дотримува­тися таких умов:

1. У більшому засновку має бути правильно виражений зв'язок основи й наслідку, тобто наслідки, що встановлюють­ся в більшому засновку, дійсно мають випливати із наведе­ної основи, не бути надуманими, а основа стосовно висловле­ного наслідку — ясною, визначеною, достатньою.

2. Альтернативи, що містяться в дилемі, мають вичерпува­ти всі можливі рішення. Якщо, наприклад, із основи, взятої з умовного засновку, випливає не два, а три наслідки, а в більшо­му засновку названо лише два, то висновок буде хибним.

Дилема як логічна форма висновку має такі особливості: 1. Вона містить всього два альтернативні (виключаючі одне одного) рішення, тому вибирати можна тільки між ними. Ніякого середнього, проміжного, третього рішення дилема не припускає. Цим дилема вносить ясність до поставленого пи­тання чи проблеми, допомагає у виборі рішення, звільняє суперечку чи дискусію від усього другорядного, несуттєвого і виді­ляє в них ті два крайні, протилежні рішення, до котрих зво­диться сутність цього питання чи проблеми.

2. Дилема настійно вимагає вибору рішення. Поставле­ний перед дилемою не може утриматися від вибору, він зму­шений визнати або одне, або друге, оскільки немає і не може бути іншого рішення, окрім указаних дилемою. Тому диле­ма використовується завжди, коли необхідно поставити про­тилежну сторону перед невідворотністю вибору одного з мож­ливих рішень із того чи іншого питання.

Дилема широко застосовується в науці, в політиці, у що­денному житті як засіб виявлення і доведення логічної не­спроможності положень, не сумісних із положеннями, уже встановленими чи визнаними обома сторонами.

До дилеми вдаються, коли необхідно показати непевність позиції протилежної сторони, котра і не визнає одного і не спростовує другого, що суперечить першому, тоді як необхід­но настоювати на чомусь одному. Дилема використовується для розкриття суперечностей у міркуванні супротивника, вона вносить ясність у постановку питання, виділяє головне в спорі і, таким чином, сприяє правильному розв'язанню поставлено­го питання. Саме тому дилема досить часто використовуєть­ся в різноманітних дискусіях, полеміці і особливо в судових промовах.

9. 7. Розділово-умовний умовивід - розділовий умовивід, в якому один із засновків (перший) є розділовим судженням, а інші за­сновки (їх кількість дорівнює кількості членів розділового суджен-ня-засновку, тобто кількості диз'юнктів) — умовні судження.

Цей умовивід має два модуси: простий і складний. Формула простого модусу:

А є або С, або О

Якщо А є С, то А є К

Якщо А є Р, то А є К

Отже, А є К

Приклад:

Будь-який ромб є або прямокутним, або непрямокутним.

Якщо дана фігура — прямокутний ромб, то її діагоналі взаємно перпендикулярні.

Якщо дана фігура—непрямокутний ромб, то її діагоналі теж взаємно перпендикулярні.____________________________________

Отже, якщо дана фігура — ромб, то її діагоналі взаємно перпен­дикулярні.

Формула складного модусу:

А є або С, або О

Якщо А є С, то А є К.

Якщо А є О, то А є М.

Отже, А є або К, або М.

Приклад:

Для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я повинен або самостійно працювати по 15—18 годин на добу, або найняти ре­петитора.

Якщо я буду самостійно працювати по 15—18 годин на добу, то ризикую захворіти.

Якщо ж я найму репетитора, то витрачу всі свої грошові заощадження.

Отже, для того щоб підготуватися до вступних іспитів, я змуше­ний або ризикувати своїм здоров'ям, або витратити всі свої гро­шові заощадження.