9.4. Роль умовних умовиводів в аналізі й оцінці судових доказів

Злочинна подія як об'єкт пізнання постає завжди у ви­гляді певної сукупності пов'язаних між собою фактів. Тому, Щоб розкрити злочин, установити істину у справі, необхідно перга за все виявити і зібрати факти, перевірити їх та дати їм оцінку. У виявленні, аналізі та оцінці судових доказів широко використовуються різноманітні логічні засоби, але особливе місце серед них належить умовиводам, що відобра­жають причинно-наслідкові зв'язки, зв'язки співіснуючих властивостей, а також відношення між фактами у часі і про­сторі.

Умовні силогізми є одна з логічних форм перевірки того, як відбувалася злочинна подія, чи дійсно вона відбувалася так, як повідомляє про це обвинувачуваний або інша особа. Більшим засновком таких умовиводів береться умовне су­дження, котре відображає зв'язок фактів, що зіставляються: Якщо існував факт А, то має існувати факт В.

Менший засновок висловлюють у результаті проведених слідчих дій (огляду, обшуку, вилучення, експертизи тощо), спрямованих на виявлення наслідків, логічно виведених із повідомленого факту. Якщо в результаті практичної пере­вірки встановлюють, що названий у більпюму засновку на­слідок (факт В) існує, то висновок буде або достовірним, або ймовірним. Достовірним висновок буде тільки у тому ви­падку, коли більший засновок є еквівалентним і одиничним умовним судженням. Якщо ж більший засновок є звичай­ним (не виділяючим) умовним судженням, то висновок буде ймовірним.

Імовірність висновку тут ґрунтується на загальному по­ложенні категоричного силогізму, згідно з яким від існуван­ня наслідку не можна дійти достовірного висновку про існу­вання даної основи. Наслідок міг бути викликаний не цією, а іншою причиною, про яку обвинувачуваний знав, але промов­чав; наслідки (певні факти) могли бути утворені зацікавле­ною особою навмисне, щоб спрямувати розслідування справи на хибний шлях і т. д. Тому наявність фактів (слідів) є осно­вою лише імовірного висновку, а не достовірного. Від існу­вання наслідку до достовірного висновку про існування тієї причини, на яку вказав обвинувачуваний чи інша особа, можна дійти лише тоді, коли більшим засновком умовного виснов­ку є еквівалентне або одиничне умовне судження.

У тому ж випадку, коли наслідок, виведений із повідомле­ного факту, відсутній, тоді як він неодмінно має існувати, якщо мав місце досліджуваний факт, і коли очевидно, що в цій конкретній обстановці цей наслідок не можна не виявити, якщо він існує, роблять за правилами заперечного модусу умовно-категоричного силогізму достовірний висновок про те, що дана подія не відбувалася і не могла відбутися так, як розповів про це обвинувачуваний. Наприклад:

У справі про вбивство Івана 3. дружина й донька розповіли, іцо вночі до їхнього будинку вдерлися двоє невідомих, напали на Івана 3., котрий спав, а вони (дружина й донька), перелякавшись, відчинили вікно, вистрибнули через нього у двір і побігли до сусідів розповісти про те, що трапилось.

У слідчого виникла необхідність перевірити, чи дійсно події відбувалися саме так, як розповідали про них дружина й донька Івана 3. Із цією метою із фактів, повідомлених дру­жиною й донькою потерпілого, були виведені наслідки:

1) якщо вікно відчинилось, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, що тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної коробки;

2) якщо дружина й донька через вікно вистрибнули у двір, то на м'якому ґрунті мають залишитися сліди їхніх ніг.

Оглядом місця події було встановлено, що названі на­слідки відсутні: нитки павутиння не були пошкоджені, сліди ніг людини під вікном на землі відсутні. Це послужило підста­вою для висновку про те, що подія відбувалася не так, як повідомили про неї дружина й донька потерпілого. Названих ними фактів у дійсності не було: вікно не відчинялося, через вікно ніхто не вистрибував. У чистому вигляді умови­води слідчого мали таку логічну форму:

1) Якщо вікно відчинилося, то мають бути пошкоджені нитки павутиння, іцо тягнуться від гачка до пробійників і від віконних стулок до частин віконної рами. Нитки павутиння не пошкоджені._______________________________

Отже, вікно не відчинялося.

Якщо дружина й донька Івана 3. через вікно вистрибнули у двір, то на м'якому ґрунті мають залишитися сліди їхніх ніг.

Слідів ніг під вікном не виявилося.

Отже, дружина й донька через вікно не вистрибували.

Подальший хід міркування був таким:

Якщо вікно не відчинялося і через нього дружина й донька не вистрибували, то їхня розповідь про те, як вони врятувалися втечею через вікно, є вигадкою.

Доведено, що вікно не відчинялося._______________________________

Отже, розповідь дружини й доньки про те, що вони врятувалися втечею через вікно, є вигадкою.

Умовні силогізми є формою доказу негативних чинників¹. Найчастіше способами доказу подібих фактів є такі:

а) Виведення із досліджуваного факту А наслідку В і пе­ревірка його на практиці. Якщо буде встановлено, що виве­дений із факту А наслідок В не існує (є негативним, відсутнім), то за формою заперечного модусу умовно-категоричного си­логізму робиться достовірний висновок про відсутність фак­ту А.

У судовій практиці цей спосіб досить поширений. Пов'я­зується це з тим, що під час розслідування і розгляду судових справ у багатьох випадках є можливість вивести наслідки із досліджуваних фактів слідства і перевірити їх насправді, пе­реконатися в їх існуванні або відсутності. Прикладом дано­го способу спростування неіснуючих фактів є уже наведені докази того, що 1) вікно не відчинялося і 2) дружина й донь­ка Івана 3. через вікно не вистрибували.

б) Зіставлення досліджуваного факту А із несумісним фактом В (за якістю, часом у просторі тощо), достовірно вста­новленим раніше. Унаслідок зіставлення таких двох фактів висловлюється умовний більший засновок, підводиться мен­ший засновок і робиться висновок:

Якщо є факт А, то не має існувати факт В.

Установлено, що факт В існує.

Отже, факт А не існує.

Наприклад:

Якщо обвинувачуваний В. 22 жовтня о 10 годині вечора у непри­томному стані перебував у своєму вагоні-теплушці, то в той самий день і в той самий час він не міг випивати в буфеті станції К.

Установлено, що 22 жовтня о 10 годині вечора обвинувачений В. перебував у буфеті станції К.______________________________________________________________

Отже, факт, повідомлений обвинувачуваним, нібито він 22 жовтня увечері перебував у непритомному стані, не існував.

Цей спосіб доказу широко використовується при спрос­туванні алібі.

У судовій практиці бувають випадки, коли необхідно до­вести, що існуючий насправді факт не міг би існувати. Для цього слід співвіднести такий факт із його причиною. Якщо буде встановлено, що дана причина в момент, коли виник досліджуваний факт, була відсутня, то за формою умовно-ка­тегоричного силогізму доходять висновку, що в цей момент факт, котрий цікавить слідство, також не міг існувати. Умо­вивід відбувається за такою різновидністю стверджуючого модусу:

Якщо не було явища А, то не могло бути і явища В (на існуванні якого наполягає обвинувачений).

Явища А не було.____________

Отже, не могло бути і явища В.

Те, що явища В в даний момент не може бути, але воно все ж існувало, свідчить про те, що воно викликане якоюсь іншою причиною, котра суперечить юридичному закону.

Приклад: За кримінальною справою про розкрадання на заготівельному пункті слідчий звернув увагу (за корінцями квитанцій) на те, що 10 вересня була закуплена велика кількість продуктів. У слідчого виникла підозра, що квитанції, виписані того дня, є фіктивними, а закупівля продуктів не проводилася. Але це припущення треба було обґрунтувати. Вивчаючи умови закупівлі продуктів, слідчий з'ясував, що закупівля продуктів і виписка квитанцій не можуть прово­диться, якщо в касі заготівельного пункту того дня відсутні гроші. Так було віднайдено більший засновок. Установивши потім, що 10 вересня у касі заготівельного пункту грошей не було, слідчий дійшов висновку про те, що заготівельний пункт не міг 10 вересня проводити закупівлю продуктів. У чистому вигляді цей умовивід мас таку форму:

Якщо в день виписки квитанції у касі заготівельного пункту відсутні гроші, то закупівля продуктів не проводилася.

10 вересня в касі заготівельного пункту грошей не було.

Отже, 10 вересня закупівля продуктів не проводилася.

Хід подальшого міркування був такий:

Якщо 10 вересня закупівля продуктів не проводилася, то квитанції не виписувалися.

10 вересня закупівля продуктів не проводилася._______

Отже, 10 вересня квитанції не виписувалися.

Так завдяки ряду умовиводів слідчий дійшов висновку про те, що квитанції виписувалися 10 вересня не у зв'язку із закупівлею заготівельним пунктом продуктів.

Умовні силогізми застосовуються під час перевірки дос­товірності свідчень. Установлення фактів і перевірка досто­вірності показань — це здебільшого один і той самий пізна­вальний процес. За допомогою дослідження фактів, повідом­лених свідком, потерпілим, обвинувачуваним або іншою осо­бою, розв'язується питання про достовірність свідчень цієї особи про ці факти. Встановивши, наприклад, що 1) "вікно не відчинялося" і 2) "через вікно ніхто не вистрибував", слідчий тим самим переконався в недостовірності свідчень про ці факти дружини й доньки потерпілого. Умовивід, як уже відо­мо, відбувається у такому випадку у формі заперечного мо­дусу: від відсутності наслідків, виведених із повідомленого факту, доходять висновку про відсутність цього факту; від відсутності повідомленого факту переходять потім до ви­сновку про хибність джерела відомостей про цей факт.

Висновок про якість свідчень може бути зроблений не тільки від відсутності фактів до хибності показань, а й від наявності фактів до достовірності свідчень. Більший засно­вок у таких випадках має бути еквівалентним умовним су­дженням. Умовивід звичайно виражається в такій формі:

Якщо свідчення І. правильні, то мають існувати названі ним факти А, В, С.

Повідомлені І. факти А, В, С існують.

Отже, показання І. правильні.

Умовні силогізми використовуються для здобуття знань про те, які факти (сліди), окрім установлених, мають існувати у даному конкретному випадку, і, таким чином, допомага­ють визначити напрямок пошуку слідів (фактів) у справі. Найчастіше для цієї мети застосовується стверджуючий мо­дус і суто умовні силогізми. Наприклад:

Якщо рушницю не може перезарядити потерпілий, то його мав би перезарядити хтось сторонній.________________________

Перезарядити рушницю потерпілий не міг.

Отже, рушницю перезарядив хтось сторонній.