9.2. Висновки із еквівалентних і одиничних умовних суджень

Особливість еквівалентних умовних суджень полягає в тім, що в них зв'язок між основою й наслідком однозначний: основі відповідає такий і тільки такий наслідок, а наслідок може бути тільки і тільки даний основі. Тому в умовно-кате­горичних силогізмах, більший засновок котрих є умовне ек­вівалентне судження, робити висновок можна не тільки від істинності основи до істинності наслідку і від хибності на­слідку до хибності основи, а й від ствердження наслідку до ствердження основи та від заперечення основи до заперечен­ня наслідку. Наприклад:

Якщо два відбитки пальця залишені однією й тією ж особою, то

їхні візерунки будуть збігатися.

Візерунки двох даних відбитків пальців збігаються.

Отже, вони залишені однією й тією ж особою.

Схема цього умовиводу така:

А~В • В

А.

У цьому умовиводі від заперечення основи зроблено пе­рехід до заперечення наслідку. Висновок, як і в першому прикладі, є правомірним, оскільки більший засновок є еквіва­лентним умовним судженням.

В одиничних умовних судженнях основа й наслідок та­кож перебувають в однознач-ному зв'язку. Тому в умовиво­дах, побудованих із одиничних умовних суджень, правомірні висновки від істинності наслідку до істинності основи і від хибності основи до хибності наслідку. Наприклад:

Якщо ніж, знайдений біля трупа потерпілого, виготовлений із коси, виявленої в обвинувачуваного, то заглибина на обусі цього ножа за розміром і взаємним положенням має повністю збігатися із виступом на обусі коси.

Експертизою встановлено, що заглибина на обусі ножа за розміром і положенням повністю збігається з виступом на обусі коси, вилученої в обвинувачуваного.

Отже, ніж, виявлений біля трупа потерпілого, виготовлений із коси, вилученої в обвинувачуваного.

Тут від існування наслідку ми перейшли до існування основи. Правомірність такого висновку зумовлена характе­ром більшого засновку, що є в цьому випадку одиничним умовним судженням.

9.3. Суто умовний силогізм

Суто умовний силогізм — це такий силогізм, у котрому засновки є судженнями умовними. Наприклад:

Якщо дане тіло нагріти, то воно розшириться.

Якщо тіло розшириться, то його не можна буде протягнути крізь отвір.

Отже, якщо дане тіло нагріти, то його не можна буде протягнути крізь цей отвір.

Формула цього силогізму:

Якщо А, то В

Якщо В, то С_____

Отже, якщо А, то С.

За допомогою символів математичної логіки суто умов­ний силогізм можна записати так: (А—>В)^(В—>С)—>(А—>С).

Суто умовний силогізм відображає такі причинно-наслідкові зв'язки трьох явищ, коли одне явище є причиною друго­го, а це друге виступає водночас причиною третього явища.

Випадки зв'язку, які мільярди разів повторюються на практиці, таких трьох явищ приводять нашу свідомість до переконання, що можна логічним шляхом установити відношення між першим (А) і третім (С) явищами на основі друго­го (В), безпосередньо пов'язаного з ними причинно-наслідковим зв'язком. Це переконання нашої свідомості закріпилося у практиці мислення у формі суто умовного силогізму.

Як видно із формули і наведеного прикладу, в цих умови­водах умовними є не тільки засновки, а й висновок. У більшому засновку висловлюється основа і наслідок, що з неї випли­ває: якщо А, то В. У меншому засновку йдеться про те, що якщо існує наслідок більшого засновку, то з нього, як із осно­ви, в свою чергу, випливає певний наслідок: якщо В, то С. У висновку встановлюється відношення, існуюче між основою більшого і наслідком меншого засновку, тобто між основою і наслідком результату: якщо А, то С. Пов'язуючою ланкою між засновками виступає наслідок (В) першого і основа (В) другого засновку. Вона виконує роль середнього терміна і до висновку не входить.

Висновок чисто умовного силогізму ґрунтується на такій аксіомі: результат наслідку є наслідок основи.

Суто умовний силогізм дає змогу від одного факту або явища перейти до другого, причинно пов'язаного з першим, а від другого — до третього і таким чином установити не дану безпосередню умовну залежність третього факту або явища від першого, вихідного явища.

Ця особливість суто умовних умовиводів широко вико­ристовується у слідчій практиці для виявлення, аналізу і оцінки доказових фактів та джерел доказів. Справді, якщо факти, ознаки, обставини причинно пов'язані між собою, то з визнанням одного факту ми маємо визнати існування (або неіснування) другого факту, а з наявністю (або відсутністю) третього факту і т. д. За вихідне (причину, основу) береться якийсь факт, повідомлений свідком, потерпілим, обвинувачу­ваним, експертом, або факт, установлений слідством, і з нього за формою суто умовного силогізму виводять інші факти. Умовивід має такий вигляд:

Якщо існував факт А, то мав бути і факт В.

Якщо існував факт В, то має існувати і факт С.____

Отже, якщо існував факт А, то має існувати і факт С.

Наприклад, за кримінальною справою про аварію поїзда слідчий від відомого факту (1 вересня о 2 год. 52 хв. ГЕС припинила подавати струм залізниці) дійшов висновку, що свідчення машиніста 3. і його помічника, нібито вони не проїздили сигналів заборони (жовтого кольору світлофорів), не відповідають тому, що було насправді. Умовивід будувався так:

Якщо 1 вересня о 2 год. 52 хв. ГЕС, що живила електроенергією залізницю, припинила подавати їй струм, то де неминуче мало викликати бездіяльність усієї системи автоблокування. Якщо автоблокування вийшло з ладу, то після проїзду першого недіючого світлофора автостоп потягу мав подати звуковий сигнал пильності.

Якщо автостоп потягу подав звуковий сигнал небезпеки, то машиніст 3. і його помічник мусили б помітити недіючі світлофори.___________________________

Отже, якщо 1 вересня о 2 год. 52 хв. ГЕС припинила подавати залізниці електричний струм, то машиніст 3. і його помічник мусили б помітити недіючі світлофори.